Макбет - Ю. Несбе
— Більше подробиць, інспекторе.
— Наразі оце і все, що ми знаємо, але до отриманої інформації поставилися серйозно, і мені наказали супроводити вас у безпечніше місце.
Тортел здивовано підняв брови.
— А яке місце може бути безпечнішим за шпиталь?
— Газети вже повідомили, що ви тут. Сюди може зайти будь-хто. Дозвольте мені супроводити вас до вашого авто, а потім я поїду за вами слідом, допоки ви не опинитеся в безпеці у себе вдома. Там, сподіваюся, ми матимемо час обговорити проблему детальніше. Тому, якщо ви не проти, ходімо зі мною і…
— Просто зараз? Як ви можете бачити, ми…
— Бачу і прошу вибачити. Але і вашим, і моїм обов’язком є забезпечення захисту мера як посадової особи.
— А ви пильнуйте біля дверей, Ленноксе, і тоді ніхто не…
— Мені такого наказу не давали, сер.
— А я даю вам такий наказ, Ленноксе.
— Іди, — ледь чутно мовила жінка у ліжку. — Іди і візьми з собою Касі.
Тортел поклав долоню їй на руку.
— Але ж, Едіт…
— Я втомилася, любий. Хочу побути сама. Касі буде з тобою безпечніше. Слухай, що каже той чоловік.
— А ти…
— Так, я впевнена.
Жінка заплющила очі. Тортел поплескав її по руці й обернувся до Леннокса.
— Гаразд, ходімо.
Вони вийшли з кімнати. Хлопець ішов за кілька кроків попереду.
— Він знає? — спитав Леннокс.
— Що вона помирає? Так, знає.
— І як сприймає це?
— Коли як. По-різному. День на день не припадає. Річ у тім, що він знає вже досить давно. — Вони спустилися сходами до кіоску на виході. — Але каже, що все буде нормально, якщо з ним залишиться хоча б один із батьків. Почекайте, я сходжу по цигарки.
— Он вона, — показав Макбет.
Джек зупинив авто край дороги навпроти «Гранд-готелю», між хімчисткою та забігайлівкою «Джойс», де подавали гамбургери. Вони вийшли з машини, і Макбет окинув поглядом безлюдну вулицю.
— Дякую, що приїхали так швидко, — сказала Кетнесс.
— Та нема за що, — відповів Макбет. Від Кетнесс ішов сильний запах парфумів. Він не пригадував, щоб вона мала звичку пахтитися.
— Показуйте, — сказав Макбет.
Макбет із Джеком рушили вулицею слідом за Кетнесс. Суботній вечір тільки-но починався. Швейцар під неоновою вивіскою «Голі жінки» зміряв Кетнесс оцінюючим поглядом, а потім кинув недопалок цигарки на асфальт і розтер його підошвою.
— Я гадала, ви візьмете з собою Сейтона, — промовила Кетнесс.
— Йому сьогодні довелося поїхати до шпиталю Святого Георгія. Сюди?
Кетнесс зупинилася на вході до вузького провулку, відгородженого помаранчевою стрічкою відділу вбивств. Макбет зазирнув у провулок. Він був такий вузький, що контейнери для сміття, виставлені з обох боків, мало не торкалися один одного. У провулку було зовсім темно.
— Я прийшла сюди першою. Решта криміналістів прибудуть пізніше. Зараз вихідний. Всі пороз’їжджалися, тому важко відразу ж зібрати всіх докупи. — Кетнесс підняла стрічку, і Макбет пірнув під неї. — Сходіть і подивіться на тіло самі, сер. Я накрила його простирадлом, але, будь ласка, не доторкайтеся більше ні до чого. Ми хочемо, щоб було якомога менше сторонніх відбитків. Ваш водій нехай почекає тут, а я тим часом сходжу до забігайлівки «Джойс», туди ось-ось має підійти патологоанатом.
