– Жодних ознак вламування? – запитав Симон і показав судово-медичному експертові, що можна перевернути тіло.
Бйорнстад похитав головою.
– Двері, можливо, залишались незамкненими – чоловік і син жертви тільки-но поїхали на роботу. Ми також не змогли знайти відбитків пальців на дверній ручці.
– Жодного?
Симон ковзнув поглядом по стільниці.
– Жодного. Як ви можете переконатись, жінка була дуже домовита.
Симон оглянув вихідний отвір на спині жертви.
– Наскрізний. Куля, здається, пройшла тільки м’які тканини.
Судово-медичний експерт стиснув губи, а тоді склав їх дудочкою і знизав плечима – Симон сприйняв цей жест як знак допустимості своєї гіпотези.
– А куля? – запитав Симон, вдивляючись у стіну над стільницею.
Осмунд Бйорнстад неохоче показав вище.
– Дякую, – сказав Симон. – А гільза?
– Поки що не знайшли, – відповів він і витяг мобільний телефон у золотавому корпусі.
– Розумію. То яка попередня версія КРИПОСу стосовно того, що тут сталося?
– Версія? – посміхнувся Бйорнстад, підносячи мобільний до вуха. – Все аж надто ясно. Вламувач удерся; наштовхнувся на жінку; застрелив її; взяв усе, що спромігся знайти цінного, і втік з місця злочину. Сплановане пограбування, що обернулось незапланованим убивством, гадаю. Може, вона чинила опір або почала кричати.
– А як ви думаєте…
Бйорнстад підніс руку, показуючи, що йому відповіли на тому кінці.
– Алло, це я. Можеш підготувати мені список тих, хто нині на волі з раніше засуджених за пограбування з застосуванням насильства? Якнайшвидше перевір, чи є хтось із таких в Осло. Особливу увагу звернути на тих, хто застосовував зброю. Дякую.
Він поклав мобільний телефон у кишеню піджака.
– Слухай, татусю, нам тут іще чимало всього треба зробити, тож, боюсь, я змушений буду попросити вас…
– Усе гаразд, – сказав Симон, обдаровуючи його своєю найприязнішою усмішкою. – Але якщо ми пообіцяємо не плутатись під ногами, чи не могли б ми спершу все тут оглянути?
Слідчий КРИПОСу подивився на свого літнього колегу з підозрою.
– І ми обіцяємо не заступати за прапорці, – додав поспіхом Симон.
Бйорнстад милостиво задовольнив його прохання.
– Він знайшов те, що шукав, – зазначила Карі, коли вони стояли перед ліжком на товстому – від стіни до стіни – килимі в спальні.
На покривалі лежала витрушена дамська торбинка, випотрошений гаманець і скринька для коштовностей, вистелена всередині червоним оксамитом, також порожня.
– Можливо, – сказав Симон і, незважаючи на прапорці, присів навпочіпки поруч з ліжком.
– Він мав стояти приблизно тут, коли витрушував торбинку і скриньку з коштовностями. Правильно я кажу?
– Так, судячи з того, як усе це лежить на ліжку.
Симон оглянув килим. І вже був підвівся, але завмер на середині руху і нахилився.
– Що там?
– Кров, – сказав Симон.
– Він був поранений?
– Малоймовірно. Пляма видовжена. Скоріш за все – слід від черевика. Уяви, що грабуєш будинок у багатому районі. Як по-твоєму, де має бути сейф?
Карі показала на вбудовану шафу.
– Саме так, – сказав Симон.
Він підвівся і відчинив дверцята шафи.
Сейф, розміром з мікрохвильову піч, був розташований всередині стіни. Симон спробував відчинити. Марно.
– Якщо тільки грабіжник не подбав про те, щоб замкнути сейф після пограбування, – що здавалося б дивним, зважаючи на те, як він покинув скриньку з-під коштовностей і гаманець, – то сейф він не торкав, – зауважив Симон. – Подивімось, чи вони закінчили з тілом.
На зворотному шляху на кухню Симон зазирнув у ванну кімнату. Вийшов звідти насуплений.
– У чім річ? – поцікавилась Карі.
– Тобі відомо, що у Франції на сорок мешканців припадає одна зубна щітка?
– Це міф, і ці статистичні дані застаріли, – заперечила вона.
– Я й сам старий, – сказав Симон. – У будь-якому разі, у Іверсенів на всю сім’ю – жодної зубної щітки.
Вони повернулися на кухню, де тіло Айнете Іверсен було тимчасово полишене напризволяще, і Симон міг безперешкодно обстежити його. Він знову оглянув її руки, уважно простежив кут вхідного і вихідного ранових отворів. Тоді підвівся і попросив Карі стати просто перед ногами жертви, спиною до стільниці.
– Я заздалегідь прошу пробачити, – сказав він і, ставши поруч з нею, поставив вказівний палець однієї руки між її маленькими грудьми в тому місці, де куля увійшла в Айнете Іверсен, а вказівний іншої руки – між її лопатками, у місці, що відповідало вихідному рановому отвору в жертви. Він визначив кут між двома точками, а тоді перевів погляд на кульовий отвір у стіні. Потім нахилився, взяв одну зі стокроток, випростався, став одним коліном на стільницю, потягнувся вгору і встромив квітку в кульовий отвір.
– Ходімо! – скомандував він, зіскочивши зі стільниці, і рушив коридором у бік вхідних дверей. Він зупинився коло картини, що висіла криво, нахилився до неї ближче і показав на щось червоне на краю рамки.
– Кров? – спитала Карі.
– Лак для нігтів, – відповів Симон і, приставивши тильний бік лівої долоні до картини, озирнувся через плече на тіло. Після чого рушив далі до дверей. Зупинився і присів навпочіпки кого порога, над грудкою землі, позначеної прапорцем.
– Не смій цього чіпати! – вигукнув хтось позаду них.
Вони обернулись.
– А, то це ти, Симоне, – сказав чоловік у білому і витер рукою свої губи в глибині вогнисто-рудої бороди.
– Привіт, Нільсе! Скільки літ, скільки зим… Чи цінують твій досвід у КРИПОСі?
Бородань стенув плечима.
– Наче не ображають. Але скоріше, мабуть, зважають на мою старість.
– Гадаєш, справедливо?
– Та що ж… – зітхнув криміналіст. – Нині головне – аналіз ДНК, Симоне. А таким, як ми, аналізу ДНК і комп’ютерного моделювання не осягнути. Тепер усе інакше, ніж у наші дні.
– Я не думаю, що нам час уже списуватись на берег, – сказав Симон, вивчаючи клямку на вхідних дверях. – Переказуй вітання своїй дружині, Нільсе.
Бородань не йшов.
– У мене як не було, так і донині немає…
– То вітання собаці!
– А собака мій здох, Симоне.
– У такому разі, Нільсе, мусимо облишити люб’язності, – сказав Симон і вийшов на ґанок.
– Карі, рахуй до трьох, а потім кричи. Голосно, скільки є духу. Тоді виходь на сходи і залишайся там стояти. Гаразд?
Вона кивнула, і він зачинив двері.
Карі подивилася на Нільса, той похитав головою і нарешті пішов геть. Тоді вона заволала, скільки було сили в легенях. Вона кричала слово «ф-фо-о!», як заведено в гольфі і як її вчили попереджати будь-кого, хто може опинитись на шляху м’ячика в тих рідкісних випадках, коли їй випадало бити «гак» або «строук» на полі для гольфа.
Тоді вона відчинила двері.
Симон, стоячи внизу,
