Хрещений батько - Маріо Пьюзо
У Майкла було досить часу, щоб усе гарненько обміркувати. Вдень він прогулювався по довколишній місцевості, завжди у супроводі двох пастухів із маєтку дона Томмазіно. Сицилійська мафія часто наймала пастухів для вбивств, і вони погоджувалися, щоб трохи підзаробити грошей на проживання. Майкл думав про організацію, якою заправляв його батько. Якщо вона й надалі процвітатиме, то може статися те, що він спостерігав на цьому острові, де мафія, як пошесть, руйнує весь край. Сицилія вже й так перетворилася на країну привидів, чоловіки емігрують куди завгодно, аби заробити собі шматок хліба чи просто врятуватися від смерті за те, що наважилися скористатися своїми політичними чи економічними свободами.
Під час тривалих прогулянок Майкла вражала чарівна краса цього краю, він гуляв апельсиновими садами, немов глибокими тінистими печерами, у яких стародавні водогони розприскують воду крізь зубасті пащі великих кам’яних зміїв, вирізьблених ще до нашої ери. Будинки, споруджені, як старовинні римські вілли, з масивними мармуровими порталами й розлогими склепінчастими покоями, перетворилися на руїни, що інколи надають притулок заблукалим вівцям. А на видноколі гірський хребет блищить на сонці, як величезна купа білих кісток. Соковито-зелені, немов яскраве смарагдове намисто, сади й поля прикрашають безлюдний краєвид. Інколи він доходив аж до містечка Корлеоне, вісімнадцять тисяч мешканців котрого животіли в будиночках, розкиданих, як віспа, по обличчю найближчої гори – то були низенькі халупи, складені з темного каменю, видобутого з цієї ж гори. За останній рік у містечку Корлеоне зареєстровано понад шістдесят убивств, здається, що смерть, як тінь, зависла над містечком. Ген на обрії ліси Фікуцца порушують сувору одноманітність розораної рівнини.
Обидва пастухи-охоронці, супроводжуючи Майкла в його прогулянках, завжди мали при собі «лупару». Ця сицилійська рушниця є улюбленою зброєю мафії. Шеф поліції, якого Муссоліні послав на Сицилію покінчити з мафією, для початку наказав розібрати усі кам’яні огорожі на острові до метрової височини, щоб вбивці з лупарами не могли ховатися за огорожами й робити засідки, підстерігаючи чергову жертву. Це не допомогло, і тоді шеф поліції вирішив проблему, заарештовуючи й відправляючи на каторжні острови всіх чоловіків, запідозрюваних у зв’язках із мафією.
Коли війська союзників звільнили острів від фашистів, керівники американської воєнної адміністрації гадали, що всі ув’язнені фашистським режимом були демократами, і багато мафіозі отримали призначення мерами сіл або перекладачами при воєнній адміністрації. Фортуна посміхнулась, і мафія відродилася, стала могутньою як ніколи.
Тривалі прогулянки й пляшка міцного вина ввечері, на додаток до чималої миски макаронів із м’ясом, навівали міцний сон. У бібліотеці доктора Таца стояли книжки італійською мовою, і, хоча Майкл говорив одним з італійських діалектів і під час навчання в коледжі відвідував курс італійської мови, читання цих книжок вимагало від нього зусиль і часу. Він говорив уже майже без акценту, хоча ніколи не міг би зійти за мешканця цього округу. Але його могли прийняти за одного з тих дивних італійців, що живуть далеко на півночі Італії, на кордоні зі швейцарцями й німцями.
Каліцтво лівої щоки також уподібнювало його до місцевого жителя. Через брак медичної допомоги така зовнішність не рідкість на Сицилії. Незначне каліцтво, якого не можна виправити через нестачу грошей. У багатьох дітей, багатьох чоловіків на обличчі сліди спотворень, які в Америці усунули б нескладною операцією або ж досконалим лікуванням.
Майкл часто згадував Кей, її посмішку, її тіло. Його завжди мучили докори сумління, він залишив її так нахабно, навіть не попрощавшись. Дивно, але совість ніколи не дорікала за вбитих: Солоццо намагався порішити його батька, а капітан Маккласкі скалічив його самого на все життя.
Доктор Таца присікувався до нього з ідеєю косметичної операції на обличчі, особливо надокучливим він ставав, коли Майкл звертався до нього за ліками, щоб утамувати біль, котрий навідував його дедалі частіше. Таца пояснив, що саме під оком розташований нерв, від якого відгалужується ціла нервова мережа. До речі, це було найулюбленіше місце мафії під час тортур. Вони вишукували його на обличчі своєї жертви гострим, як голка, лезом кирки. Отже, на Майкловому обличчі саме цей нерв було ушкоджено або ж саме на нього тиснув уламок кістки. Проста операція в лікарні Палермо назавжди позбавила б його від нападів болю.
Майкл відмовлявся. Коли лікар допитувався, чому, Майкл шкірився й говорив: «Все ж таки маю хоч якусь згадку про мій дім».
Він насправді не дуже зважав на той біль, хай собі ниє, хоча в голові віддавало, немов від вібрації мотора-очисника якоїсь рідини.
Минуло майже сім місяців такого провінційного недбалого життя, коли Майкл відчув, що воно почало гнітити його по-справжньому. Якраз о цій порі в дона Томмазіно з’явилося багато роботи, його вже рідко можна було побачити на віллі. У нього виникли чергові непорозуміння з «новою мафією», що поставала в Палермо, – з молодими людьми, які швидко розбагатіли навколо післявоєнного будівельного буму в цьому місті. Вони вважали, що їхнє багатство надає їм можливість втрутитися в кровну ворожнечу старих сільських ватажків мафії, яких вони презирливо називали «вусатими Пете». Дон Томмазіно клопотався захистом своїх володінь. Отже, Майкл був позбавлений його товариства й мав задовольнятися байками доктора Таца, котрий уже почав повторюватися.
Якось ранком Майкл вирішив прогулятися аж на гори позаду Корлеоне. Зрозуміло, його супроводжували обидва пастухи-охоронці. Це робилося навіть не з огляду на захист від ворогів «родини» Корлеоне. Просто було небезпечно будь-кому не місцевому тинятися самому. Навіть місцевим – і то небезпечно. Округа кишіла бандюгами, загонами мафії, що ворогували між собою, загрожуючи водночас усім іншим. Поза тим його могли
