Божий світильник - Елері Квін

Нічого іншого він, здавалося, сказати не міг.

— Отже, її кімната виходила на захід. Як вона могла виходити на захід, коли в день нашого приїзду виходила на схід? Зупинилося сонце? Перевернувся світ? Чи було якесь інше пояснення — таке, що своєю простотою вражало уяву?

— Квіне, — почав був Торн, — та це ж…

— Зачекайте, — зупинив його Еллері. — Дайте мені закінчити. Єдиний логічний висновок, що не суперечив законам природи, був такий — хоча будинок і кімнати, де ми жили, здавалися тими самими, які ми побачили в день приїзду, це був не той будинок і не ті кімнати. Якщо, звісно, ця міцна споруда разом з фундаментом не була повернута на сто вісімдесят градусів, мов дитяча іграшка на паличці. Але така думка — абсурд. Отже, це був інший будинок. Він був схожий на перший як знадвору, так і всередині, у ньому були такі самі меблі, килими, прикраси, але… це був не той самий будинок. Це був інший будинок, схожий на перший у всіх деталях, крім однієї: його положення щодо сонця.

Знадвору долинули приглушені вітром голоси детективів. Наздогнати Кейта їм не пощастило. Місяць кидав на землю холодне світло.

— Таким чином, — провадив Еллері, — все стає на свої місця. Білий дім був не той будинок, у якому ми ночували першу ніч. Це був його двійник, і він займав інше положення щодо сонця, а тому й Чорний дім нікуди не зникав. Він залишався там, де стояв завжди. Зник не Чорний дім, а ми. Першої ж ночі нас перевезли на нове місце, де кругом був такий самий ліс, проїзд, гараж і розбита дорога. Було все. Але там, де мав стояти Чорний дім, лише білів засніжений прямокутник.

Поки ми спали, нас перевезли до двійника Білого дому. Перевезли нас, наші речі, портрет матері міс Мейх'ю, навіть скалки карафки від бренді, розбитої напередодні в першому будинку під час добре підготовленої й талановито виконаної сцени. Були вийняті замки з дверей… Було зроблено все, щоб зберегти ілюзію, нібито ми прокинулися вранці в тому самому будинку, в якому звечора лягли спати.

— Дурне базікання! — кинув, усміхнувшись, Райнак. — Нісенітниця, маячня хворого.

— Все йшло чудово, — пустивши повз вуха його слова провадив Еллері. — План був прекрасний, відчувалася рука великого майстра. Було створено бездоганний ланцюг переконливих доказів. Нас усіх перевезли вночі — очевидно, коли ми були непритомні. Я пригадую ті два ковтки, після яких і в мене, і в Торна вранці був неприємний присмак на язиці й розколювалась від болю голова. Містер Райнак сам приготував заздалегідь напої і підмішав у них наркотики. Адже він — лікар, усе дуже просто.

Кинувши швидкий погляд на кремезного чоловіка в синій уніформі, товстун весело стенув плечима. Обличчя в офіцера залишалось незворушним.

— Чи сам зробив усе те містер Райнак? — поставив запитання Еллері. — Ні, це неможливо. За ті кілька годин, які він мав, сам він не встиг би… полагодити Торнову машину, перевезти нас, наш одяг і наші речі з Білого дому до його двійника, знову вивести з ладу Торнову машину, покласти нас у ліжка, розвішати наш одяг так, як ми розвішали його перед сном, перевезти портрет, скалки кришталевої карафки, можливо, й деякі дрібниці та прикраси, яких бракувало в другому будинку, і таке інше. Немала робота, навіть якщо значну її частину було виконано ще до нашого приїзду. Немає сумніву, це було діло рук цілої групи співучасників. До неї належали всі, хто жив у будинку, крім хіба місіс Фелл — вона в такому стані не дуже розуміла, що діється. — Очі в Еллері горіли. — Отже, я запевняю, що всі, в тім числі й молодий містер Кейт, який завбачливо втік, брали участь у змові, щоб перешкодити законній спадкоємиці Сільвестра Мейх'ю заволодіти будинком, де сховане багатство.

Доктор Райнак ввічливо прокашлявся і, мов жирний тюлень, сплеснув у долоні.

— Надзвичайно цікаво, Квіне! Надзвичайно! Вже й не пригадую, коли я чув таку захопливу вигадку. А з другого боку, хоч я й ціную вашу дотепність, у вашій казочці є один натяк, що не може не викликати мого обурення. — Він повернувся до офіцера. — Ви, звісно ж, не вірите в цю нісенітну вигадку?… Гадаю, містер Квін від шоку трохи з'їхав з глузду..

— Це вам не до лиця, містере Райнак, — зауважив Еллері. — Те, що ми сидимо тепер тут, підтверджує мої слова.

— Доведеться вам пояснити, — озвався офіцер, який, здавалося, не міг нічого збагнути.

— Я хочу сказати, що тепер ми сидимо в першому Білому домі. Хто, як не я, привів вас сюди? І я можу повести вас до двійника Білого дому, бо знаю, в чому полягає облуда. Між іншим, усі ці люди повернулися сюди з будинку-двійника. Він своє призначення виконав і більше їм не потрібний.

Для облуди використано географічне положення будинків. Мені пригадалося, що дорога, якою ми сюди їхали, вигинається нескінченною плавною дугою. Від цієї дороги відходять два проїзди — між ними миль шість. А дорога робить велику криву і… замикається на собі, описуючи ніби цифру дев'ять. Отже, відстань між будинками по дорозі близько шести милі. а по прямій — не більше однієї милі.

Того дня, коли прибула «Коронія» і містер Райнак віз сюди Торна, міс Мейх'ю і мене, він свідомо проминув майже непомітний проїзд до будинку-двійника, так щоб ми не звернули на нього уваги.

Машину Торна вивели з ладу для того, щоб позбавити його змоги їздити самому. Адже водій завжди помічає дорогою те, на що пасажир узагалі не зважає. Обидва рази, коли Торн приїздив до Мейх'ю, Кейт зустрічав його з однією метою: відвернути його увагу від дороги. А нас трьох першого дня привіз сюди містер Райнак. Сьогодні ввечері мені дозволили поїхати, сподіваючись, що назад я не повертатимусь, а ще тому, що ми були в будинку-двійнику, який стоїть по дорозі ближче до шосе, ніж перший. Крім того, вони знали, що в такій досить короткій поїздці підозра в нас не прокинеться.

— Навіть якщо все це так, містере Квін, озвався