Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Міцно стискаючи кермо, Чернишевський мчав ще пустельними вулицями, втискаючи педаль газу в підлогу. Неприємне передчуття не залишало з моменту телефонної розмови з Маргаритою. Начебто тоді нічого не віщувало – вона була в безпеці, серед своїх, але чуття не дозволяло розслабитись. Коли опинився на місці роботи спецгрупи, переконався, що недаремно. 

Рощин, будь він неладен, втік. Прихопив із собою свого посібника, що промишляв тортурами, і звалив в туман. Вотана поранили у колотнечі. Нічого серйозного, куля навиліт під ребрами, але з ладу вибила. 

Олег злився до чортиків. Не розумів, куди дивилися десятки силовиків і чим вони були зайняті, що головним винуватцям урочистостей, заради яких і була затіяна облава, вдалося втекти. Лаявся на чому світ стоїть. Не глянув ні на чини, ні на звання. Усі відхопили: і Штормін, і навіть Одинцов. Як маленькі, їй-богу! Начебто не вистачило того, що сталося з Русланом і перестрілки, коли загинув Павло. 

Чернишевському здавалося, що він єдина розсудлива людина у цій команді ідіотів. Шкода, зрозумів тільки зараз, коли градус небезпеки загострився до краю. Зрозумій раніше, не слухався б наказів генерала та давно почав діяти. На тендері довбаному не зображував тріумфатора, виступаючи відволікаючим маневром, щоб Рощин завчасно не пронюхав про набіг на його бордель та офіс. Не розгрібав би там же наслідки з охороною, котра справно виконувала свою роботу, проте Рощина, що тягав привселюдно Ритку за волосся пропустили, а Олега, який намагався запобігти ситуації, затримали. Звичайно, хто повірить, якщо на ньому судимість висить, посвідчення немає, а майна записано як на авторитеті. 

Адже його як витягли з в'язниці, взяли в спецгрупу з викриття Рощина, все на словах. Легенди довбаної дотримувалися, щоб ніхто не підкопався і не запідозрив у зв'язках зі спецслужбами. До одного місця Олегу було те посвідчення, не для того вплутувався в те лайно. Та чим більше в ньому бруднився, тим більше розумів, наскільки невдячна ця справа. Начальство у відділі боротьби зі злочинністю хоч і змінилося на більш принципове в особі Одинцова, але дрібні пішаки як не вболівали за загальну справу, так все й залишилося. Звідси й недбалість, що зробила можливою втечу Плантатора. 

Та це пів біди. Розібравшись на місці й віддавши вказівки з пошуку втікачів та подальшої долі взятого борделю замість Вотана, котрого забрала швидка, Чернишевський помчав до лікарні, де мала чекати Маргарита. Тут на нього чекав воістину неприємний сюрприз: кохана навіщось поїхала на квартиру до Рощина. Одна. Дуже вчасно. Начебто не могла дочекатися його чи попросити когось з правоохоронців проводити. 

Тепер Чернишевський їхав до чортової оселя Рощина з однією-єдиною надією, що той не ризикне поткнутися додому і тим більше зачепити Риту. Але що ближче під'їжджав, то сильніше охоплювало хвилювання. Молився, щоб воно було марним і необґрунтованим, але... 

Світанок уже розсіював нічну темряву, перші промінчики холодного осіннього сонця з'явилися через обрій, коли чоловік, загальмувавши біля під'їзду Рощина, побіг до квартири. Ліфта чекати не хотілося, монотонний рух, що підіймав вгору, звів би з розуму. Помчав пішки, перестрибуючи через сходинку. Бажав одного – побачити Ритку та стиснути в обіймах. Міцно-міцно і ніколи не відпускати. 

Мріям не судилося зараз справдитися. Відчинені навстіж двері одразу наштовхнули на невиразні підозри. Склянки та витоптані квіти – ось що зустріло Олега у передпокої, даючи зрозуміти, що тут була не одна Маргарита. Слабкий вогник надії підштовхнув уперед, перевірити кожну кімнату. Як і підказував здоровий глузд – порожньо. Лише в кабінеті перевернута на підлозі фігурка і зім'ятий килим нагадували сліди боротьби. 

Чорт! Невже не встиг? 

Вони не могли далеко піти. Все майно, зокрема автопарк Рощина, опечатали. Олег розпорядився, щоб пику Рощина побачила кожен собака і розшукував кожен патрульний. Але цього мало, невідомо, що задумав Плантатор. Щоправда, судячи з квартири – не всі статки опечатали. Що за люди? 

Набираючи номер Шторма, Чернишевський повернувся до передпокою, розпачливо розглядаючи сліди перебування. Троянди свіжі, краплі на стіні теж. Значить, були тут зовсім недавно. 

– Слухаю, – невдоволено відповів Ігор на останніх гудках. 

– Це я слухаю! – заволав чоловік, штовхнувши уламок. Погляд зачепився за сумочку Рити, кинуту в кутку біля дверей, – Якого біса ти не поставив патруль біля будинку Рощина? 

– Навіщо? Думали, візьмемо його в борделі та й справі кінець. 

– Нічого ви не думали! – присів, піднімаючи клатч та пригадуючи, що дівчина була з ним на тендері. Значить, точно приходила, – Я по-людськи просив поставити спостереження у всіх місцях, де він може з'явитися! 

– Поставимо, чого ти репетуєш, – відмахнувся Штормін. 

– Пізно. Він втік і Риту прихопив із собою, – розтираючи обличчя рукою, видихнув Олег, – Пробий всі машини Рощина та його людей. Якщо ні – дізнайся, де востаннє його бачили. І аеропорти, вокзали – може квитки десь купував. Банківські картки. Знайдіть його! 

Відключився, не чекаючи відповіді. Якби товариш почав заперечувати, не витримав, вивалив би на нього всі прокляття.

Озирнувся ще раз. Зловив очима під тумбочкою щось блискуче. Машинально дістав з подивом впізнавши у брязкальці свою каблучку, подаровану Ритці. Стиснув у руці.