Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 год

Квартира, що була для Маргарити останні шість років домом, зустріла тишею і незвичним спокоєм. Дівчина знала, що тут немає нікого не лише по відсутності світла у вікнах, що помітила на підході. Усе скінчилося. Це місце більше ніколи не прихистить ні її, ні тим більше Рощина. Зараз чоловік, який одного разу звільнив із кабали, а потім сам у неї загнав, напевно, вже у слідчому ізоляторі. Так само як і решта його людей, котрих вдалося зловити при облаві. 

Руслан розповів дівчині, що якийсь невідомий доброзичливець під шумок під час нальоту підсунув генералу документи, що дозволять запроторити Кирила у в'язницю надовго. Ті самі, на пошуки яких хваленим СБУшникам знадобилося цілих шість років. Все вийшло куди простіше — варто було давно завести більш пронозливого щура в лігві Рощина.

Ситуація здавалася настільки божевільною, стільки ж і безглуздою. Шість років заради поганих папірців, щоб отримати їх найлегшим і нешкідливим способом. Втім, і без них останніх подій із Буртенком вистачило, щоб затримати Рощина та його помічника Калачова. 

Що відчувала в ці миті Маргарита? Чи шкодувала? Шкодувала. Про те, що заради одного великого пшика довелося пережити стільки болю та втрат. Стосовно Рощина був легкий сум і туга. Насилу вірилося, що цей чоловік, що зазвичай викручувався з будь-яких колотнеч, цього разу потрапив у пастку, якоюсь мірою підлаштовану самим же. В іншому – порожнеча. Начебто й не було тих років разом. Серце, до країв наповнене переживаннями та почуттями, не витримало, виплеснуло все назовні. Відпустило. Залишилося кілька кроків до нової реальності. Але якою вона стане? Не уявляла. Про це думати буде пізніше, коли усвідомить, куди скотилося колишнє життя. 

Поклала ключі на тумбу при вході, запалила лампу, що миттю осяяла розсіяним теплим світлом темряву. Зробила рішучий крок вглиб кімнати. Озирнулась, сподіваючись, що відчує хоч щось, дещицю ностальгії. Але й тут – нічого. Як у номер дорогого готелю потрапила – навколо багатство та розкіш, а відчуття, що ти вдома немає. Навпаки, хотілося якнайшвидше втекти, хоч боятися більше нема чого. Кирила та його людей тут точно не зустріне. 

У лікарні, коли зголосилася повернутися на квартиру за речами, Буря довго відмовляв від самодіяльності. Переконував, що ні до чого поспішати та їхати однією, краще дочекатися Олега та вирушити разом. Не послухалася. Не розуміла чому, але ступити на поріг цього помешкання мала самостійно, без підтримки коханого. Не потрібно йому знати цей бік життя Рити. Щоб остаточно залишити Рощина в минулому, має попрощатися з квартирою сама. 

Особливо чітко усвідомила це, коли, перебуваючи в поліклініці при Руслані, подзвонив Чернишевський. Коротко пояснив, що після втечі Рити з Рощиним із заходу, його затримала охорона до з'ясування обставин. Запевнення, що він з силової структури не подіяли, доки не зв'язалися з Одинцовим і той, у наказному порядку, не рекомендував відпустити підлеглого. 

На момент телефонної розмови Олег мчав за місто, знову ж таки за наказом генерала, знаючи, що Маргарита в безпеці. Стверджував, що вважав би за краще перебувати поряд з дівчиною, але в накритому борделі щось трапилося і була потрібна допомога саме Чернишевського. Деталі обіцяв розповісти при зустрічі. 

Рита вірила. Чомусь сумнівів у правдивості слів коханого чоловіка більше не виникало. Не звинувачувала його ні в чому. Ні у вимушеній затримці; ні в необхідності в цей час перебувати в іншому місці, не з нею; ні в підпорядкуванні її батькові та шестирічній затримці; і тим більше в тому, що не зміг завадити Кирилові забрати її. Адже бачила, як до останнього боровся, намагаючись захистити. Олег був не винний, що довелося скоритися.

Чомусь разом усі бар'єри впали. Стіна недовіри та сумнівів, яку ретельно зводила з першої зустрічі, завалилася під тиском почуттів, що захлеснули з головою. Вони впоралися, вижили. Через роки пронесли непорушний зв'язок, що переріс у справжні почуття. Решта здавалася неважливим. Що означають кілька годин розлуки перед усім життям? 

Маргарита вірила, що тепер усе буде гаразд. Вона більше ніколи не відпустить Олега, що б не сталося. Вони скоро будуть разом. Адже недаремно 12 років промучилися? Заслужили на щастя, вистраждали.  

Дівчина увійшла до спальні, оглянула її. Багато чого тут було і хорошого, і поганого. Божеволіла під вантажем провини за ненавмисний злочин проти запеклого пройдисвіта Гришки Латуніна. Раділа свободі після Інанни. Насолоджувалася увагою та терплячістю Рощина. Нервувала через Олега. Ридала і мучилася від злості Кирила. Ненавиділа батька. Переживала за Буртенка. Сміялася від радості та заливалася сльозами від горя. Будь-що було, але її дім в іншому місці. 

Пройшла до тумби, відкрила. Витягла талісман, довірений Русланом для зберігання, покрутила в руках. Наконечник стріли, що формою нагадував серце, був весь списаний ієрогліфами. Дивна річ. Мабуть, вона багато значить для Бурі, раз хотів зберегти та передати якійсь дівчині. Напевно, так само важливе, як для Маргарити обручка Чернишевського. Машинально засунула оберіг у клатч. Пів справи зроблено, залишилося знайти коштовність. 

Одинцова сподівалася, що Кирило не викинув каблучку, а зберігав десь удома. Інакше не уявляла, як пояснюватися перед Олегом. Безперечно, він зрозуміє і не засудить, та річ надто дорога для нього як пам'ять, а для Рити важлива як зізнання. Дівчині необхідно зберегти таку цінність. Хотілося, щоб за нової зустрічі кільце перебувало на її пальчику, і Чернишевський зрозумів, що вона згодна бути з ним. Завжди.