Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі) (Частина друга) - Сервантес Мігель де

Годі-бо вам вилежуватися, вставайте з постелі і гайда, в пастушому перевдязі, в поле, як ми домовилися: гляди, десь за кущем знайдемо одчаровану сеньйору донью Дульсінею, а чого нам ще бажати! А якщо ви вмираєте з досади, що вас побито, то поставте на карб мені: мовляв, вас вибили з сідла через те, що я зле підрихтував попругу і до того ж вашець сама читала в своїх рицарських книгах, що се світова річ, як один рицар скидає іншого додолу: сьогодні він під конем, а завтра на коні.

— Авжеж,— мовив Самсон,— зацний Санчо має тут цілковиту слушність.

— Годі, панове,— обізвався Дон Кіхот,— виліткам на старі гнізда не вернутися. Я був причинний, а нині здоровий на умислі, я був Дон Кіхотом з Ламанчі, а тепер я, кажу ще раз, Алонсо Кіхано Добрий. Хай моє каяття і моя щирість повернуть мені вашу колишню шану, а ви, пане писарю, мережте далі. Item, одписую всю свою маєтність, рухому і нерухому, притомній сестріниці моїй Антонії Кіхано, але під однією умовою, щоб попередньо з неї вилучено частку, передбачену мною на інші потреби; і насамперед волію, аби виплатили заслуженину моїй клюшниці за весь час її служби в мене, а пріч того, прошу видати їй двадцять дукатів на сукню. Заповітними виконавцями моїми призначаю єгомосць пароха і єгомосць бакаляра Самсона Карраска, притомних тут. Item, волію, аби сестріниця моя Антонія Кіхано, як захоче в малжонство вступити, взяла в малжонки чоловіка, про якого вона заздалегоди знала б, що він про ті рицарські романи ні слухом ні духом не чув. Якщо ж виявиться, що він їх читав, а сестріниця моя однаково побажає його пошлюбити і пошлюбить, то я позбавляю її спадку і прошу моїх заповітних виконавців пустити його по своїй уподобі на боговгодні цілі. А наостанок прошу тих їмосців, моїх виконавців, якщо їм трапиться колись зустріти автора книги, відомої під титулом "Частини другої діянь Дон Кіхота з Ламанчі", щонайпокірніше попросити його моїм іменем пробачення за те, що ненароком я дав йому нагоду понаписувати такі курзу-верзу, якими нашпигована його книжка, бо, стоячи одною ногою в могилі, я гризуся тим, що став причинником цього.

На сім слові Дон Кіхот завершив свій заповіт і, зомлівши, простягся на ліжку. Всі злякано кинулися йому на поміч; і цілі три дні, поки ще він жив після складення духівниці, його раз у раз обіймали млості. Весь дім був на ногах; а проте тривога не заважала сестріниці їсти, а клюшниці зазирати до чарки, та й Санчо Панса теж себе вгонобляв; та й те сказать, думка про спадщину притирає і втишує той живий жаль, якого завдає спадкоємцям умирущий. Нарешті потому, як Дон Кіхот собору-вався й засудив, навівши чимало ваговитих доказів, рицарські романи, настала його остання смертна минута. Писар, приявний при цьому, сказав, що ні в одному рицарському романі він не читав, щоб якийсь ман-дрований рицар умирав у своїй постелі так спокійно і по-християнсько— [669] му, як Дон Кіхот; і той, під лемент і плач усіх присутніх, пустився духу, простіше сказати, вмер.

Тоді парох попросив писаря дати свідоцтво, що Алонсо Кіхано Добрий, званий звичайно Дон Кіхотом з Ламанчі, справді сконав та упокоївся; свідоцтво теє йому треба було на те, щоб інший якийсь повістяр, окрім Сіда Ахмета Бен-Енхелі, чого доброго, підступно не воскресив Дон Кіхота і не заходився мережити предовгі історії його чинів та вичи-нів. Такий був кінець премудрого гідальга з Ламанчі; одначе місце проживання його Сід Ахмет не вказав, аби всі гради і висі Ламанчі змагалися між собою, кому засиновити Дон Кіхота і вважати його земляком, достоту як сім грецьких міст сперечалися за Гомера.

Ми поминемо, як ридали Санчо, небога і клюшниця, так само не згадуватимем нових епітафій на його могилі. Наведемо лише одну, Самсона Карраска компонування:

Тут лежить гідальго смілий,

Найвідважніший дивак,

Його запал буйнокрилий

Не змогла скрушить ніяк

Навіть хмура міць могили.

Згордувавши світом бренним,

Привидом неприторенним

Він блукав, людей лякавши,

І, прославившись назавше,

Мудрим вмер, хоч жив шаленим.

А премудрий Сід Ахмет мовить, звертаючись до свого пера: "Тут, на сьому кілочку та мідяній дротині, й висіти тобі, гусяче моє перо, хтозна, добре чи зле підстругане, і жити тобі тут довгі віки, якщо лише якісь безчільні й злочестиві борзописці не знімуть тебе, щоб спаплюжити. Але перш ніж вони до тебе діткнуться, застережи їх і прокажи якнайсуворіше:

Обережно, шалапути,

Не торкайтеся ніхто,

Бо лише мені одному

Подвиг цей вершить дано.

