Зрада - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Як ми в холоді цілувались І хотіли померти!

Розпитайте холодний вітер,

А мене ні про що не питайте.

Поховайте мене поряд з Вітькою,

Поряд з Вітькою поховайте!

А взагалі він написав багато віршів з голосу Вероніки.

Ніби їх писала вона. У тих рядках був її досвід, її слова, її надривне бачення світу. Тільки записував він. Бо в неї не було часу прислухатись до трему свого єства, і замість неї те робив він. Як же він не вберіг її? Він сидів біля її ліжка вночі, відганяючи смерть, а на ранок сам звалився. Та потворна сані тарка баба Зося поклала його до ранку в ліжко в тій самій палаті. А вранці прийшла Вікторія, дочка Вероніки, і відвезла додому на таксі. Ще незручно вийшло, домовились, ніби в нього є гроші, але як довелося платити, то грошей у нього не виявилося, і Вікторія віддала таксисту свої. Він бачив її на похороні, але там було не до того. Треба буде зателефонувати їй, сказати, що він пам’ятає про ті гроші.

Женик поміняв піжамні штани на джинсові. Сьогодні він вирішив усе таки прибрати постіль, і йому весь час здава лося, ніби разом з подушками він пхає до тумби в головах ліжка сухофрукти з узвару. Як це так? Вилити на голову каструлю з компотом! І разом з сушеними яблуками й гру шами! Сцена вигнання матері з дому свекрухи бентежить вразливого Женика майже так само, як і рання смерть Вероніки. Свекрухи часто ненавидять невісток. Але виливати узвар прямо на голову - до такого, погодьтесь, не кожна додумається!

Задзвонив телефон. Він узяв слухавку, але там мовчання.

Між іншим, це вже не вперше.

- Алло! Говоріть! Вас слухають!

Мовчання. А потім кладуть трубку. Завжди хтось може не туди потрапити. Або завжди може не спрацювати зв’язок.

Але коли мовчазні дзвоники повторюються часто, це викликає бозна які думки. Мама також скаржилась на те, що вже кілька днів хтось телефонує, уважно прислухається до «Алло! Слухаю вас!» і кидає трубку. Хто б це міг бути?

Містика якась! Чи то грип, на який зараз хворіють не тільки люди? Хворіє все місто, хворіє його транспорт і його зв’язок, бо ж ні від кого не секрет, що саме в епідемію найчастіше потрапляєш не туди, куди телефонуєш.

Минулої зими грип обминув їх. Але він написав вірш про грипозний туман, і вона тоді сказала йому: як важко, мабуть, тобі дався цей вірш, і він був вражений, як вона точно все відчуває.

Минулої зими в них усе почалось. У мами було нічне чергування, і він запросив Вероніку повечеряти з ним. Купив шампанське, витяг з антресолей фамільні свічники. Колись покійна бабуся, мамина мати, казала йому: запалиш свічки у цих свічниках у ніч свого весілля. Bін до блиску начистив ті мідні свічники шматком цеглини. Вони довго говорили про п’єсу, про трансформацію понять вірності й зради в сучас ному розумінні. Вона розповідала, як у дитинстві мала ідею фікс розшукати фронтових друзів свого жахливого батька, бо мала дві мети: по перше вона шукала методів впливу на хулігана фронтовика. А по друге, їй здавалося, що відкриє таємницю, ніби батько насправді не був ніяким фронто виком, а був зрадником. Бо тільки зрадник може бити жінку і дітей, напившись, виганяти їх із дому, і на те не було ніякої управи, бо в міліції казали: він герой війни, ми не можемо поводитися з ним, як із простим злочинцем.

А ще того вечора Вероніка повторювала рядки з його пое зії «Ми захищаємо високу вежу, з якої вже давно зняли облогу», в яких бачила глибокий сенс. А він намагався їй пояснити, ніби хотів у цю поезію вкласти рядки про те, що висока вежа, яку варто захищати, все одно існує, тільки в нього не вийшло сказати про те надривно, але без пафосу.

- Про те буде інша поезія, - сказала Вероніка. Свічки танули у фамільних свічниках. Вероніка згадала, що в її кім натці в батьковому домі не було світильника на стелі, і коли перегоряла лампочка в настільній лампі, вона гасила недо палки прямо в емальованій кружці. Але не згадувала Вітьку, відчула, що зараз не треба. А він сказав їй, що прочитав її думки. Вероніка здивовано глянула на нього, а він сказав:

- Ти думаєш: нам так добре розмовляється про все. І не хочеться переходити до того, заради чого лишаються наодин ці. Але свічки догоряють… А тепер ти думаєш: навіщо мені поряд чоловік, який контролює мої думки? Ні, взагалі я не читаю думок жінки. Такі хвилини виникають дуже рідко…

То була правда. Вони з Веронікою багато разів згадували свій перший вечір, і вона саме так подумала. І вперше, і вдруге. А далі він сказав:

- Нехай те, що станеться зараз, буде ще краще, ніж наші довірливі розмови…

Висока вежа висіла над містом, І ясно зазирала у вікно.

Зітхала ніжність, клекотіла пристрасть, І зрада каламутила вино.

Мама говорила йому:

- Женику, навіщо ти дуриш голову цій милій жінці?

Адже за великим рахунком жінці треба не вірші читати, а полегшувати її життя. Ти здатний взяти на себе відповідаль ність за неї, розв’язувати її проблеми, заробляти для неї гроші, врешті решт? Женику, не думай про себе, подумай про неї! Що ти можеш запропонувати їй, крім пристрасті й ніжності?

- Це не так уже й мало! В неї вже був чоловік, що зароб ляв гроші! І вона від нього пішла! І це було ще ДО зустрічі зі мною!

- Я думаю не про тебе, а про неї! Для тебе це чудовий варіант! На сім років старша, з дорослою донькою! Ніколи не постане питання про одруження! Я тобі говорю як жінка, яка була в її стані! Скільки чоловіків хотіло проводити час зі мною отак при свічках, коли нікого немає вдома. А мені якщо й хотілося, то чоловіка собі, батька тобі.