Офіцер із Стрийського парку - Андрій Анатолійович Кокотюха
Хто обороняв, кого й від кого, Йозеф поняття не мав. Не будучи в змозі стримати сина й щось заборонити вищому від себе на голову та широкому в плечах юнакові, він натомість згадав усі свої звички. Почав під сумні зітхання Естер частіше вештатися Львовом, не минаючи жодного брудного бару, совав свого носа, де міг, там слухав, там запитував. Так дізнався: є не один, а кілька гуртів, котрі називають себе військовими організаціями. Влада тріщала по швах, порядку в місті ставало дедалі менше, на австрійську поліцію ніхто не покладався. Силами, котрі могли протистояти один одній, були українські та польські військові. Всі воювали в цісарській армії, всі свого часу були розформовані, але не для того набували військового досвіду та тримали зброю, щоб отак просто все лишити. Тому громади організовувалися й собі, аби в разі чого захистити себе, коли доведеться опинитися між сторонами конфлікту.
А він назрівав.
Шацький як ніхто гостро відчував це. Війна ніби ось-ось мала скінчитися, вже навіть підписані перші мирні угоди. Проте будь-якої миті могла спалахнути нова. Не така велика, але від того не менш страшна. То тут, то там по Львову спалахували короткі сутички. Кримінальники не стояли осторонь, і збройних грабунків значно побільшало. Газети, котрі друкували кримінальну хроніку, збагачувалися — щодня на перших сторінках заголовки кричали про чергове вбивство.
Шмуля Шацького теж згадали. Коротко. Десь всередині, маленькою заміткою.
Син і раніше виглядав старшим за свої літа — властивість, притаманна багатьом євреям. Загибель сина за короткий час додала ще більше років. Маючи далеко за п’ятдесят, тепер виглядав так, ніби давно розміняв сьомий десяток. Постійно скуйовджена кучма зі срібної стала зовсім білою, як і кудлата борода, котру Йозеф донедавна дозволяв дружині акуратно підстригати. Лице посікли зморшки, від чого воно нагадувало печене яблуко. Про колишнього жвавого Шацького нагадував прямий, із невеличкою горбинкою, ніс, предмет його гордості, та м’ясисті сторчкуваті вуха, яких він соромився, старанно ховаючи під пасмами волосся й широкими крисами старого капелюха.
Інший на місці Йозефа напевне побіг би в поліцію, вимагаючи знайти вбивцю. Але дантист вже багато років скептично ставився до слуг закону, хоч, поклавши руку на серце, визнавав їхню ефективність в окремих випадках. На те було кілька причин.
Ще замолоду, коли Шацький тільки одружився на своїй коханій Естер, уродженій Боярський, він дозволяв собі загули по львівських барах. Причому з усіх можливих зазвичай обирав найдешевші, а отже, найогидніші. Саме там запізнався з численними персонажами львівського дна, згодом знайомства стали дантисту в пригоді. Та вони ж давали поліції приводи затримувати Йозефа не лише за вештання п’яним у громадських місцях, а й за підозрою в зв’язках із сумнівними особистостями. Шацький багато разів ночував у камері, звідки його витягувала Естер, аби дати потім прочухана на всі Кракідали. Вкупі зі спробами завербувати його в агенти це не сприяло його дружбі з поліцейськими. З часом та народженням інших трьох дітей — Риви, Іди й Даніеля, — Йозеф заспокоївся, хоч іноді все ж дозволяв собі пускатися берега, про що потім шкодував, адже не міг приборкати глибоко заховану авантюрну натуру.
Інша причина була вагомішою.
Климентій Кошовий.
З ним Шацький познайомився десять років тому, за іронією долі — в тюремній камері, куди його самого запроторили через анонімний донос. Кошовий переживав інший виверт: його кинули за ґрати кілька годин потому, як прибув до Львова вперше в житті, маючи при собі з речей лиш валізку зі змінною сорочкою, приладдям для гоління та кількома Авантюрними романами. Климові, тридцятирічному київському адвокату й синові досить відомого в місті юриста, довелося емігрувати з рідного міста, маючи на це двадцять чотири години. За дві доби до того, як Кошового кинули до львівської слідчої тюрми, його зусиллями батька випустили з Косого капоніра — у «політичній» в’язниці він провів тиждень. Затримали за спробу захищати друкарів, котрі вирішили видавати українською журнал безневинного змісту. Публікації стосувалися минувшини, українських народних звичаїв — жодної політики, жодних гасел, лише просвітництво. Проте закон забороняв видавати українською будь-що, незалежно від змісту.
Не погодившись із цим, маючи надію схрестити мечі й перемогти, Клим швидко програв. У тюрмі його допитували, не даючи спати, а жандармський слідчий в запалі так ударив його, що Кошовий сильно стукнувся головою об муровану стіну кабінету. На короткий час втратив свідомість, але відтоді праве віко почало нервово сіпатися. Тик Клим не вилікував, довелося жити з цим далі. Коли він дуже хвилювався, втрачав над собою контроль або починала спрацьовувати інтуїція, віко починало смикатися сильніше.
Та Бог із ним, з оком.
Шацького неабияк захоплювала голова Кошового.
Вони стали товаришами по нещастю, потім — приятелями, і Йозеф ввів Клима у свій дім. Він же був його першим провідником по незнайомому Львову. Незабаром Кошовий зробився найкращим другом Шацького. Й тепер лишився єдиним, кого вбитий горем утрати дантист міг дозволити собі так називати.
За десять років їхньої дружби Климентій Кошовий залагодив кілька складних кримінальних справ, з якими поліція не могла, а частіше — не хотіла давати раду. Через те таланти свого друга Йозеф цінував значно більше, ніж здібності поліцейських. І, не знаючи, що робити, прийшов після загибелі Шмуля в контору на Шевській.
Ще сім років тому тут господарював нотар Стефан Штефко, який пожалів безробітного емігранта й взяв до себе помічником. Потім, коли Кошовий освоївся та опанував австрійське право, пан Штефко, котрий давно хотів піти на покій, але не мав, кому передати діло, відписав контору Климові. Якийсь час той справді хапав зірки з неба, ставши одним із найуспішніших львівських адвокатів. Та доля різко приземлила того, хто злетів стрімко й високо — перед Різдвом, яке до того ж стало останнім мирним святом від початку нового століття, божевільний на прізвисько Різник із Городоцької вбив Басю, наречену Кошового.
Відійшовши після шоку, Клим закинув адвокатську практику, переключившись на громадську діяльність та завівши тісні стосунки з місцевими українцями, котрі крутилися в політиці та довкола неї. Наближення війни чекали, та все одно вона почалася зненацька. За короткий час російська армія
