Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа

Він сказав, що ланчі «не надто змінюють погляди, але допомагають людям усвідомити, що коледж не має бути вибором за замовчуванням». Шапіра як наставник стипендіатів Тіля намагався уникнути «упередження статус-кво» — ідеї, ніби людська свідомість вважає статус-кво найкращою опцією. «Якщо ви унікальні, то не покладайтеся на те, що навчання в коледжі визначить ваші життєві виклики». Проблема в тому, що, коли вам сімнадцять, ви вважаєте себе дитиною, яка має пройти крізь систему. «А якщо вважати себе дорослим і просто жити своїм життям?» Шапіра казав молодим людям натомість йти шляхом, яким, на їхню думку, вони мають іти, визначити високу посаду, в якій вони зацікавлені, і почати засвоювати навички, що до неї приведуть.

Пошуки посади для молодого фахівця — дивна ідея. Замість цього він спонукав молодих людей спочатку подумати про свою найголовнішу мету. Сходження корпоративними сходами було актуальним десять років тому. «Пошуки посади для молодого фахівця означає, що ви не спланували свого життя», — заявляв Шапіра. Проте є момент, приблизно років у вісімнадцять, коли потенційні працівники мають три роки для маневру, щоб навчитися всього, що вони хочуть робити. «Якщо ви дієте в такий спосіб у вісімнадцять, то проведете час із користю, а в коледжі натомість ваше життя минатиме інакше: буде марнуванням часу, аж поки вам не виповниться 22 роки, — сказав він. — Університет не дасть нічого, що може допомогти вам у житті, крім папірця, що перетворить пошуки роботи вами на щось трохи менш безнадійне».

Шапіра вважав, що відеокурси на YouTube або освітній онлайн-платформі Khan Academy настільки ж корисні, як і навчання у коледжі — і, можливо, ефективніші. «Існує простий спосіб — сісти за комп’ютер і вчитися набагато ефективніше, ніж у будь-якій університетській аудиторії, — сказав він. — Думаю, ми свідки початку революції».

Стипендіати Тіля вже почали думати в цьому руслі, але в багатьох із них шлях від структурованої освітньої системи до самоосвіти у Кремнієвій долині викликав страх. Деякі з них приєдналися до місцевих бізнес-інкубаторів, які в типовому для Кремнієвої долини прискореному темпі стали відповідником східноамериканської Ліги плюща. У Кремнієвій долині освіта ґрунтується на вашій близькості до бізнес-інкубатора або одного з місцевих кумирів. Хто вас вчитиме? З якою корпорацією ви працюватимете? З якими колами ви зможете пов’язати свою освіту? Тут повага пов’язана з відомими вам розширеними мережами.

У бізнес-інкубаторах замість вивчення старих принципів програмування зі старими професорами учасники можуть зустріти молодих айтішників зі схожими поглядами на новітні технології комп’ютерного програмування. З перетворенням бізнес-інкубаторів, як-от Y Combinator, Techstars і 500 Startups, на відповідніші сигнальні механізми для технологічної індустрії, ніж отриманий в університеті Ліги плюща ступінь, чимало підлітків вважають, що вступ до інкубатора з більшою імовірністю дасть студентам останнього курсу потрібні для отримання роботи навички у дедалі більш залежній від технологій економіці, ніж низка гуманітарних предметів у гуманітарному коледжі. Крім того, інкубатори стають щодалі перебірливішими і забезпечують відчутні результати, про що свідчать мільярди доларів, зароблені засновниками Dropbox і Airbnb. Попри те, що диплом коледжа зазвичай був для студентів гарантією, на яку можна буде спертися у складні часи, випускники з’ясовували, що надійнішою страховкою є вміння програмувати. Під час другого буму Кремнієвої долини у 2010–2015 роках роботодавці не могли знайти достатньо кандидатів для заповнення своїх вакансій, а випускники дедалі частіше не могли знайти роботу, тож єдиними людьми, спроможними заповнити лакуну, були ті, хто мав навички у комп’ютерній царині. Інкубатор став найефективнішим способом об’єднання таких людей.

Усі ці інкубатори були коротшими за стипендіальну програму Тіля і трохи більш структурованими. Спільні трапези і події стали обов’язковими, а лідери мали години прийому, на які студенти могли записатися онлайн. Це був привабливіший формат для стипендіатів, як-от Бернем і Джонатан Марбак, які подали онлайн-заявку до Y Combinator. Заснований 2005 року ангелом-інвестором Полом Ґремом, YC, як його називали в Долині, приймав меншу кількість аплікантів, аніж Гарвард, Єль або Принстон. Хоч у нього не було центрального офісу й управляли ним у Маунтін-В’ю, ті, хто записався на тримісячну програму, мали доступ до повноцінної мережі підприємців, інвесторів і ймовірних співзасновників Кремнієвої долини та постійний потік авторитетних лекторів. Наприкінці кожної секції був «Демо-день», коли учасники презентували ідеї своїх компаній інвесторам.

Станом на 2012 рік Y Combinator привів у бізнес понад мільярд доларів, посприявши появі таких компаній, як Dropbox, Airbnb і Loopt, остання — сервіс для мобільних телефонів, який нині не працює, щодо обміну інформацією про розташування. Y Combinator щороку має два класи, або цикли, під час яких компанії приїздять у Затоку для наставництва і пошуків програмних партнерів. Обидва тримісячні цикли так чи так були пов’язані зі створенням нових компаній. І хай не існувало стаціонарного штабу YC, учасники зустрічалися одне з одним і ймовірними наставниками на щотижневих заходах, куди приходили читати лекції різні ідоли Кремнієвої долини. Ідеї для щотижневих обідів формували за «Високим столом». Це традиція Оксфордського університету, де студенти раз на тиждень зустрічалися зі своїми професорами за вечерею, але тут, безумовно, панувала атмосфера Кремнієвої долини. Їжу розкладали на білих столиках на коліщатках, а не на довгих столах зі свічками для двадцятьох осіб. Замість чорних краваток стартапери-початківці ходили у футболках і носили ноутбуки, щоби демонструвати свої здобутки у програмуванні за останній тиждень.

Джонатан Марбак пройшов через Y Combinator одразу після закінчення останнього семестру в Уейк-Форесті, який і був причиною розколу команди. Він подав заявку до YC з коледжу. Першого січня 2012 року, після зарахування, він переїхав до Кремнієвої долини. Там він присвячував свій час спробам визначитися з новою ідеєю, спроможною вирішити якусь із найбільших проблем світу. «Найбільша проблема, про яку ми думали, полягала в перевантаженні електронної пошти, — згадував він. — Ми просувалися в напрямку розробки способу автоматичного фільтрування мейлів, які відволікають і прочитання яких варто відкласти на інший час, залишаючи у скринці для вхідних повідомлень лише важливі ідеї». Радники програми працювали з ним і його партнерами над розробкою цієї ідеї, але, зрештою, більшість людей, схоже, не хотіли переходити з Gmail, тож проект мав небагато користувачів.

Із завершеням YC його нові партнери втратили цікавість і зосередилися на інших компаніях, а команда розпалася. Марбак повернувся до Нью-Йорка, поближче до своєї родини. «У Кремнієвій долині в мене ні з ким не було тісних контактів, — скаржився він. — Було важко все координувати». Перебування на відстані від