Макбет поглянув на Кетнесс. В її обличчі не побачив нічого. Наразі. Вона гадала, що з ним буде Сейтон. Сильний аромат парфумів. Що забивав усі інші запахи, які вона, можливо, хотіла приховати.
— Гаразд, — сказав він і зайшов у провулок.
Не встиг пройти і десяти метрів, як усі звуки з головної вулиці щезли, чути було лише дзижчання вентилятора, кашель з відчиненого вікна та бубніння радіо — Тодд Рандгрен співав свою пісню «Привіт, це я». Макбет протиснувся повз сміттєві баки й пішов далі, обережно крадучись. Сам не знаючи, чому. «Мабуть, звичка», — подумав він.
Тіло лежало посеред провулку, частково освітлене конусом світла з ліхтаря на стіні. З протилежного боку виднівся вихід на вулицю номер п’ятнадцять, але до нього було надто далеко, і Макбет не бачив, чи був той вихід також відгороджений стрічкою.
З-під простирадла стирчали ноги. Він одразу ж упізнав туфлі з гострими носками.
Макбет підійшов ближче до тіла. Глибоко вдихнув. У повітрі відчувався солодкавий запах хімікатів для чистки, який ішов з шумливого витяжного вентилятора над дверима позаду нього. Макбет вхопив простирадло посередині й відсмикнув убік.
— Привіт, Макбете.
Макбет мовчки витріщився в дуло дробовика, який тримав чоловік, лежачи у темряві на спині. На його обличчі світився шрам. Макбет із шумом випустив повітря з легенів.
— Привіт, Даффе.
— Тебе заарештовано, — сказав Дафф, дивлячись на руки Макбета. — Якщо хоч пальцем ворухнеш, я встрелю тебе на місці. Вибирай.
Макбет глянув у напрямку п’ятнадцятої вулиці.
— Я — старший комісар цього міста, Даффе. Ти не можеш мене заарештувати.
— Тут є інші представники влади.
— Хто — мер? — розсміявся Макбет. — Не думаю, що йому вдасться дожити до мого арешту.
— Про жодну людину з нашого міста не йдеться. — Дафф скочив на ноги, ані на сантиметр не зводячи дробовика з Макбета.
— Тебе заарештовано за причетність до вбивств, скоєних у Файфі, і тебе відвезуть туди на суд. Ми вже поговорили з потрібними людьми. Тобі висунуть обвинувачення у вбивстві Банко, яке сталося у Файфі. Підніми руки над головою й обернися до стіни.
Макбет виконав наказ.
— Ти на мене не маєш нічого, і чудово це знаєш.
— Заяви інспектора Кетнесс про те, що розповів їй Ангус, буде достатньо, аби протримати тебе в СІЗО у Файфі принаймні впродовж тижня. А коли тебе не буде на посаді тиждень, ми матимемо вдосталь часу, щоб і в місті висунути проти тебе обвинувачення. В убивстві Дункана. Ми маємо для цього всі необхідні речові докази, що їх зібрали криміналісти. — Дафф дістав свої кайданки. — Повернися, заведи руки за…. Ну, давай, адже ти знаєш процедуру.
— Ти що, і справді не вб’єш мене прямо тут, Даффе? Ти ж усе своє життя плекав думки про помсту.
Дафф почекав, поки Макбет повернеться до нього спиною й покладе руки за голову, а потім підійшов до нього.
— Я знаю, тебе сильно вразило те, що людина, яку ти вбив, виявилася не Свено. Але тепер, коли ти впевнений, що перед тобою саме той чоловік, чому ж ти не хочеш помститися йому за смерть Мередіт та дітей? Чи твоя матір значила для тебе більше, ніж вони?
— Стій, не рипайся, і замовкни.
— Я мовчав багато років, Даффе. Я знаю, що жінка-поліціянтка, яку вбив Свено у Стоці, була твоєю матір’ю. В якому році сталося те
