Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » Позичене обличчя - Петер Аддамс

Позичене обличчя - Петер Аддамс

Читаємо онлайн Позичене обличчя - Петер Аддамс
сиділи Девітт з Гайлен.

— Чого ви на мене витріщилися? — не витримала нарешті Гайлен. — Я теж здаюся вам привидом?

Ерріс не відповів. Він згадав вираз її обличчя, коли Девітт дістав чорну перлину і тримав її проти електричного світла. Чому вона не сказала тоді, що знає, кому належить перлина? Адже видно було, що вона таки знала. Чому ж мовчала? Це питання весь час не давало йому спокою, навіть у найкращі години самоти, коли із плутаних, туманних, підсвідомих марень вимальовувались образи людей, яких він примушував плакати, радіти, скаржитися, співати, якими він населяв світ, у котрому сам собі здавався могутнім творцем.

Але сьогодні нічого цього не було. Раптова думка пришпорила фантазію, малювала нові версії вбивства обох сестер.

Ерріс повернувся до своєї кімнати. Він дивився у вікно, але не бачив ні місяця, що зійшов, ні чорних штормових хмар, які сунули з півночі. Він не побачив навіть, як Клагг, скрадаючись, перейшов двір перед його вікном. Поклавши голову на руки, Ерріс заснув. Поруч лежала перекинута пляшка з-під віскі.

… Разом з Ейн, Лайн і Гайлен він заплив на човні далеко в море. Всі три сестри любили його і належали йому. Він узяв Гайлен на руки, легко ступив на поверхню води і пішов до берега. Між двома горбами білого піску він опустив Гайлен на пісок і пригорнув, але вона кістлявими пальцями, схожими на пазури, як у старої Скрогг, схопила його за горло і почала душити. Дихати ставало все важче. Розпечена куля сонця запалила небо, і смолисто-чорні стовпи диму здіймалися з усіх боків.

Ерріс скрикнув і прокинувся. В перші секунди навіть не знав, де він. Підхопився, зачепив ногою ніжку стола і впав.

В кімнаті було повно їдкого диму. Вогняно-червоне світло за вікном витісняло ніч — більша частина готелю палала. Дим виїдав очі. Ерріс ледве знайшов двері і, спотикаючись, вибрався в коридор. Заточуючись, спустився по сходах до кімнати Гайлен. Тут дим був густіший. За рогом коридора він побачив вогонь. Жарота стала нестерпною. Почувся тріск, потім глухо обвалилася перегоріла балка.

Поповзом добрався він до кімнати Гайлен, намацав клямку. Двері були замкнені. Як божевільний, він гатив кулаками у двері, голосно кликав Гайлен, але марно. Ступив кілька кроків назад, схопив стілець і спробував ним висадити двері. Але вони не піддавалися. Пізніше Ерріс ледве згадував те, що було далі. Він ударився головою об дерев'яний стовп, відчув різкий запах гасу, потім перед ним знову замиготіло червоне світло. «Це вже кінець», — подумав він і впав, але хтось підняв його й виніс з палаючого будинку.

Опритомнівши, побачив, що лежить кроків за сто від вогню на покривалі, розісланому долі. Високе полум'я шипіло, штормовий поривчастий вітер кидав його в різні боки. Воно злизало старий будинок до підмурків. Люди бігали туди-сюди, лунали крики, накази. Тоненька цівка води з одного пожежного шланга нічого не могла змінити. Над полум'ям гойдалися чорні тіні. Ерріс не міг збагнути, що то за тіні, й знепритомнів.

Коли він знову прийшов до тями, то все ще лежав на землі. Хтось прикрив його ковдрою і підклав щось під голову. Вже сіріло, високе полум'я над кам'яною стіною готелю зникло. Гостро тхнуло холодним згарищем.

Ерріс відкинув ковдру і відчув, що може рухатись. Опіки були незначні, лише костюм пропалений у кількох місцях. Біля почорнілих мурів він побачив О'Брайна, якогось незнайомця і Девітта. Останній рушив йому назустріч.

— Навіщо ви встали? Зараз прибуде машина медичної допомоги, — сказав Девітт співчутливо. — Вам холодно?

Ерріс показав на спалений будинок і спитав:

— Вона лишилася там?

Девітт кивнув і відвернувся.

— Я намагався врятувати її, але двері були замкнені.

— Не можу збагнути, — промовив Девітт, — чому вона всупереч моїм вказівкам зачинила на засув двері й віконниці.

— Як все це могло статися?

— Клагга побили, палій облив майже весь нижній поверх гасом, — пояснив Девітт. — А пожежники прибули тільки через три чверті години. Хтось умисно викликав їх до іншого місця.

Отже, Гайлен згоріла живцем у своїй кімнаті — це був страшний удар для Ерріса.

Коли О'Брайн і незнайомий, що відрекомендувався інспектором поліції Вестріком, підійшли до нього, Ерріс звернув увагу на те, що товсте, з трьома підборіддями обличчя інспектора мало незвичайно серйозний вигляд.

— Я пізніше вислухаю вас, Ерріс, — сказав О'Брайн. — Приходьте до мене в бюро. Пан інспектор теж хоче дещо з'ясувати.

— Вона там? — знову спитав Ерріс, показавши на згарище.

О'Брайн ствердно кивнув головою.

— Але від неї лишилося дуже мало.

Ерріс стояв похитуючись. Нарешті приглушеним голосом видушив:

— Я хочу її побачити.

— Там нема на що дивитися, — невдоволено протягнув інспектор.

О'Брайн щось прошепотів інспекторові на вухо, і той, важко зітхнувши, дав згоду показати труп Гайлен. Ерріс у супроводі Девітта ступив на руїни. З вулиці почувся шум мотора — то під'їхала машина.

Ерріс нічого не чув і нічого не бачив, окрім якоїсь обгорілої маси біля колишнього вікна. Це все, що лишилося від Гайлен!

— Пробачте… Я не можу, — прошепотів він, неспроможний відвести очі від обвуглених решток людського тіла.

— Боже мій! Як це могло статися? Як тільки це могло статися? — машинально белькотів він.

З'явився Фінніген. Його обличчя змарніло, наче він щойно підвівся після тяжкої хвороби, в очах відбивався жах. Фінніген марно намагався щось сказати. Він кинувся до обгорілого трупа, впав на коліна і, не тямлячи себе, заридав.

Підійшов Джойс.

— Гайлен! Не може бути! Я не знав! — застогнав він, схопившись за стіну. — Клянуся господом богом, я не знав, не знав… Інакше я б ніколи не пішов на це, ніколи, ніколи!

— На що не пішли? — кинувся до нього інспектор.

— Арештуйте мене, закуйте в кайдани, але я не знав цього, не знав! — Джойс плакав, як мала дитина. Він бив себе кулаками по. обличчю, скреготав зубами, мов мандрівний актор у трагедійній виставі.

Відгуки про книгу Позичене обличчя - Петер Аддамс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: