Поастирі з котиками - Черрі

— До чого? — хлопець не може втямити про що мова, поки за його спиною вибухають розмови, а телефон розривається від сповіщень.

— Ну до таких стосунків. Я не гомофоб чи щось таке, ти не подумай, — Мінхо махає долонями, ніби підтверджуючи свої заперечення. — Знаю, ти зустрічався з Хьонджіном з паралельного класу. Тому теж не маєш нічого проти таких стосунків. Я забагато говорю. Вибач. Просто дякую, що допоміг. Мені краще піти зараз.

— Ні, ні почекай, — Синмін нарешті може вклинитися в безперервний словесний потік Мінхо. — Чому не розповів одразу, що це вони до тебе чіпляються?

— Не знаю. Було страшно розказати, — хлопець зіщулюється, враз здаючись меншим.

Мін лиш важко видихає, чуючи дзвінок н а урок. Йому так складно зрозуміти цього хлопця, але він щиро хоче це зробити. Саме тому залишається на своєму місці, і нікуди не йде.

— Пробач, що розіграв цю виставу перед іншими. Я не мав влазити у твій особистий простір і...

— Я не проти, ти можеш це робити, — не дає йому закінчити Мінхо. Він стискає кулаки, і рішуче дивиться на здивованого Міна. — Я не просто так допомагаю тобі. І насправді не хочу бути друзями, Кім Синмін.

— Ох, я розумію, — не втримує розчарованого зітхання.

— Ні, не розумієш! — він мало ногою не тупає від злості. — Ти подобаєшся мені! Але я знаю, що не можу сподобатися тобі, тому не зізнався. Хоч намагався кілька разів, але я боягуз тому завжди відступав.

— Мінхо, — вражено шепоче Синмін, дивлячись на червоного, як буряк хлопця.

— Нічого не кажи, будь ласка, — Хо жестом зупиняє його. — Я розумію, що не твій типаж, і я не милий, не смішний і взагалі.

— Взагалі ти повністю в моєму смаку — зі смішком каже Синмін, підходячи трохи ближче. — Ти такий розумний, Мінхо. Напевно, найрозумнійший у нашому класі, але не розумієш таких простих речей, — він обережно бере хлопця за руку, переплітаючи їхні пальці.

— Я не можу сказати, що закоханий у тебе, але ти однозначно приваблюєш мене. Тому, якщо ти вільний на вихідних, то ми могли б погуляти.

— Але в такому випадку, ти маєш пообіцяти мені поцілунок, — здається Мінхо не міг почервоніти ще більше, проте сьогодні він б'є рекорди.
— Нащо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, — Синмін обережно цілує хлопця в кінчик носа. — Ти можеш припинити так мило червоніти?

— Це все ти винен, — Хо легко б'є хлопця в груди вільною рукою, але не тікає. — І я не проти погуляти, як ти вже зрозумів. Але зараз треба йти на урок, бо пані Чхве з'їсть тебе, а мною закусить.

— А ми не можемо прогуляти? — скиглить Синмін, плентучись за Мінхо у бік школи.

— Ти бачив свої оцінки за цей семестр? — після виразного мовчання, юнак продовжує. — Тому вперед і з піснею.

— Ти не можливий.

— І це лише початок, Мінні. Лише початок.

Кінець ~♡

Кінець