Континент бойових ткачів - Козел Валерія

- Ви не винні батьку, не винні! Я не сама! У мене все ще є ви! – шепотіла вона, цілуючи батькову руку.

- Послухай мене, Емі, слухай… - з кожним словом, дихання батька ставало все важчим, уривчастим, - ти… будеш найсильнішою та наймудрішою королевою. Але ти маєш дещо мені пообіцяти.

- Так, батьку!

- Звір, якого ти приручила… використай її. Вона – твій інструмент, твоя зброя. Відкинь своє милосердя і доброту. Використовуй її за призначенням…

- Але!..

- Лише так ти станеш великою! Лише так… врятуєш наш народ! Обіцяй мені!..

Емілія вийшла з батькових покоїв на світанку. Сонце ледь-ледь засяяло на обрії. Першим її зустрів радник Альберон.

- Ваша високосте…

-  Еріел…

- Корабель. У Нефритову гавань прибув корабель.

- Он як. Відправ фамільяра Рейні Леарлес. Настав час приймат рішення.