Убивчий білий - Джоан Роулінг

«Він цілився у неї,— подумав Страйк.— Не можна двічі влучити тварині в голову здалеку, якщо не цілишся в неї».

— Тоді він запанікував,— провадила Іззі.— Пішов до Дже-ка... до твого батька,— сказала вона до Біллі,— щоб допоміг поховати труп. Коли татко повернувся, Фредді сказав, що Цяточка впала, і він запросив ветеринара, який її забрав, але ця байка і двох хвилин не протрималася. Татко страшенно розлютився, коли дізнався правду. Він не терпів жорстокого поводження з тваринами. Коли я дізналася, мені серце краялося,— додала Іззі.— Я любила Цяточку.

— А часом не ти поставила хрест на тому місці, де її закопали, Іззі? — спитала Робін, не донісши виделку до рота.

— Як ти тільки дізналася про це? — здивовано спитала Іззі. З її очей знову заструменіли сльози, і вона знову потягнулася по носовичок.

Злива тривала, коли Страйк і Робін разом ішли вздовж набережної Челсі від пивниці до станції «Альберт-Бридж». Графітово-сіра Темза невпинно котила уперед свої води, і її заледве турбував дощ, який погрожував загасити Страйкову цигарку і просочив кілька пасом волосся, що вибилися з-під каптура дощовика Робін.

— Отакі вони, вищі прошарки суспільства,— сказав Страйк.— Душіть собі їхніх дітей, але коней щоб не займали.

— Не зовсім справедливо,— дорікнула йому Робін.— Іззі гадає, що з Рафаелем повелися жахливо.

— Це ніщо порівняно з тим, що йому заподіють у Дартмурі,— байдуже відповів Страйк.— Моя жалість має свої межі.

— Так,— озвалася Робін,— і ти це дуже чітко окреслив.

Їхні черевики волого чвакали лискучим тротуаром.

— Як твоя терапія? — спитав Страйк, який ставив це питання не частіше одного разу на тиждень.— Виконуєш вправи?

— Сумлінно,— відповіла Робін.

— Не треба легковажності, я ж серйозно...

— І я серйозно,— без запалу відповіла Робін.— Роблю все, що треба. Жодної панічної атаки за ці кілька тижнів. А як твоя нога?

— Краще. Розробляю. Стежу за харчуванням.

— Ти щойно з’їв половину картопляного поля і більшу частину корови.

— Це останній обід, який я можу записати на рахунок Чизвеллів,— озвався Страйк.— Хотів узяти від нього якнайбільше. Які в тебе плани на другу половину дня?

— Треба взяти ту папку в Енді, а тоді зателефоную тому типові з Фінсбері-парку — може, таки побалакає з нами. А, ще Нік та Ільза хотіли запросити тебе сьогодні на карі з вуличного ресторану.

Спільними зусиллями Нік, Ільза і сам Страйк переконали Робін, що не варто оселятися в кімнаті-коробці в повному незнайомих людей будинку одразу після того, як її утримували під дулом револьвера. За три дні вона переїде до кімнати у квартирі в Ерлз-Корті, де проживатиме з ґеєм-актором, Ільзиним знайомим; його попередній співмешканець виїхав. Новий сусіда вимагав від неї охайності, здорового глузду і терпимого ставлення до нерегульованого способу життя.

— Так, чудово,— відповів Страйк.— Спершу слід буде зазирнути до офісу. Барклей гадає, що цього разу Дока Жуана притиснемо. Знову дівчина-підліток, разом заходили до готелю і виходили звідти.

— Чудово,— відповіла Робін.— Ну, тобто не чудово, а...

— Та чудово,— твердо сказав Страйк, а навколо все пльопав дощ.— Ще один задоволений клієнт. Банківський рахунок вигляд має аж на диво добрий. Може, вийде трохи підняти тобі зарплатню. Ну, побачимося в Ніка й Ільзи.

Помахали одне одному і розійшлися, і кожен злегка усміхнувся, коли інший уже не міг цього бачити; обидва раділи, що за кілька коротких годин побачаться знову за карі й пивом у Ніка й Ільзи. Та скоро думки Робін полинули до питань, на які має відповісти тип з Фінсбері-парку.

Опустивши голову, щоб не заливав дощ, вона не звернула уваги на величний будинок, повз який проходила. Його поливані дощем вікна дивилися на велику ріку, а двері було прикрашено зображенням пари лебедів.