Хрещений батько - Маріо Пьюзо

– Фабріціо про все потурбується, – погодився дон. – Він розумний хлопчина, а на флоті його вивчили на механіка. Вранці я дам тобі гроші й повідомлю твого батька про те, що тут відбувається. Це я мушу зробити.

Майкл запитав у доктора Таца:

– Можете дати мені щось таке, аби висушити ці трикляті шмарклі, які завжди течуть у мене з носа? Не можу ж я, щоб дівчина тільки й бачила, як я їх втираю.

– Це я тобі влаштую за допомогою ліків, перед тим як ти йтимеш до неї, – пообіцяв доктор Таца. – Правда, відчуватимеш ніби омертвіння м’язів, але ж ти ще певний час не будеш із нею цілуватися. – Обидва – і доктор, і дон – посміхнулися цьому дотепу.

До неділі у Майкла вже була машина «Альфа Ромео», трохи пом’ята, але ж на ходу. Він також з’їздив автобусом до Палермо, щоб придбати подарунки дівчині та її родині. Довідався, що дівчину звали Аполлонія, і щоночі марив її вродливим личком, повторював її чудове ім’я. Доводилося випивати чимало вина, щоб примусити себе хоч трохи поспати, а служницям у домі було наказано коло його ліжка завжди ставити охолоджену пляшку вина. Щоночі він її осушував.

У неділю під розлогі церковні дзвони, що саме перекочувалися по всій Сицилії, він під’їхав на «Альфа Ромео» до села й зупинив машину навпроти кафе. Кало й Фабріціо сиділи зі своїми лупарами на задньому сидінні, Майкл наказав їм чекати у кафе, їм нема чого потикатися в будинок. Кафе було вже зачинене, але Вітеллі чекав їх на порожній терасі, зіпершись на поруччя.

Потисли руки, Майкл узяв три пакунки з подарунками, і вони подалися на гору, у будинок Вітеллі. Його домівка виявилася більшою за звичайні сільські халупи, значить, Вітеллі не потерпав через злидні.

Усередині, як у всіх домах, статуетка мадонни під склом, коло неї червоненькі язички традиційних свічок. Обидва сини вже чекали на них, вдягнені по-недільному у все чорне. Міцним хлопцям було ледь за двадцять, проте через важку роботу на фермі вони здавалися старшими за свій вік. Енергійна мати виявилася такого ж невеличкого зросту, як і батько. Дівчини ніде не було видно.

Після привітань, яких Майкл майже не чув, вони сіли в кімнаті, котру з однаковим успіхом можна було сприймати і за вітальню, і за їдальню. Невеличка кімната була заставлена різноманітними меблями, проте все виказувало, що для Сицилії вона була доволі пристойною.

Майкл вручив подарунки сеньйору й сеньйорі Вітеллі. Батькові – золотий ніж для обрізання сигар, матері – відрізок найкращої матерії, яку тільки можна купити в Палермо. При ньому ще залишався пакунок для дівчини. Його подарунки прийняли зі стриманою подякою. Подарунки були дещо передчасними; не слід дарувати нічого до другого візиту.

Батько сказав йому по-сільському прямо, як чоловік чоловікові:

– Не думай, що ми такі вже останні люди, коли так легко приймаємо в себе незнайомця. Але сам дон Томмазіно ручався за тебе, а ніхто в нашій провінції не може піддавати сумніву слово цього доброго чоловіка. Отже, ми вітаємо тебе. Але мушу сказати тобі: якщо ти маєш серйозні наміри щодо нашої доньки, то нам треба більше знати про тебе й про твою родину. Ти міг би це зрозуміти, адже ваш рід походить із цих країв.

Майкл згідно кивнув і ввічливо повідомив:

– Я готовий завжди розповісти вам усе, що ви б хотіли знати.

– Я не допитливий чоловік, – підняв руку сеньйор Вітеллі. – Спершу побачимо, чи виникне в цьому потреба. А тепер я тебе приймаю в моєму будинку як друга дона Томмазіно.

Хоча у ніс йому закапали якісь ліки, Майкл нюхом відчув присутність дівчини в кімнаті. Він обернувся й побачив її в аркових дверях, що вели до задньої половини дому. Пахло щойно зірваними квітами й цитриновим цвітом, хоча не було ніяких квітів в її чорним-чорному кучерявому волоссі, в її простому чорному платті, очевидно, найкращому – святковому. Вона швидко глянула на нього й ніяково посміхнулася, а потім опустила долу очі й присіла біля матері.

І знову Майкл відчув, як йому перехопило дихання, як по всьому тілу кров рознесла не тільки жадання, а якусь навіжену чуттєву несамовитість. Вперше він зрозумів традиційну ревнивість італійських чоловіків. Цієї миті він ладен був убити будь-кого, хто б насмілився доторкнутися до цієї дівчини, хто б наважився зазіхати на неї, кому б заманулося забрати її від нього. Він зараз дорожив нею, наче скнара золотою монетою, марив нею, як сільський орендар, що мріє про власну землю. Ніщо не може зупинити його від володіння нею, від того, щоб замкнути її в будинку й тримати лише для себе. Не хотів, аби ще хтось дивився на неї. Коли вона повернулася, щоб посміхнутися до одного зі своїх братів, Майкл, навіть не усвідомлюючи того, глянув на хлопця поглядом убивці. Родина бачила: наявний класичний випадок «громовиці» – і це всіх заспокоїло. Доки вони поберуться, молодий чоловік буде як тісто в руках їхньої доньки. Після весілля все, звісно, зміниться, але це вже не матиме значення.

Майкл купив собі у Палермо новий одяг, і родина бачила, що він не якийсь там селянин, а свого роду дон. Покалічене обличчя не надавало йому такого жахливого вигляду, як здавалося, оскільки неушкоджена половина обличчя була настільки гарною, що каліцтво навіть надавало певної симпатичності. І у всякому разі в цій країні, щоб називатися калікою, треба витримати порівняння з цілим натовпом фізично спотворених людей.

Не криючись, Майкл роздивлявся дівчину, миловидні овали її обличчя. Тепер він бачив, що її губи майже сині, настільки густа кров пульсувала в них. Промовив, не наважуючись назвати її по імені:

– Цими днями я бачив тебе коло помаранчевого гайку, коли ти втекла. Сподіваюсь, я не перелякав тебе?

Дівчина лише на мить підняла на нього очі й заперечливо хитнула головою. Але з очей йшла така чарівлива сила, що Майкл відвів погляд. Мати докірливо зауважила:

– Аполлонія, скажи щось бідному хлопцеві. Він проїхав таку відстань, щоб зустрітися з тобою.

Але довгі дівочі вії залишалися опущеними вниз, немов крила над її очима. Майкл вручив їй подарунок, загорнутий у золотистий папір, і дівчина поклала пакунок на коліна. Батько підказав:

– Розгорни його, дівчино. – Але її руки не поворухнулися. У неї були маленькі смагляві руки, неначе в хлопчиська. Мати взяла й сама миттю розкрила пакунок, проте з необхідною обережністю, щоб не розірвати коштовний папір. Червона оксамитова скринька для ювелірних