П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

«Санчо Панса», — подумки назвав Гертеля Гундлах по дорозі в парк. Хоч вони воювали й не проти вітряків, однак це порівняння здавалось йому влучним. Блискучий план на грані з безумством! Звичайно, Гертель виявився практичнішим і розсудливішим за нього, хоча таку рису можна було назвати обережністю, навіть боязкістю. В кожному разі Гертель мав чуття міри, тоді як він, Гундлах, не зупинявся ні перед чим, випробовуючи свої сили. А сили були в повному розквіті. Гертеля полонив його розмах. Учора в тій харчівні хлопець іще вагався й побоювався, а сьогодні, як вірний друг і помічник, чатує в номері біля телефону. Зрештою на нього, мабуть, подіяла та сама сила сугестивності, якій дуже легко піддаються деякі жінки.

Лишалося з'ясувати, чи в усьому можна покластись на такого товариша. Всі ці дні, а особливо першої ночі Гундлах спостерігав за ним мимохіть і зрозумів, на що той здатен. Петер Гертель — гарний хлопець, жвавий, пунктуальний і привітний; але що це, власне, означає? З одного боку, прагне справити вигідне враження, з другого — боїться світу, а в глибині душі, звичайно, відчуває себе невдахою; таких людей Гундлах зустрічав чимало. Робота не давала Гертелеві втіхи, вона була для нього лише засобом до існування. Хоча коли він приходив на роботу, всі ці сумніви й клопоти випаровувалися. Він залюбки керував автомобільним парком фірми, мов дитина іграшковою залізницею. Гертель займався й спортом, бігав, найчастіше ранками, але то була втеча від самого себе. А регулярне відвідування «Глорії» завершувало його портрет. Звичайно, чоловікові за кордоном важко зав'язати спокійні любовні взаємини, але хизування частими відвідинами цього закладу справляло неприємне враження і свідчило про душевну вбогість… Гертель виявився досить пересічною людиною, отже, й покладатися на нього було трохи ризиковано. Але де ж знайти кращого, якщо зараз взагалі немає нікого поряд.

Гундлахові не хотілося бути несправедливим до Гертеля. Зрештою, не набагато кращим був він і сам. У цьому хлопцеві, мов у зменшувальному дзеркалі, Гундлах угадував своє власне відображення; щоправда, сам він був дужчий, рішучіший і розумніший, а сірий костюм і голуба сорочка підкреслювали правильні риси його свіжого обличчя. Енергійний вираз очей свідчив про ще не згаслу жадобу діяльності. Гундлах теж був переповнений ідеями й потягом до самовдосконалення, одним словом — людина на шляху до себе самого.

Хоча насправді все було не зовсім так. Бо відколи скінчилося його перше життя, він, як і Гертель, увесь час утікав од себе. Зараз Гундлах з несподіваною чіткістю усвідомив, що протягом останніх шести років працював не на себе, а на кар'єру; він активно діяв, але вже не творчо. Фірма дала йому гроші, та зупинила його розвиток. Відповідною аналогією Гертелевих дам із «Глорії», звичайно, трохи вищого гатунку, були для нього Ульріка й Франціска… Як і Гертель, він також любив носити зброю — ніби для певності й самоповаги.

Несподівано все пропало, оголивши перед ним порожнечу такого існування. Концерн, перед яким Гундлах так наполегливо вислужувався й дечого навіть досяг, відштовхнув його через невдачу, яка могла трапитися з кожним… Та хай їм біс, це принаймні буде добрим уроком. Він більше не повернеться до тієї молотильні: вони змусили його тверезо розглянутися довкола. Може, двері життя знову відкриються перед ним? Він ще не відав, як увійти в ті двері й куди вони ведуть, і все-таки йому здавалось, що в нього з'явився шанс. Він, мов повітря, вдихав на повні груди ту надію, ніби пив якийсь цілющий напій, що зміцнював його сили. Наближався момент нового старту! Так, щось схоже на це.

Великий початок того нового, чого він вже давно з нетерпінням чекав…

З цими роздумами Гундлах увійшов до маленького парку. Його буйна фантазія, переходячи далеко за межі комерції і криміналістики, свідчила про його необмежені спроможності. В досвітніх сутінках жовтими плямами серед силуетів піній мерехтіли ліхтарі. Він одразу розгледів вимощений плиткою майданчик, який поволі спадав униз. Крізь дерева, що кидали на землю рухомі тіні, з бухти долинав свіжий, ще не насичений димом бриз, бо рух транспорту тільки-но починався. Це, очевидно, був Італійський парк, засаджений середземноморськими квітами й іншими декоративними рослинами, то там, то там біліли витесані під антику з своєрідного римського черепашника обеліски, статуї, вази.

Але ні скульптури Аполлона, ні водограю Гундлах ніде не бачив. Може, це не тут? Десять хвилин до п'ятої; де ж та жінка? В парку не видно жодної душі. Жодної прикмети, що вона тут… На майданчику видніла статуя богині щастя, з бронзового рогу достатку якої, очевидно, били фонтани, якщо ввімкнути крани. Ортега переплутала богиню щастя з богом мистецтва, для архітектора це було навіть дивно. В напівкруглій ніші з тисового живоплоту стояли мармурові бюсти, які, за підписами, зображали Карло Гольдоні, Енріко Карузо та співачку Каталані.

Найближча до фонтану лава була обернена на схід, над нею широким шатром нависало лапате віття пінії, що м'яко лягало на сталеву решітчасту підпору. Всівшись, Гундлах відчув, як від ранкової прохолоди по спині пробіг легкий дрож, і задоволено схрестив на грудях руки. Він чекав, відчуваючи щось більше ніж звичайне хвилювання перед побаченням, це вже було повнокровне інтенсивне життя, але що ж воно йому готує? Гундлах добре виспався й був у злагоді з самим собою. В ці хвилини він усвідомлював, що справді живе. Він, Ганс Гундлах, діє за власною волею. Перестав бути шаховою фігурою, якою совають туди й сюди, перестав грати роль, від якої його нудило, бо знав текст напам'ять. Це і було життя! Воно, нарешті, повернулось до нього.

На тлі небосхилу поволі блякло світло ліхтарів, схилами гори з боку аеропорту під радісний щебет птахів піднімався новий день. Над дахами будинків немов розпливались ніжно-зелені та яскраво-рожеві барви — кольори впевненості, промені надії. Ортега пообіцяла прийти. Але про непунктуальність жінок пишуть у всіх романах! Гундлах був певний — вона дотримає слова. Цього разу побачення не може зірватись, це просто виключено. Хто сповнений таким бажанням, у того все повинно бути добре. «Наше сонце не заходить», — думав Гундлах. Ці слова він чув од батька. Найкращі парфуми для чоловіка — успіх.

За дві