Позичене обличчя - Петер Аддамс

— Так-так, Джойсе. Не лише небесна справедливість, а й земна зуміють оцінити відверте зізнання. Це буде пом'якшуюча обставина, — сказав О'Брайн єлейно. Проте надто ясно було, що він приховує подив.

— Пом'якшуюча чи ні, я хочу в усьому зізнатися, — повторив Джойс уже спокійніше. — Це я отого шпигуна…

— Заткни пельку, Джойсе! — пролунав різкий голос позаду О'Брайна. Інспектор з несподіваною жвавістю відскочив убік. Вся в чорному, висячи між двома милицями, стояла стара Скрогг. Витріщеними очима вона вп'ялася у майстра. — Заткни пельку, Джойсе! Інакше буде погано!

— Я, я лише хотів сказати…

— Цить, бовдуре! — просичала стара. — Пізніше можеш признатися в усьому, що тобі забагнеться, та коли це зробиш зараз, усе звалять на тебе. Хіба не бачиш, що вони хочуть відігратися на тобі? Як потрапиш в їхні сіті, можеш стати навіть убивцею Ени і Лайн.

— Ейліс, місіс Скрогг, я забороняю таке втручання! — О'Брайн говорив сухо й офіційно, але це не справило ніякого впливу.

— Не мели дурниць, Вільяме! — місіс Скрогг повернулася до інспектора. — Я теж мушу полегшити свою совість і можу розповісти не дуже приємні для тебе речі. Джойс нехай розкаже, що знає, але спершу він мусить прийти до тями. Коли він заспокоїться і матиме свого адвоката, можеш з ранку до вечора допитувати його, але не зараз! — повторила вона і грюкнула милицею.

Джойс закліпав очима, облизав губи й сказав, заникуючись, що було б краще, коли б він порадився зі своїм адвокатом. Він хоче зізнатись у всьому, але не тепер і не тут. Побачене — показав рукою на труп біля вікна — так вразило його, що він не здатен зібратися з думками.

— Ну, гаразд, якщо ти не хочеш полегшити своє становище, твоя справа. — О'Брайн, обмінявшись швидким поглядом з інспектором Вестріком, подав сержантові Албіну знак. Той наклав на Джойса наручники і повів його геть.

З неймовірними зусиллями переставляючи милиці, місіс Скрогг теж подибала з двору. Купа кісток і попелу, що лишилася від Гайлен, не вивела її з рівноваги. На превеликий подив Ерріса, ніхто її не затримав.

На вулиці на неї чекав старий форд, за кермом якого сиділа Гаккетт. Вона допомогла Ейліс Скрогг сісти в машину, і вони поїхали.

О'Брайн стояв, бурмочучи щось незрозуміле. Ерріс скулився і тремтів од ранкової холоднечі.

Минула хвилина, друга — мовчанка ставала нестерпною.

Аж тут прокукурікав півень.

— П'ята година, — порушив мовчання О'Брайн, глянувши на годинник.

— Пани з Дубліна примушують довго чекати на себе, — зауважив інспектор Вестрік. Він, либонь, не полюбляв чиновників з управління так само, як О'Брайн — поліцейських з Дроеди.

Ерріс дивився на сірі хмари.

— Дощ припускає.

Для О'Брайна ці слова стали ніби поштовхом до дії. Він одійшов убік і за хвилину повернувся з брудною попоною, якою старанно прикрив обвуглений труп.

— Треба зберегти кожен слід, — пояснив він і звернувся до Ерріса:

— Ви, юначе, зовсім закоцюбли, ще застудитесь. Ідіть випийте чогось гарячого, а потім чекайте у відділку, поки почнуться допити. І не робіть ніяких дурниць. Справа надто серйозна!

Ерріс хотів заперечити; але інспектор Вестрік узяв його під руку і повів на вулицю. Ерріс ішов покірливо, мов сновида.

О'Брайн зітхнув:

— Це наївне дитя гадає, що світ обвалився над його головою, як стеля цього будинку. Але ж світ так швидко не обвалюється, правда ж?

— Шкода старого готелю, — промовив Девітт. — Кілдар, ваш майбутній курорт, втратив одне з визначних місць.

— Дуже шкода, — погодився О'Брайн. — Але тепер ми будемо розумніші.

— В тому разі, якщо продовжимо розслідування, — зауважив Девітт. — Коли Вестрік поставить Джойсу кілька запитань і натякне йому про шибеницю, то, напевне, про дещо дізнається.

— Натякне про шибеницю — чудово сказано! — похвалив О'Брайн. — Та коли ви гадаєте, що Джойс, котрий підпалив будинок і залишив Гайлен у вогняному пеклі, вчинив оті вбивства, то ви на хибному шляху. Настав час закликати до порядку осквернителя могил, покласти край його витівкам! — додав він раптом без усякого зв'язку. — Що старий пройдисвіт регулярно цупить квіти з могил, з цим ще можна якось миритися, на його торгівлю черепами я теж дивлюся крізь пальці. Але буквально вчора, я чув, О’Гвінн потягнув зі цвинтаря труп. Це вже занадто! Зрештою, ми всі християни і віримо у вищу справедливість, чи не так?

— Безперечно, — погодився Девітт.

— А тепер скажіть мені, — раптом спитав О'Брайн, — де ви сховали Гайлен?

— Сховав?

— Слухайте, Девітте! — засміявся інспектор. — Ви великий хитрун, але навряд чи вдасться вам одурити такого стріляного зайця, як я. Можу навіть сказати, скільки коштував вам цей спектакль — не більше сімнадцяти фунтів! Але придумано блискуче!

– Ідентичність цих останків з Гайлен буде встановлено.

— Ліззі Брентон була сирота, трохи недоумкувата, але жила вона не на місяці, — сказав О'Брайн з підкресленою серйозністю. — Роздивляючись труп, я дещо знайшов. Для певності загляну ще до зубного лікаря. Ця дівчина була, мабуть, така ж ледача, як я. Зуби… У неї майже не залишилось зубів. І це в дев'ятнадцять років! А Гайлен має чудові зуби! Але скажіть мені, де ви сховали Гайлен?

— У тітки, в Коннемарі.

— Так я й думав, — вигукнув О'Брайн. — Але поговоримо потім. Не треба, щоб Вестрік одразу про все дізнався!

Коли близько одинадцятої Девітт з'явився в бюро, черговий полісмен повідомив йому, що інспектор О'Брайн хотів би поговорити з ним у себе вдома.

Місіс О'Брайн відчинила Девіттові й провела його до вітальні.

О'Брайн був не сам. Біля столу сидів чоловік приблизно його віку, але в сутані.

Обидва товстуни мали кумедний вигляд: ніби за командою, обидва складали руки на животах і крутили пальцями. Впадала