Хрещений батько - Маріо Пьюзо

Наступного дня вранці Майклові хотілося ще раз обсудити почуте з доном Томмазіно, але він дізнався, що старого викликали в Палермо терміновою запискою, яку привіз кур’єр. Того вечора дон Томмазіно, повернувшись, відвів Майкла вбік і сказав, що з Америки прийшла звістка. Звістка, яка засмутила його до глибини душі. Убито Сантіно Корлеоне.

Вранішнє сицилійське сонце затопило спальну кімнату Майкла лимонним світлом. Він прокинувся і, відчуваючи атласне тіло Аполлонії біля свого теплого після сну тіла, розбудив її коханням. Навіть після кількох місяців спільного життя він не міг не захоплюватися її вродою та пристрасністю.

Вона вийшла зі спальної кімнати, щоб умитись і вдягтися внизу у ванній. Майкл, все ще голий, відчуваючи, як ранкове сонце освіжає його тіло, запалив сигарету й ніжився на ліжку. Це був їхній останній ранок у цьому будинку, на цій віллі. Дон Томмазіно домовився перевезти його в інше місто на південному березі Сицилії. Аполлонія була на першому місяці вагітності, вона хотіла провести кілька тижнів зі своєю родиною, а потім приїхати до нього на нове місце переховування.

Учора ввечері, коли Аполлонія вже пішла спати, Майкл залишився з доном Томмазіно в саду. Стурбований і втомлений, той зізнався, що непокоївся Майкловою безпекою.

– Весілля привернуло до тебе увагу, – сказав він Майклу. – Мене дивує, що твій батько не потурбувався, аби перевезти тебе в інше місце. А тут ще й мої непорозуміння з «младотурками» в Палермо. Я запропонував їм чесну угоду, вони зможуть умочити дзьоба більше, ніж заслуговують. Але цим покидькам хочеться все загребти. Я не розумію їхнього ставлення. Вони вже викинули кілька дешевих трюків, але мене не так легко вбити. Їм годилося б знати, що я для них не по зубах, і не повинні були б оцінювати мої здібності так дешево. Але цим і грішать молоді люди, навіть якщо вони й талановиті. Не завдають собі клопоту, щоб розібратися, прагнуть вичерпати всю воду з колодязя.

А потім дон Томмазіно сказав, що обидва пастухи, Кало й Фабріціо, поїдуть із ним в «Альфа Ромео» як охоронці. Дон Томмазіно розпрощається сьогодні, бо завтра ще на світанку він від’їздить до Палермо у своїх справах. Поза тим не варто говорити доктору Таца про переїзд, бо лікар мав намір провести вечір в Палермо і міг розбовкати.

Майкл знав, що у дона Томмазіно турбот по горло. Ночами озброєна охорона патрулювала навколо вілли, а кілька відданих пастухів із лупарами постійно жили в будинку. Дон Томмазіно і сам завжди ходив озброєний до зубів, а за ним невідступно слідував особистий охоронець.

Ранкове сонце почало дуже припікати. Майкл пригасив сигарету, натягнув робочі штани, робочу сорочку й продовгуватий кашкет, які носять більшість сицилійців. Все ще босий, перегнувся з вікна спальні й побачив Фабріціо, що сидів на одному із садових стільців, неквапно зачісував густе темне волосся, а його лупара недбало лежала на столі біля нього. Майкл свиснув, і Фабріціо глянув на його вікно.

– Виведи машину, – крикнув Майкл йому вниз. – Я за п’ять хвилин від’їжджатиму. А де Кало?

Фабріціо встав. Крізь розстебнуту сорочку виднілися голубі й червоні лінії татуювання на його грудях.

– Кало якраз п’є каву на кухні, – відповів Фабріціо. – А ваша дружина теж поїде з вами?

Майкл скоса зиркнув униз на нього. Він уже звернув увагу на те, що останніми тижнями Фабріціо надміру витріщав очі на Аполлонію. Звісно, що він не міг навіть подумки замірятися на жінку, чоловік якої був доновим другом. На Сицилії це найнадійніший шлях до смерті. Майкл холодно відповів:

– Ні, вона спочатку поїде до своїх батьків, а потім через кілька днів приєднається до нас. – Він бачив, як Фабріціо поспішив до кам’яної споруди, котра правила за гараж для їхньої «Альфа Ромео».

Майкл пішов униз через хол умитись. Аполлонія вже кудись зникла. Найімовірніше, вона зараз на кухні власноруч готує йому сніданок, щоб якось загладити вину, яку відчуває перед ним, їдучи на побачення з батьками й братами перед переїздом на віддалену частину Сицилії. Про транспорт для неї потурбується дон Томмазіно, щоб підвезти її до Майкла, де б він не був.

Внизу на кухні стара Філомена поставила йому чашку кави й зніяковіло побажала щасливої дороги.

– Я нагадаю про вас батькові, – пообіцяв Майкл, і вона подякувала.

Зайшов на кухню Кало й повідомив:

– Машина надворі. Може, занесу речі?

– Ні, я сам, – відповів Майкл. – А де Аполла?

Кало весело ошкірився:

– Вона сидить за кермом і вмирає від нетерпіння швидше натиснути на газ. Вона стане справжньою американкою ще до того, як ви переїдете до Америки.

Для Сицилії було нечуваним явищем, щоб селянка навчилася водити машину. Майкл інколи дозволяв Аполлонії водити машину у дворі вілли, щоправда, сам завжди був поряд із нею, бо інколи, бажаючи натиснути на гальма, вона тисла на газ. Майкл наказав Кало:

– Поклич Фабріціо і чекайте на мене в машині.

Вийшовши з кухні, побіг по сходах на другий поверх, у спальню. Його валіза вже стояла зібрана. Перед тим, як підхопити її, визирнув у вікно і побачив, що машина стоїть навпроти сходів від галереї, а не перед входом на кухню. Аполлонія сиділа в машині, тримаючи руки на кермі, схожа на дитину, яка грається у водія. Кало якраз вкладав корзину з харчами на заднє сидіння. І раптом Майкл стурбувався, побачивши, як Фабріціо йшов із вілли через чорний хід прогулятися зовні. Що він собі, в бісового батька, думає? Бачив, як Фабріціо вже по той бік стіни злодійкувато озирнувся через плече. Цього пастуха треба буде поставити на місце. Він зійшов вниз і вирішив вийти через кухню, щоб остаточно попрощатися з Філоменою. Запитав у старої жінки:

– Доктор Таца все ще спить?

Зморшкувате обличчя Філомени набуло змовницького вигляду:

– Старий півень не зміг привітати сонце. Вчора звечора доктор поїхав до Палермо.

Майкл зареготав. Він вийшов із кухні, і запах цитринового квіту залоскотав навіть у його нечутливому носі. Побачив, як Аполлонія махала йому рукою з машини, всього за десять кроків від виїзду з вілли, і зрозумів, що вона наказує залишатися на місці, а сама збираєтся під’їхати до нього на машині. Кало стояв, посміхаючись, біля машини, тримаючи в руці лупару. Але Фабріціо ще й досі не було. Цієї ж миті, підсвідомо, все збіглося в голові, і Майкл закричав дружині: «Ні, ні». Але його вигук потонув у гуркоті потужного вибуху, що стався тієї секунди, коли Аполлонія ввімкнула запалювання. Двері на кухню рознесло в друзки, а