Убивства за абеткою - Агата Крісті
То була шкіряна рамка з портретом світловолосої усміхненої дівчини. Її волосся, яке, очевидно, перед тим завивали, покривало голову пухнастими кучерями. Усмішка була вигнута й неприродна. Це не було обличчя, яке можна назвати красивим, та його дешева привабливість впадала у вічі.
Пуаро віддав рамку зі словами:
– Ви з нею не схожі, мадемуазель.
– Я у нашій сім’ї – простачка. Завжди це знала. Здавалося, що вона відкидала цей факт як геть несуттєвий.
– У якому сенсі, на ваш погляд, ваша сестра поводилася нерозумно? Маєте на увазі, можливо, її стосунки з містером Дональдом Фрейзером?
– Саме це, власне. Дон – дуже спокійна людина… але він… що ж… природно, йому не подобалися деякі речі… і тоді…
– І тоді що, мадемуазель?
Він сконцентрував на ній свій непорушний погляд. Можливо, мені здалось, але вона на якусь мить завагалася перед тим, як дати відповідь.
– Я боялася, що він її покине. І було б шкода. Він – людина, на яку можна покластися, працьовитий, міг би стати для неї хорошим чоловіком.
Пуаро продовжував пильно на неї дивитись. Вона не червоніла під його поглядом, а відповідала своїм, не менш упевненим, і в ньому було щось, що нагадало мені про перше враження від її підкреслено гордівливої поведінки.
– То ось як воно, – зрештою вимовив Пуаро. – Ми вже не говоримо правду.
Вона стисла плечима й повернулася до дверей.
– Що ж, – сказала вона. – Я зробила все, що могла, щоб вам допомогти.
Її зупинив голос Пуаро.
– Заждіть, мадемуазель. Маю вам щось сказати. Поверніться.
Нехотячи, як я подумав, вона послухалась.
На мій подив, Пуаро заходився розповідати всю історію про абетку, вбивство в Андовері й залізничний довідник, який знаходять поруч із тілами.
Йому не довелося скаржитися на брак зацікавленості з її боку. Рот у неї роззявився, очі заблищали, вона хапала кожне його слово.
– Це все правда, мсьє Пуаро?
– Так, правда.
– Ви справді хочете сказати, що мою сестру позбавив життя жахливий маніяк-убивця?
– Саме так.
– О! Бетті… Бетті… Як страшно!
– Бачте, мадемуазель, тому я й прошу надати мені інформацію, нічого не приховуючи й не роздумуючи, чи вона може комусь зашкодити.
– Так, тепер я це розумію.
– Тож продовжимо наше спілкування. У мене склалося враження, що цей Дональд Фрейзер може бути жорстоким та ревнивим, чи це так?
Меґан Барнард тихо промовила:
– Тепер я вам довіряю, мсьє Пуаро. Я розповім вам цілковиту правду. Дон, як я вже згадувала, дуже тиха людина, замкнена, якщо розумієте, про що я. Він не завжди може виразити все, що думає, словами. Та в нього всередині – сильний протест. І він має ревниву натуру. Він завжди ревнував Бетті. Був їй відданий, і, звісно, їй він теж дуже подобався, та Бетті не міг подобатись один чоловік, і вона не могла не звертати увагу на інших. Такою вона була. Вона могла… кинути оком на симпатичного хлопця, що міг би провести з нею час. І, ясна річ, працюючи в «Рудому коті», вона завжди мала нагоду зустрічатися з чоловіками, особливо під час літніх відпусток. Бетті була гостра на язик, і якщо хтось із нею починав жартувати – вона жартувала у відповідь. А потім могла з ними зустрітися, піти в кіно чи щось таке. Нічого серйозного, ніколи нічого такого, їй просто подобалося весело проводити час. Бетті говорила, що, оскільки одного дня осяде з Доном, краще їй повеселитися, доки є можливість.
Меґан замовкла, і Пуаро сказав:
– Я розумію. Продовжуйте.
– Саме такого її ставлення Дон не міг зрозуміти. Якщо він їй так подобався, то чому вона прагнула проводити час з іншими чоловіками? Раз чи двічі між ними відбулися бурхливі сварки через це.
– Мсьє Дон тоді вже не був тишком?
– Як і всі спокійні люди, якщо втрачають терпіння, то втрачають із люттю. Дон був таким жорстоким, що Бетті налякалась.
– Коли це трапилось?
– Була одна сварка майже рік тому, а ще гірша – понад місяць тому. Я була вдома на вихідні й допомогла їм помиритись, і саме тоді я зробила спробу втовкмачити Бетті, як поводитися, сказала їй, що вона мала дурепа. А вона відповіла, що в цьому немає ніякої шкоди. Що ж, частково то було правдою, та в будь-якому разі, до добра її це не довело. Бачите, після торішньої сварки в неї з’явилася звичка використовувати корисні для неї побрехеньки, за принципом «очі не бачать – серце не болить». Остання сварка через те, що вона сказала Дону, що їздила в Гастінґс побачитися з подружкою, а він довідався, що вона насправді була з якимсь чоловіком в Істборні. Як виявилося, той був одруженим і приховував це все, що було ще гірше. Відбулася жахлива сцена: вона кричала, що заміж за нього ще не вийшла й має право зустрічатися з ким хоче, а Дон, увесь блідий, аж тремтів і кричав, що одного разу… одного разу…
– Так?
– Він скоїть убивство, – тихо договорила Меґан. Вона замовкла й пильно дивилася на Пуаро.
А той похмуро кивнув.
– Тож, природно, ви боялись…
– Я не вірила, що він справді це зробив, ні на мить! Та я боялася, що це вийде на яв – сварка і все, що він тоді сказав. Про це знали декілька людей.
Знову Пуаро похмуро кивнув.
– Отак. Дозволю собі сказати, мадемуазель, що завдяки самолюбству вбивці саме це могло б трапитись. Якщо Дональд Фрейзер уникне підозри, то це завдяки маніакальному вихвалянню Абеткаря.
Він помовчав якийсь час, потім спитав:
– Вам відомо, чи нещодавно ваша сестра зустрічалася з тим одруженим чоловіком або з якимсь іншим?
Меґан похитала головою.
– Не знаю. Мене тут не було, бачте.
– А як ви думаєте?
– Вона, можливо, вже не зустрічалася саме з тим чоловіком. Він, напевно, зник, як тільки запідозрив, що може виникнути скандал, проте мене б не здивувало, якщо Бетті… власне, знову розповідала Дону кілька побрехеньок. Розумієте, вона дуже любила ходити на танці та в кіно, і, звісно, Дон не міг собі дозволити постійно її туди водити.
– Якщо таке сталося, то чи вона довірилася б комусь? Дівчині з кафе, наприклад?
– Не думаю, що це можливо. Бетті не могла терпіти ту дівчину, Гіґлі. Вважала її простакуватою. А інші були новенькими. Та й Бетті була не з тих, хто комусь довіряється.
У дівчини над головою задзеленчав електричний дзвінок.
Вона підійшла до вікна, виглянула назовні. І різко сховала голову назад.
– Це – Дон…
– Запросіть його сюди, – швидко
