а) перш ніж подумати, добре все обдумай;
бе) не дозволяй людям про себе довго й багато думати, намагайся це робити сам;
ве) найкраще виправдання — це доказ, що під час події ти був одразу в кількох місцях;
ге) тільки казенними снарядами можна стріляти в горобців з гармати;
де) дуже ризиковано ховатися за спину підлабузника, який перед тобою згинається в дугу…
…і по телефону можна взяти людину за горло…
Коли закінчив Ганс тренування пам’яті та розуму, він згадав своє дитинство, яке провів у завойованому батьком маєтку. Вже тоді молодий Герінг уподобав собак. Бувало, старий закурить порцелянову люльку й вигукне:
— Гансе, хлопчику мій, збігай надвір і поглянь, чи йде дощ?
— Гаразд, тату. — Але він нікуди не вибігав, тільки підкликав собаку з будки, гладив і, впевнившись, що шерсть суха, швидко відповідав: — Ваш наказ виконано: надворі немає дощу.
Герінг підскочив, цокнув каблуками й знову виструнчився, мов кілок проковтнув.
— Сиди, сиди, ще настоїшся. До речі, в твоїй анкеті залишилась незаповнена одна серйозна графа. За це ми від генерала дістали такого чосу, що, коли вийшли з його кабінету, довго не могли зорієнтуватися, де праворуч, а де ліворуч. Чому ти, любий, в графі «особливі прикмети» нічого не написав?
— Бо їх нема, пане полковник.
— Гансе, розвідника без особливих прикмет не буває. Так думає наш генерал, так маємо думати й ми. Нам інакше не можна. Ти не гарячкуй і ще разок усе обміркуй.
Видатний розвідник наморщив лоба, знову підскочив цокнув каблуками.
— Винний, пане полковник!
— Ось бачиш.
— Були особливі прикмети: я змалечку вмію ворушити вухами.
— Чудово! Так і запишемо: «В присутності ворога вміє ворушити вухами». А тепер — до діла: передусім для перепису важливих документів тобі треба знайти друкарку, яка не вміє читати, по-друге, ти мусиш поїхати на острів Лімпопо і стати приватним шпигуном. По-третє, за нашими відомостями, на тому острові живе плем’я тубільців, яке ще ніхто не бачив і про яке ще ніхто нічого не знає… Вони, на наш погляд, єдині, які ще могли б стати друзями нашої країни. По-четверте, ти повинен зробити щеплення від усяких тропічних хвороб.
— Пане полковник, можна вас перебити?
— Іншого за таку розмову я посадив би на добу, але для тебе, мій любий, зроблю виняток — запитуй!
— Бачте, те щеплення допомагає не всім. Мені ще в школі зробили щеплення від віспи, а я наступного дня підковзнувся і зламав ногу. …
— Я тебе прекрасно розумію: інколи буває, що ліки діють з запізненням. І п’яте, повстання дикунів ти мусиш повернути так, щоб воно було проти англійців чи французів, щоб повстанці попрохали допомоги в нас. Нехай листа напишуть, надішлють уповноваженого, а якщо з цього у тебе нічого не вийде, сам привези будь-якого чорнявого хоч зв’язаним, а ми вже його навчимо прохати… Словом, коли туди помандрують наші гармати, вони краще за всіх домовляться з ними. А тепер підтягнись, причепурись, підемо до генерала, особистого друга кайзера.
Парадним кроком вони ввійшли у величезний кабінет, який нагадував плац, й уклякли на місці. Затим, трохи опам’ятавшись, уп’ялися очима в генерала.
Той кивнув.
— Пане генерал, за вашим наказом видатний Ганс Герінг і його Пуціс…
— Коротше! — попередив генерал.
— За вашим наказом вид… Ганс… Гер…
— Коротше!
— Вигангер…
— Ще коротше!
— Гр-р-р!
— Усе?
— Так!
— Дякую, я перевірю. Бувайте.
І вони знову, мов на параді, аж шибки у вікнах дрижали, покрокували і опинилися в безлюдному коридорі.
— Ось і все, а ти боявся, — Шмульке витер піт. — Генерал сьогодні був у доброму гуморі. Дозволь тебе привітати. Але годі балачок. На тебе чекають щеплення.
— Коли чекають, то навіщо поспішати? — пожартував Ганс.
— Любий мій, після такого бою, який ми виграли, можна пожартувати. Але запам’ятай на всі часи: ти маєш тільки одного начальника — безпосереднього, а всі інші — вже не твої, а мої начальники. Ясно?
Еге ж!
За годину Ганс Герінг спав, як дитина, у швидкому поїзді. В нього трохи боліли поколені місця, трохи паморочилося в голові, але він усе витримав по-солдатському й тепер бачив кольорові сни. Опівночі його розбудив контролер експреса.
— Ваш квиток? — коротко попрохав він.
Ганс подав.
— Добродію, у вас квиток на Стамбул, а поїзд мчить у Вулиці Бімбамбули були заповнені людом!
Але видатний шпигун був незворушний. Він поблажливо усміхнувся й мовив:
— Цікаво, ваш машиніст часто так помиляється або тільки цього разу? — сховав квиток і знову ліг спати, але тільки до першої зупинки, де його, вірного Пуціса й друкарку, яка не вміє читати, висадили з вагона.
Під малою вивіскоюЄ в Лондоні дуже велика і дуже могутня установа, яка називаеться за малою, але дуже милою вивіскою — Intelligence Service. Коли перекласти ті два слова на розумну мову, виходить, що та контора не дровами торгує, а дуже інтелігентно й ненадоїдливо забезпечує всі іноземні держави шпигунами та шпигунками власного виробництва.
Коли почалося повстання на острові Лімпопо, ця установа загула, мов розорене осине гніздо. Одні бігали східцями вгору, другі спускалися вниз, треті тупцяли на місці, четверті регулювали цей рух, а ще інші спостерігали і все обмірковували.
