Божий світильник - Елері Квін

Опівдні раптом з'явився Кейт. Він похмуро й жадібно поїв гарячого і пішов до себе в кімнату. Райнак, трохи потоптавшись, теж зник і з'явився аж надвечір, мовчазний, брудний, геть мокрий. Що ближче до ночі, то менше всі розмовляли. Торн у розпачі налягав на віскі. О восьмій вечора Кейт зійшов униз, зварив собі каву, випив три чашки й знову пішов нагору. Похмурий, аж сердитий господар, здавалося, втратив своє почуття гумору і розтуляв рота лише для того, щоб гримнути на дружину.

А сніг усе падав і падав.

Розійшлися всі рано й мовчки. Опівночі залізні нерви Еллері не витримали. Він почав нервово міряти кроками кімнату й, перескакуючи думками від неможливого до фантастичного, час від часу ворушив вогонь у каміні, аж поки в нього страшенно розболілася голова. Спати він не міг.

Скоряючись пориву, якого він навіть не намагався пояснити, Еллері надяг пальто й вийшов у холодний коридор.

Двері до адвокатової кімнати стояли зачинені, чути було, як Торн стогне й совається уві сні на рипучому ліжку. Повертаючись у непроглядній темряві до своєї кімнати, Еллері зненацька спіткнувся об порваний килим, утратив рівновагу й, глухо гупнувши, вдарився в стіну: Ще не встиг він випростатись, як почувся короткий жіночий крик — десь наче з кімнати Еліс Мейх'ю. Вихопивши з кишені сірники, Еллері кинувся коридором до дверей кімнати Еліс, рвучко їх розчинив, черкнув сірником і від подиву завмер на місці.

Дівчина, накинувши на плечі стьобану ковдру, сиділа в ліжку. Очі її блищали в тремтливому світлі від сірника. Біля великого комода невиразно вимальовувалася постать Райнака. Він стояв, засунувши руку до висунутої шухляди. Одягнений, у мокрих черевиках, господар збентежено дивився примруженими очима на Еллері.

— Прошу залишатися на місці, містере Райнак, — спокійно наказав Еллері, коли сірник догорів. — Мій револьвер загалом вогнепальна зброя, але ним можна скористатись і як тупим знаряддям. — Він підійшов до столу, на якому встиг помітити гасову лампу, новим сірником запалив гніт і знову відступив до дверей.

— Дякую вам! — прошепотіла Еліс.

— Що сталося, міс Мейх'ю?

— Я… не знаю. Я спала. Прокинулась, коли почула, як зарипіла підлога. А тоді з'явилися ви. — Еліс заплакала. — О боже!..

— Ви закричали.

— Закричала? — Вона по-дитячому зітхнула. — Я… Дядечку Герберте, що все це означає? — раптом гнівно запитала вона. Що ви робите в моїй кімнаті?

Силувано посміхаючись, товстун глипнув на неї, висмикнув із шухляди руку й незграбно випростався.

— Що я роблю, люба моя? — перепитав він, дивлячись на біле плече Еліс, що виглядало з-під стьобаної ковдри. — Я зайшов поцікавитись, як ви себе почуваєте. Сьогодні ви були така схвильована… Просто це вияв родинного почуття, дитино моя. Пробачте, якщо я налякав вас.

— Бачу, я вас недооцінив, докторе, — зітхнувши, промовив Еллері. — Дуже невдало з вашого боку. Просто грубо. Я, звичайно, можу віднести це за рахунок вашого збентеження, що природно. Але навряд чи була рація шукати міс Мейх'ю в шухляді комода, хоч би який великий він був. Цей чоловік вас чіпав? — різко запитав він дівчину.

— Чіпав мене? — вона з огидою повела плечима. — Ні. Якби він доторкнувся до мене в темряві, я померла б.

— Який чарівний комплімент! — промовив Райнак з іронією в голосі.

— Отже, що ви тут шукали, містере Райнак? — запитав Еллері.

Господар повернувся правим боком до дверей і всміхнувся.

— На жаль, я трохи недочуваю на праве вухо. На добраніч, Еліс! Приємних снів! Ви дозволите мені вийти, рицарю?

Еллері мовчки дивився на усміхнене обличчя товстуна, поки за тим зачинилися двері. Якийсь час у кімнаті стояла тиша. Потім Еліс, притримуючи край ковдри, лягла.

— Містере Квін, благаю вас, заберіть мене звідси завтра! Я кажу серйозно. Я не можу вам пояснити, як… як мені страшно. Я весь час думаю, що… що… Ми всі збожеволіємо, якщо залишимося тут ще трохи. Ви мене заберете?

Еллері сів на край ліжка.

— Вам справді так страшно, міс Мейх'ю? — запитав він лагідно.

— Дуже страшно, — пошепки відповіла дівчина.

— В такому разі, завтра ми з Торном зробимо все що зможемо. — Він потиснув їй руку крізь ковдру. — Я подивлюся, може, пощастить полагодити його автомобіль. Він казав, що там залишилося трохи пального. Проїдемо, скільки вистачить, а далі підемо пішки.

— А якщо пального зовсім мало?.. А втім, мені байдуже! — Вона подивилася на Еллері широко розплющеними очима. — Гадаєте, він… нам дозволить?

— Він?

— Ну, хоч би хто це був…

— Не гасіть лампи. Коли я піду, поставте під дверну ручку стілець. — Еллері швидко обвів поглядом кімнату. — Між іншим, міс Мейх'ю, у вас немає нічого такого, що містер Райнак хотів би привласнити?

— Мене це теж дивує. Не уявляю, чого йому треба. Я така бідна, містере Квін, мов та Попелюшка. Крім того, що на мені, й речей, які я привезла, у мене нічого немає.

— Може, давні листи, юридичні папери, пам'ятні подарунки?..

— Лиш одна, дуже давня мамина фотокартка.

— Гм… Містер Райнак не справляє враження сентиментального чоловіка. Ну гаразд, на добраніч. Не забудьте про стілець. Запевняю, вам нічого не загрожує.

Еллері трохи постояв у холодному темному коридорі, впевнився, що дівчина підставила під двері стільця й пішов до себе.

В кімнаті на нього чекав Торн. У пом'ятому халаті, з розкуйовдженим волоссям, він був схожий на привида.

— О, а це що?! Мара! Вам теж не спиться?

— Спати? — здригнувся Торн. — Як може чесна людина спати в цьому забутому богом місці? Я бачу, ви чогось дуже веселий.

— Не веселий. Живий. — Еллері сів і закурив сигарету. — Кілька хвилин тому я чув, як ви крутилися в ліжку. Що вас погнало сюди в такий холод?

— Нічого. Просто нерви. — Торн заходив по кімнаті. — Де ви були?