Порожня труна - П'єр Сувестр

— Елен! Елен! — жебонів молодик. — Ви мене ніколи не пробачите!

А дівчина прошепотіла голосом, слабкішим за подих:

— Я винна в усьому, що сталось… Я знала, що мій батько хотів украсти сейф, а пана Максона, як мені здалося, не буде всю ніч, я захотіла врятувати свій статок і перенести його в надійне місце, тому взяла газовий різак, але підірвала сейф. Так уже й бути, нічого не вдієш, я сумнівалася у вправності Жюва.

У цих простих словах було стільки щирої правди, стільки простодушної чарівності, що вони до глибини душі вразили Жюва.

— Бідна дівчинка! — зойкав комісар, який ніяк не міг собі пробачити те, що сталося. — Замість звинувачувати мене, вона всю вину бере на себе.

На вулиці перед особняком Максона зібралася юрба цікавих. Підійшов і сержант поліції. Ніхто не знав, що тут відбувається.

Через якийсь час у вікні другого поверху появився Максон.

— Нічого страшного, — крикнув він людям, що стовпилися перед будинком. — Через необережність служника вибухнув газ. Нікого не поранено.

Ця заява, звичайно, потамувала тривогу юрби. Сержант, задоволений тим, що його втручання непотрібне, подався геть, а заспокоєні сусіди розійшлися по домівках.

А тим часом у підвалі Жюв і Фандор радилися, що робити. Максон, який колись вивчав медицину, швидко оглянув Елен.

— Якщо не помиляюся, — зробив висновок мільярдер, — у бідної дівчини перелом таза. Випадок складний, сам я допомогти їй не зможу.

Жюв нарешті спромігся взяти себе в руки.

— Спочатку, пане Максон, — сказав він, — треба уникнути офіційного розслідування. Скажемо, що це був вибух газу. Якщо ми хочемо врятувати її, якщо ми хочемо її вилікувати, — а надії на це втрачати не слід, — то треба, щоб ніхто не дізнався, що тут сталося, а в першу чергу, Фантомас. Ви кажете, що в неї перелом таза. Я знаю одного хірурга, доктора Поля Дропа, фахівця з лікування різних переломів, він директор клініки, до якої ми й перевеземо Елен. Я також знаю одного хорошого хлопця, візника карети міської «швидкої допомоги», у відданості й мовчанні якого я певен. Зараз я розшукаю його і направлю сюди. Ніхто не знатиме, як ми перевезли поранену. А щодо хірурга, то я візьму таксі й помчуся до клініки, щоб його попередити.

Жюв дав ще інші розпорядження й поспішно вийшов. Він саме закінчував розмову з доктором Дропом, коли прибула карета, що привезла Елен. Її супроводжували Фандор і Максон. Який сумний був їхній приїзд у цей притулок скорботи такої непогожої ночі!

Професор Дроп, оглянувши Елен, мовчки похитав головою.

— Дуже тяжкий випадок, — пробурмотів він, — дуже тяжкий!.. Але поранена молода, а молодість дозволяє сподіватися на чудо.

Кілька днів опісля, рано-вранці, професор Поль Дроп сидів у своєму кабінеті й підписував ділові папери, заняття, до якого він відчував велику відразу. Коли двері без стуку прочинилися, він навіть не повернув голови, а тільки запитав:

— Це ви, мадемуазель Данієль? Але відповів йому чоловічий голос:

— Ні, мій любий професоре, це не мадемуазель Данієль, це я. Професор підвівся.

— Ви, Міньясе? — здивувався він, простягаючи руку новому власнику клініки. — Чим зобов'язаний вашому ранішньому візиту?

Дроп був люб'язний з Міньясом, однак у його голосі відчувалася холодність. Хірург, що привітав був фінансиста як свого спасителя, мабуть, змінив з часу їхнього першого побачення свою думку про нього й не виказував йому великої симпатії.

Що ж до Міньяса, то він, як завжди, був спокійний, стриманий, упевнений. Вражало те, що він, здавалося, зовсім не переймався ніяким клопотом.

— Ви питаєте про причину мого візиту? Отуди к бісу! Ви що, не здогадуєтесь?

— Слово честі, ні!

— Ну що ж, мій любий, я повинен вам нагадати, що сьогодні понеділок, і до вечора мені треба знайти п'ятсот тисяч франків, які я зобов'язався виплатити Картере.

Розмовляючи, Міньяс поклав на стіл свій циліндр, стягнув одна за одною рукавички, недбало кинув їх, спер до кушетки свій пречудовий стек із шкіри носорога, який викликав захоплення в усіх модних ресторанах.

Професор Поль Дроп, який з кислою гримасою спостерігав за ним, відповів:

— Я не забув, що сьогодні ввечері ви повинні оплатити свій борг, Міньясе, але я не розумію, яким чином це пов'язано з вашою присутністю тут.

Міньяс у цей момент відкинувся назад у шкіряному кріслі з невимушеним виглядом, наче готуючись до довгої розмови.

— Як ви не розумієте? Все дуже просто! Мені здається, зовсім не треба бути пророком, аби збагнути, про що йдеться. Мені дуже легко викласти мету свого візиту, Дропе. У мене, власне, немає жодного су, а проте треба платити, тож я прийшов запитати у вас, чи ви часом не маєте грошей.

— Коли б у мене були гроші, ви це б відчули, — зітхнув Дроп. — Міньясе, що означають ваші жарти? Я вам уже казав, що в мене теж немає ані су. Коли б я мав гроші, то мені не довелося б продавати клініку, я сам би купив її, а щодо вас…

— А щодо мене, — спокійно докинув Міньяс, — то цілком очевидно, що мій клопіт вас мало обходить, еге ж? Вам байдуже, що я буду збезчещений і що завтра на біржі шептатимуться: «Ви знаєте новину? Міньяс не зміг розрахуватися з Картере…» Отож-то!

Дроп підвівся, сперся об камін навпроти Міньяса, схрестив на грудях руки й втупився у нього поглядом.

— Так чи не так, — почав він хрипким голосом, — але всі ці проблеми з грошима вже три місяці не дають мені жити нормально. Я ні на мить не маю спокою. Я нічого не знаю і знати більше нічого не хочу. Коли ви тиждень тому укладали з Картере угоду,