Три листки за вікном - Валерій Олександрович Шевчук

Шелестіло листя. Я спинився біля розложистої верби. Краплі крапали з її листя на пісок, вибиваючи в ньому схожі на віспяні висипи лунки. Приплющився й пив на повні груди довколишню тишу й теплі притишені шуми, котрі цієї тиші аж ніяк не руйнували. Серце погідно билось у мене в грудях, відчував я світлу розчуленість.

Над головою крякнула ворона. Летіла вслід за іншою, а та, перша, несла у дзьобі курча. Велика срібна хмара охоплювала півнеба, а сонце, яке майже спустилося до заходу, червоно оббарвило їй живіт. Крапля з вербового листка впала мені на лоба, навіки вибивши на ньому знак неба.

«Знак неба, – подумалося мені, – це знак нашої тлінності, а водночас це наші пошуки вивищеного у світі. Це нагад, що людська метушня марна й дочасна, але є в ній і висока позначеність».

– Лад у другій дії буде такий, – сказав я уголос. – Повстримність, Гордість, Заздрість…

На річці голосно скинулася риба, я встиг помітити чорний хвіст. Сонце вже лягло на обрій і дивилося на мене смутно й поблажливо, ніби знало щось таке, про що ніввік не здогадаюся.

РОЗДІЛ XXVIII

«Мудрість передвічна». Повстримність

Мойсей був міцний тілом і гарний з обличчя. Його вели, закутого у важкі заліза, а він ішов і всміхався, ніби не його чекали страшний полон та зневага. Було сумно, що втрапив так нерозважно в неволю, але в його душі панувала рівна душевна яснота, яку може мати тільки чистий серцем.

Отак привели Мойсея в чужу землю, й побачила його там одна жінка. Вразилася вродою Мойсеевою, а що була можновладна й багата, запрагла кохання цього красеня. Єдине, що непокоїло жінку – це ясна, трохи несвітська всмішка на бранцевому обличчі.

– Терпиш муки й неволю, – сказала вона. – Навіщо? Легко можеш визволитися.

– Так сподобно богові, – мовив Мойсей.

– Коли упокоришся мені, – запропонувала жінка, ледве тамуючи хвилювання, яким запалив її цей красень, – станеш багатий і можновладний на моїй землі. Володітимеш мною і моїм багатством.

– Але хто ж, – спокійно відказав Мойсей, – узявши жінку й покорившись їй, зберіг закон? Покорився жінці Адам, і його вигнали з раю. Самсон усіх перейшов силою, а потім жінка зрадила з чужинцями його. Ірод був непереможний, а віддався жінці – й убив Іоанна Предтечу. Я не пізнав ще жінки і не хочу, бо це зробить мене її невольником. Не хочу, – сказав цей блаженний, – твого багатства. Для мене найкраща краса – краса душі й тіла. Господь побачить мої муки і звільнить мене від них.

Стояла сонячна днина, і промінь упав на рівні, блискучі зуби бранця. Осліпилася тією усмішкою жінка, і ще більший неспокій посів її.

«Викуплю його, – подумала вона, – і матиму собі у власність як бранця».

– Ти мій бранець, – суворо сказала, заплативши викуп. – І я велю тобі побратися зі мною.

Наказала вбрати його в пишну одежу й посадити до столу, що вгинався від найвишуканіших страв. Але з усмішкою дивився Мойсей на всі розкішні наїдки та солодкі трунки.

– За роки неволі, – мовив він, – я знайшов смак лише в одному: в хлібі та воді. Краще хліб із водою, ніж солодощі з бідою, – проголосив він приказку й відвернувся від столу, шепочучи молитву.

Тоді його повели в розкішну залу, й кільканадцять напівголих дівчат танцювали й оманливо вигиналися перед ним. А по тому завела пані Мойсея у свій покій і почала роздягатися перед ним сама.

На те зірвав із себе одежу Мойсей і, роздягнений, упав на коліна перед іконою. Затремтіла, побачивши те, жінка, бо не вздріла й сліду від своїх спокус. Лиха іскра залетіла їй у серце – звеліла кинути юнака в темницю, не даючи ні їсти, ні пити.

– Хай цей євнух загине з голоду! – вигукнула вона, а Мойсей на те тільки всміхнувся ясно.

Проте і в темниці вів не загинув, бо сторожа таємно підгодовувала його, а один, найстарший літами й найдоброзичливіший, сказав юнаку:

– Брате Мойсею! Що перешкоджає тобі одружитися? Ти молодий і красивий, вона не гірша і жила з чоловіком тільки рік. Хіба не чудовіша вона за багатьох жінок? А яке має багатство! Не розумію тебе, хлопче. Ти полонений, а не хочеш виповнити її волі. Князь би не відмовився від такого щастя. Хіба не каже Христос у Євангелії: «Залишить чоловік своїх батька та матір і прилипне до своєї жінки, і будуть вони одним тілом, бо вони вже не двоє, а одне єство!» Чи не правду мовить апостол: «Краще побратися, ніж розпалюватися». Ти ж не чернець, навіщо тобі такі муки? Вмреш у біді, а якої заживеш слави? Хіба Авраам, Ісаак, Яків гидували жінками? Тільки чорноризці. І Йосип оженився, а хіба ти про таке не думав? Нерозум керує твоїми діями, брате!

– Все це так, – відказав спокійно Мойсей. – Це краще від того, що нашептала у раю Єві гадина. Але не прийму вашої ради. Хай буде, що всі праведники спасались із жінками, а я один ні! Не вабить мене земне панування, а високе! Христос у Євангелії сказав інше: «Хто залишить свого батька, й матір, і дітей, і дім – той стане моїм учнем!» Кого ж мені слухати: Христа чи вас? Сказав і апостол: жонатий дбає про світські справи, а нежонатий про божі, – як догодити богові? Спитаю вас, – сказав Мойсей, – кому більше треба служити: Христові чи жінці? Знай ти й перекажи своїй пані: ніколи не зманить мене краса її і не зламає моєї волі.

Та не полишила його вдова. Посадила Мойсея на коня, возила по землях своїх і говорила людям:

– Ось ваш пан, а мій муж. Щоб усі кланялися йому! Всміхався Мойсей ясно.

– Даремно дбаєш, – сказав, – бо не ваблять мене марнотні справи цього світу. Не трать сили!

– Ти мій раб, – мовила пані, – бо проданий мені. Я не відпущу тебе живого, а піддам смерті в тяжких муках.

– Відтепер я буду ченцем, – сказав Мойсей. – І мене не страшать найбільші муки.

Він гуляв по розкішному панському саду, коли це раптом побачив ченця, що заблукав сюди, був той саном священик.

– Мене послано на твій клич, – сказав він. – Даю тобі чернечий образ.

Пані стежила за своїм бранцем і тільки побачила це – погнала своїх