Прес-центр - Юліан Семенов

знову, — яка на відміну від своєї дочки вірить у необхідність німецько-американської співдружності… Але водночас я вважаю, що мені, консерваторові Верньє, буде важко, прямо-таки неможливо переконати тих, хто читає мої огляди, в необхідності такого альянсу, якщо американці влізуть у Гаривас… Скільки сили нам, патріотам цієї співдружності, довелося покласти на те, щоб бодай якось приглушити жах В’єтнаму! Як важко нам зараз пояснити позицію Штатів на Близькому Сході! Ну, там теж є праві ультра, в мусульманському світі теж не ангели, до того ж існує пам’ять про гітлерівський геноцид проти євреїв, викручуємось, хоч самі знаємо, які інтереси і, головне, чиї лежать у підоснові Кемп-Девіда… Нафта, її величність нафта; гроші позанаціональні, хоч і друкують їх у всіх країнах світу по-різному… А Сальвадор? А пам’ять про Чілі? Тому моя завтрашня прес-конференція пройде під лозунгом: «Я обвинувачую!» Ні, ні, не генеральну концепцію Штатів, а тих у Білому домі, хто несерйозно ставиться до союзу з Західною Європою, хто незграбними зовнішньо-політичними пасами у Центральній Америці настроює проти себе молодь тут, у нас, та й дома також. І це говоритиме не комуніст і не соціал-демократ, а старий товстий консерватор Верньє, розумієш мій хід?

— Таточку, але ж ти сам щойно розповідав, як тебе заблокували в мадрідському журналі… Я відчуваю себе в кільці, і ти, прийнявши мою сторону, теж опинишся в кільці, бідолашненький…

— Навіщо ти все драматизуєш?! Не розслаблюватися, жени геть істерію, ми переможемо!

Марі знову закурила.

— Ну, а якщо в газетах з’явиться всього-на-всього п’ять рядків про прес-конференцію, а про твій реферат з відповідями на запитання взагалі ні слова? Замовчать, не помітять… Тоді все виявиться пострілом з гармати по горобцях…

— Отоді, дівчинко моя, я піду до комуністів, піду післязавтра, як тільки прочитаю ранкові газети, і віддам їм усі свої документи… На жаль, до слів перебіжчиків ставляться, хоча б на перших порах, із загостреним інтересом… Прочитають, повір мені, прочитають, я розголошу те, що зміг зрозуміти сам.

— А коли буде пізно, тату? — тихо запитала Марі. — Знаєш, у мене всередині все тремтить, немов мене хтось сповив, я боюсь включати радіо… Мігель дзвонив перед тим, як я сюди вилетіла… Я, мабуть, не полетіла б, коли б він не подзвонив… У нього був такий чужий голос, зовсім розпачливий, погаслий, якийсь приречений…

— Ох, Марі, прошу тебе, заспокойся! Повір, росіяни напевно засічуть рух американського флоту до Гаривасу і неодмінно зразу ж поставлять про це питання в ООН… Білий дім сьогодні вранці відкинув усі звинувачення з приводу інтервенції, яка готується, вони назвали це черговим раундом кремлівської гри проти вільного світу… Так категорично американці не говорили б, вони спритні політики, вони завжди залишають поле для маневру… І потім головне, дівчинко… Мене теж не влаштовує те, як випирає ім’я Дігона в усій цій справі… Там, мабуть, іде бійка під пледом, там ділять пиріг, і це на користь Санчесу… Коли є дві сили, які протиборствують, це дуже вибухонебезпечно, розумієш? Санчес і Дігон віч-на-віч — страшно, але в гру втягнуто не лише Дігона, це я можу довести і доведу завтра з цифрами в руках… Коли, не дай боже, щось і трапиться в Гаривасі, моя прес-конференція стане обвинувальним вироком Вашінгтону, третього не дано; або все станеться так, як я припускаю, і тоді мою правоту підтвердить біржа, тобто доля тих фірм, які піднімуться, спекулюючи на бобах гариваського какао, і тих, які прогорять, а за цим стоять люди, зв’язані з політикою, або нічого не відбудеться, Білий дім зупинить Уолл-стріт, осадить дідусів, порекомендує їм зачекати, розумієш? Та коли щось і гряне, тоді їм після того, як я обнародую результати моїх досліджень на біржі, не відмитися…

— А яке діло до всього цього Мігелю? — спитала Марі. — І мені?

— Ти не слухаєш мене, дівчинко… Або не хочеш зрозуміти… Завтра о десятій ранку я розповім громадськості, хто і чому стоїть за нагнітанням ситуації в Гаривасі. Проаналізую персонали, зв’язки, пунктири великої політики… Я приверну слухачів до дослідження певних симптомів на біржах у зв’язку з Гаривасом… Я назву імена не тільки Дігона, про нього чомусь аж надто багато говорять, організовано, я сказав би, але й Моргана, і Кун Леба, і Дейвіда Ролла, про яких мовчать, але чиї люди виявляють цікаву, хоч і «тіньову» активність на біржах, і про паси живчиків Роберта Кара, цього «барометра Білого дому», я розповім також… Коли б суд відбувався до того, як здійснено злочин, ми опинилися б у золотому віці цивілізації, хороша моя людинко… Я виголошу вирок про злочин, який ще не стався, але може статися… Невже це не зупинить тих, хто хоче плюнути в лице своїй батьківщині?

(«Що вона відповіла?» — спитав резидент, напружено вслухаючись у тишу. Герберт знизав плечима: «Мабуть, заперечливо похитала головою».)

— Добре, — сказав Верньє, — їдемо на рю Муффтар, там договоримо… Гала, де в тебе машина?

79

26.10.83 (18 годин 26 хвилин)

Френк По був трохи спантеличений, попрощавшись із шефом резидентури; зустрілися вони в його машині на рю Вашінгтон; той був знервований; це зовсім на нього не схоже; досі здавалося, що ця людина взагалі позбавлена всяких емоцій, лише розрахунок і холодний спокій у будь-якій ситуації.

Розмова тривала кілька хвилин.

. — На зв’язок ідіть, дотримуючись усіх норм конспірації, Френк; тричі перевіртесь; змініть, принаймні, два таксі; грошей на машину не жалійте, кружляйте по всьому місту, особливо, коли відчуєте, що фліки сидять у вас на хвості; в барі «Гренобль» є надійний вихід у двір, опинитесь на рю Гротт, прямо навпроти входу в метро, якщо за вами підуть, ви напевне це побачите; у тому разі, коли переконаєтесь, що все гаразд, доїжджайте до Порт Дофін, подзвоніть по телефону 542.62.69, відрекомендуйтесь Якубом Назрі, намагайтесь розмовляти з акцентом, вам запропонують зустрітися в барі «Жорж Санк»; це означає, вас чекатимуть у «Пті серкль» за столиком біля сходів на другий поверх через тридцять хвилин після того, як назвуть годину для побачення в «Жорж Санк»… Вас зустріне чоловік років сімдесяти в сірому костюмі і синьо-білій сорочці; на столі лежатимуть три гвоздики, біла, червона й рожева; скажете йому, що приїхали із Стамбула, привезли привіт і лист від Казема… Ось, візьміть ці фотографії, покажіть йому і назвіть дві адреси, тутешню, на рю Вашінгтон, і крітський ресторан на рю Муффтар.

Шеф витяг з кишені дві фотокартки, простягнув Френку; той глянув мигцем і запитав:

— Верньє і Марі Кровс?

— Ви їх знаєте?

— Її знаю