Місце під зорями - Анні Кос

— Я справжня, Ейдане, — її теплі пальці накрили його широку долоню. — І я повернулася до вас.

Він не втримався і міцно обійняв її. Притиснув до себе, сховав обличчя в її розпатланому волоссі, судомно вдихаючи запах пилу й сонця.

— Не знаю, яким дивом ти вижила, не знаю, що за магія повернула тебе на цю землю, але мені все одно, тисячу разів все одно, — тихо прошепотів він.

Того вечора було багато розмов, спогадів, розповідей. Про серйозні й сумні справи не говорили: обидва ніби намагалися зберегти недоторканою радість зустрічі. Йорунн нарешті познайомилася з дружиною Ейдана, Аерін. Вона виявилася повною протилежністю самій Йорунн: висока, з довгим темним волоссям, хіба що очі грали усіма відтінками сірого й зеленого, як і в багатьох хольдингів. 

Їхній старший син, кремезний хлопчисько чотирьох років, страшенно соромився незнайомців, але з-за маминої спідниці всіма очима дивився на гостю та її дивну зброю. Крихітну дівчинку Йорунн навіть потримала на руках й пограла з нею строкатою лялькою, зшитою з клаптиків тканини. Онія радісно агукала й увесь час намагалася сунути до рота витий двоколірний шнурок, що тримав комір сорочки Йорунн. А ще малечі шалено сподобалася срібна фібула, що блищала на плечі гості. Зрештою донька Каніта відстебнула прикрасу і, з дозволу батьків, вручила малечі.

Коли на небо викотився місяць, а останні сонячні промені поступилися затишним блакитним сутінкам, Аерін з дітьми залишила вітальню. Дві служниці, що допомагали родині Ейдана із господарством, якраз приготували кімнати для мандрівників. Поступово люди розійшлися відпочивати, і Ейдан залишився наодинці з Йорунн.