Приречені - Ігор Даровський

Процес їх адаптації проходить чудово і здається, що вони  роблять все те заради чого ми їх врятували. Формують новий культурний пласт, поєднують минуле і майбутнє у вервечці мистецьких експериментів.

На деякі з творчих вечорів вони запрошують і наш відділ. Люди називають це культурним обміном із рятівниками української ідентичності. І ми проводимо час у довгих розмовах про важливість культурної спадщини для становлення незалежної держави.

– Можна? – до мене підходить Куліш. В руках у нього два бокали вина і один з них він пропонує мені. Я не відмовляюся і він сідає поряд. – Дякую вам за цю відпустку. Там звідки ви нас забрали все було не так безхмарно, – він випиває своє вино одним махом, – творчим людям потрібно давати свободу, зберігати в них запал для нових звершень. Адже критика вбиває… особливо, якщо вона ідеологічна… ви ж розумієте?

Я мовчу. Даю йому висловити усе, що йому наболіло. Наче священник на сповіді.

– Я звичайний драматург, і в питаннях часу і простору не дуже обізнаний, – обережно починає письменник, – але я розумію, що якщо ви звідки щось забираєте, то це має наслідки. Нас тут людей сто… може більше. Що буде там, на Землі, без нас? Тільки чесно. Ще з армії не люблю брехунів та підлабузників. Від них тільки шкода.

Я не хочу відповідати на це питання. Адже моя відповідь матиме наслідки. Але я не можу не відповісти. Якщо зараз він не отримає відповідь від мене, він запитає ШІ. Ця інформація не є секретною і це ми обіцяли їм повну свободу.

– Без вас національний рух в Україні піде на спад. Радянська влада проведе доволі потужну пропагандистську компанію в якій назве вас боягузами та посібниками іноземних розвідок, що покинули країну у найважливіший момент. Після голодомору в якому загине близько чотирьох мільйонів людей, український генофонд зазнає нищівного удару і більше не відновиться. «Національна українська ідея» остаточно визнається ідеєю «ворогів народу» і після точкових чисток маленьких осередків опору, не знищених голодом, зникне назавжди. Ті, хто іммігрує намагатимуться просувати українську культуру, але без підтримки «ідей свободи» в самій Україні, глобального впливу на світову спільноту не матимуть. Після цього вектор вже не зміниться, масове зросійщення і перемога тоталітарної системи. Україна стане одним з регіонів великої імперії і надалі братиме участь у історичних подіях тільки як територія з потужним аграрним потенціалом. Після великої війни трьох держав, територія стане сірою зоною, непридатною навіть для сільськогосподарської діяльності.

– Ух… – Куліш забирає в мене стакан, до якого я так і не доторкнувся і випиває його одним ковтком. – Тобто забравши нас ви вбили країну? Ми вбили країну?

– Якщо не забрати, то країна вб’є вас. Ви всі загинете у таборах та катівнях, кинуті туди по надуманих обвинуваченнях. Ваш великий потенціал буде втрачено, всі ті твори, що ви зможете створити, вони так і не побачать світ. Це буде катастрофа для мультивсесвіту. Для всіх нас і для майбутнього. Зараз ми даємо вам шанс створити нову реальність. Вільну та незалежну, в якій ви все будете вирішувати. Невже ви не хочете стати творцями нового світу, нової України?

– А що буде зі старою Україною, якщо ми залишимось?

– Ви загинете, проте національний рух жеврітиме не зважаючи ні на що. Голодомор вб’є близько 4 млн людей, проте завдяки боротьбі суспільства, тоталітарній системі не вдасться повністю винищити осередки опору. Люди, що емігрують будуть підтримувати національний дух та зберігати українську культуру у багатьох країнах світу. Ви станете символом для наступних поколінь і стимулом продовжувати боротьбу за незалежність. І через 60 років Україна стане окремою державою, проте і надалі її народ захищатиме своє право на свободу протягом багатьох століть, перебуваючи під постійним тиском з боку заможних держав, що прагнуть впливати на внутрішні процеси. У великій війні Україна буде на передовій  - захищатиме цінності та своє право на існування, втрачаючи величезну кількість людей. І хоча цей процес викличе нечуваний культурний сплеск, його вплив не можна порівнювати із втратою вашого культурного потенціалу. Ми все підрахували.

Він мовчить. Оговтуючись від почутого.

– Але ми будемо незалежними? І люди продовжуватимуть боротися за правду та свободу?

– Так, будуть, проте, цифри не обманюють. Тут в нашому відділі ми намагаємось бути об’єктивними. Нейтральними, якщо дозволите. Адже, якщо ми долучимо до цього рівняння емоції, ми не зможемо рятувати людей. Кожного дня ми обираємо хто помре, а хто житиме. І це шанс для кращих. Можливо, це жорстоко. Але і світ жорстокий. Ви знаєте чому Земля була визнана «приреченою планетою»?

Письменник хитає головою. Але він хотів правди і тепер має витримати цей удар.

– За всю історію на вашій планеті було лише 26 днів без війни. Люди не хочуть створювати, вони тільки знищують прекрасне. З кожним роком, неймовірну культурну спадщину. Безцінну. І не тільки на території України. Скрізь. І це не можна зупинити. Тому Земля за всіма показниками визнана «безнадійною». За підрахунками ШІ негативна тенденція зростатиме до повного знищення вашої популяції. Тож цей процес невідворотній. Це звичайна математика.

– Борітеся і поборете, – я чую як міцно стискаються його кулаки. – Ваш ШІ нас недооцінює.

– Він ще ніколи не помилявся, – мені більше нічого сказати. Далі вибір за ними.

– Тобто або ми або майбутня країна? – він ніби тримає ці слова у руках, відчуваючи їх тягар. – Я маю розказати всім. Вони повинні знати ціну нашого спокою, – Куліш встає і я не зупиняю його.