Кишеня, повна жита - Агата Крісті
Адель Фортеск’ю, Дженніфер Фортеск’ю, Ілейн Фортеск’ю та Ланс Фортеск’ю, який щойно з’явився, пили разом чай у бібліотеці. Ланс пішов побачитися з міс Ремсботтом, Дженніфер пішла до власної вітальні писати листи, останньою покинула бібліотеку Ілейн. Згідно з її розповіддю, Адель була при доброму здоров’ї і щойно набрала собі останню філіжанку чаю.
Останню філіжанку чаю! Що й справді виявилася її останньою філіжанкою чаю.
А після цього проміжок десь у двадцять хвилин, перш ніж Мері Дав увійшла до бібліотеки і знайшла труп.
І що ж було протягом отих двадцяти хвилин?..
Інспектор Ніл подумки вилаявся й вийшов на кухню.
За кухонним столом, прилаштувавши на стільці своє громіздке тіло, сиділа місіс Крамп, її войовничість куди й поділася, вона вийшла з неї, як ото виходить газ із проколотої повітряної кулі. Коли увійшов інспектор, вона майже не поворухнулася.
— Де та дівчина? Вона досі не повернулася?
— Ґледіс? Ні, вона не повернулася… думаю, раніше одинадцятої години вона не повернеться.
— Ви кажете, це вона приготувала чай і внесла його до бібліотеки?
— Я до нього не доторкалася, сер, Бог мені свідок. Більше того, я не вірю, що й Ґледіс могла зробити щось таке, чого вона не повинна робити. Вона таке не вчинила б — не Ґледіс. Вона досить добра дівчина, — щоправда, трохи дурненька, але це й усе, — на щось підле вона не здатна.
Звичайно, ні. Ніл також не думав, що Ґледіс здатна на підлість. Він знав, що то не Ґледіс отруїла чай. Тим більше, що ціаніду не знайшли в чайнику для заварки.
— Але чому вона так несподівано пішла з дому? Сьогодні ж не був її вихідний, ви сказали.
— Ні, сер, її вихідний завтра.
— А що Крамп…
Войовничість місіс Крамп несподівано ожила. Її голос зазвучав гнівно:
— Ви тільки не вішайте собак на Крампа. Крамп тут ні до чого. Він покинув дім о третій годині — і я вдячна долі за те, що він так зробив. Він має до цього не більше стосунку, аніж містер Персівал власною особою.
Персівал Фортеск’ю щойно повернувся з Лондона — і його вітала приголомшлива новина про другу трагедію.
— Я не звинувачував Крампа, — лагідно відповів інспектор Ніл. — Я лише подумав, чи він не знав чогось про плани Ґледіс.
— Вона вдягла свої найкращі нейлонові панчохи, — сказала місіс Крамп. — Думаю, це не просто так. У неї було щось на думці. Мене так просто не одуриш. Вона також не нарізала сандвічі до чаю. О, так, вона щось замислила. Я скажу все, що я про неї думаю, коли вона повернеться.
Коли вона повернеться…
Легка тривога опанувала Ніла. Щоб розвіяти її, він пішов нагору, до спальні Адель Фортеск’ю. То було розкішне помешкання — рожеві мережива звисали над широким позолоченим ліжком. Двері збоку відчинялися до обставленої дзеркалами ванної кімнати з низькою порцеляновою ванною, що мала колір рожевої орхідеї. Двері по той бік ванної кімнати відчинялися в гардеробну Рекса Фортеск’ю. Ніл повернувся назад до спальні Адель, а через двері на протилежному кінці кімнати увійшов до її вітальні.
Ця кімната була обставлена в стилі ампір, із рожевим килимом на підлозі. Ніл окинув її лише побіжним поглядом, бо саме цю кімнату він дуже пильно оглянув учора, звернувши особливу увагу на маленький та елегантний письмовий стіл.
Проте тепер його увагу відразу прикував один предмет. У самому центрі рожевого килима лежав невеличкий шматок зліпленої грязюки.
Ніл наблизився до нього й підняв його. Грязюка ще не висохла й була волога.
Він розглянувся навколо — видимих слідів на килимі не було — лише цей один фрагмент вологої землі.
ІV
Інспектор Ніл пішов оглянути спальню, яка належала Ґледіс Мартін. Було вже по одинадцятій годині — Крамп уже півгодини як повернувся — але від Ґледіс не було жодного знаку. Інспектор Ніл став оглядати кімнату. Невідомо, чого навчали Ґледіс як покоївку, але її природжені інстинкти були вкрай неохайними. Ліжко, як відразу визначив інспектор Ніл, застелялося дуже рідко, вікна тут відчиняли, либонь, ще рідше. Проте персональні звички Ґледіс не були предметом його особливої зацікавленості. Натомість він почав дуже уважно переглядати її особисті речі.
Вони здебільшого складалися з дешевих і досить патетичних прикрас. Тут майже не було нічого такого, що могло б тривати довго й мало б добру якість. Літня Елен, яку він попросив допомогти йому, допомогла дуже мало. Вона не знала, який одяг Ґледіс має і якого не має. Вона не могла сказати, чого тут бракує. Від одягу та спіднього одягу він перейшов до вмісту її шухляд. Тут Ґледіс тримала свої скарби: поштові листівки, вирізки з газет, моделі для плетіння, натяки на культуру краси, поради в галузі вдягання та моди.
Інспектор Ніл ретельно розкласифікував їх по різних категоріях. Кольорові поштівки здебільшого показували краєвиди різних місць, де Ґледіс, імовірно, відбувала свої вакації. Серед них були три поштівки, підписані «Берт». Інспектор припустив, що Берт був тим молодиком, про якого згадувала місіс Крамп. На першій поштовій листівці було написано — неграмотною рукою: «Бажаю тобі всього найкращого. Дуже нудьгую без тебе. Твій навіки Берт». Друга листівка повідомляла: «Навколо багато вродливих дівчат, але жодна з них не може зрівнятися з тобою. Скоро побачимося. Не забудь, про що ми домовилися. І знай, що потім ми заживемо щасливо — усім на заздрість». На третій було лише кілька слів: «Не забувай про дату. Я тобі довіряю. З любов’ю, Б.».
Далі Ніл став переглядати вирізки з газет і розклав їх на три окремі стосики. В одному були поради щодо вдягання та догляду за обличчям, у другому — розповіді про кінозірок, від яких Ґледіс була у великому захваті, і схоже, її також приваблювали чудеса останніх досягнень науки. Він знайшов вирізки про летючі тарілки, про таємну зброю, про наркотики, які примушують допитуваних говорити правду і які застосовують росіяни, про фантастичні ліки, винайдені в Америці. Уся чортівня двадцятого сторіччя, як подумав Ніл. Але вся писанина, знайдена в кімнаті, не давала йому ніякого ключа до її зникнення. Вона не вела щоденник, і він не сподівався, що вона його пише. Ну, хіба що десь написала б якусь дрібничку. Однак йому не вдалося знайти жодного незакінченого листа, жодного запису про те, що вона могла б побачити в домі й що мало б