Для мене єдиного народився Дон Кіхот, а я народився для нього; йому випало діяти, а мені описувати; ми з ним нерозлийвода, на злість і на заздрість тому недолугому писарчукові тордесільяському, який насмів, а може, ще й насміє не раз неоковирним своїм зле затемперова-ним пером списати діяння презацного мого рицаря, бо в нього кишка для цього тонка і не з його ледачим розумом братися до цієї праці. І порадь йому, як ти випадком з ним здибаєшся, щоби він не розгрібав у могилі тружденні і вже тлінні кості Дон Кіхота і не важився, всі права смерті ґвалтуючи, переносити їх до Старої Кастілії, не важився розкопувати його могилу, в якій воістину й направду почиває Дон Кіхот, випроставшись на повен зріст, бо вже не здольний звершити третій виїзд і нову виправу. А щоб обсміяти незліченні скитання незліченних мандрованих рицарів, цілком вистачить двох його виїздів, одбутих ним на превелику втіху і радість усіх тих, до кого дійшли про них вісті, хай вони [670] наші краяни чи там чужосторонці. Так ти спевниш свою християнську повинність, подавши благую пораду незичливцеві твоєму, а я буду щасливий і гордий тим, що перший сповна, як того бажав, утішився овочем писань твоїх, бо я не мав іншого бажання, як тільки викликати у людей оскому до брехливих і несусвітських історій, у рицарських книгах приточуваних; і от хай моя історія про достеменні подвиги Дон Кіхотові побиває і поб'є ці книги, так що невдовзі буде вже, безперечно, по них". А за тим — майтеся добре. Амінь.

Примітки

ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ

С. 336. Граф Лемоський (Педро Фернандес де Кастро; (1576-1622) — відомий іспанський меценат. Окрім другої частини "Дон Кіхота", Сервантес присвятив графові Лемоському "Повчальні оповідки", "Комедії" і роман "Персілес та Сіхізмунда".

...мої комедії, оголошені друком до вистави на кону... — В добу Сервантеса драматург" робили навпаки: спершу ставили твори на сцені, а потім віддавали в друк.

...іншим Дон Кіхопюм, що гуляє по світу...— Йдеться про неоковирне наслідуванні Сервантеса анонімним автором, який сховався під іменем Алонсо Фернандеса де Авельянеда і був уродженцем арагонського містечка Тордесільяса. Цей плагіатор видав 1614 року підроблену другу частину "Дон Кіхота".

...сам великий богдихан китайський...— Цією вигадкою про лист із Китаю Сервантес хотів підкреслити, як він бідує.

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ЧИТАЛЬНИКА

С. 337. ...законився, кажуть, у Тордесільясі, а народився в Таррагоні.— Згаданий апокриф "Дон Кіхота" вийшов друком у Таррагоні, а його автор називав себе уродженцем Тордесільяса.

...в найголоснішій битві...— себто в битві під Лепанто (17 жовтня 1571 p.), в якій Сервантес брав участь і втратив руку.

С. 338. ...тим і не можу я переслідувати духовної особи...— натяк на великого іспанського драматурга Лопе де Вегу (1562-1635), суперника Сервантеса в літературі. Лопе де Вега й справді служив при священній інквізиції, а потім дістав сан священика.

С. 339. "Мінго-Ревільго" — сатиричні куплети XV в., спрямовані проти короля Енріке IV.

РОЗДІЛ І

С. 340-341. Лікург (бл. IX в. до н. є.), Солон (VI в. до н. є.) — законодавці давньої Греції, перший з них спартанець, другий афінянин.

С. 341. ...ні королю, ні пішаку...— прислів'я, побудоване на назвах шахових фігур, означає: нікому на світі.

С. 345. Родамонте, Собріно, Рейнальдо, Роланд, Руджеро — герої поеми Аріосто "Роланд Несамовитий".

С. 347. Сакріпант — герой рицарських поем, шанувальник Анжелікн.

РОЗДІЛ III

С. 351. ...звався Самсонол...— натяк на біблійного велетня Самсона. Хламида святого Петра.— Одежа кліриків нічим не відрізнялася від одежі студентів. Чотири ступені у студентів називалися: остіарій (чергозий по кімнаті), лектор (читець [688] богослужбових книг), екзорцист (знавець латинських молитовних формул) та аколіт (церковний служка).

С. 353. ...в Мафтусліловому віці.— Мафтусаїл — біблійний персонаж, який, за переказом, прожив майже тисячу років.

С. 354. ...збірку Тостадових творів.— Тостадо — прізвисько богослова Алонсо де Мадрігаля, який помер у 1450 р. Зібрання його творів складається зі ста двадцяти чотирьох томів, і ця його плодючість у письменстві стала прислів'ям.

РОЗДІЛ IV

С. 356. Злодій Брунель — персонаж поеми Аріосто "Роланд Несамовитий".

РОЗДІЛ V

С. 360. Марісанча (Санча, Санчіка) — зменшувальні імена Марі, оскільки в Іспанії діти могли брати ім'я батька складником свого імені і то іноді в зменшувальній або жіночій його формі.

С. 362. Уррака — донька короля Фернандо І Кастильського (пом. 1065 p.), героїня старовинного романсу. Дізнавшись, що батько позбавляє її спадщини, вона вирішує торгувати своїм тілом, а виручені гроші віддати на упокій батькової душі.

РОЗДІЛ VI

С. 366. ...великий кастільський віршник...— Наведені далі вірші взято з І елегії ліричного іспанського поета Гарсіласо де ла Вето (1503-1536), чиї твори дуже впливали на поетичні спроби Сервантеса.

...чи клітку, то й клітку, чи копирсалочку до зубів... — Майструвати клітки або виробляти копирсалочки до зубів вважалося в ті часи заняттям цілком можливим для гідальга.

РОЗДІЛ VIII

С. 373. ...тії вірші поета нашого...— тобто Гарсіласо де ла Веги, взяті з III еклоги, де оспівуються всі чотири німфи.

С. 374. Ротонда — римський Пантеон, збудований у І в. н. є.

Горацій Коклес, Муцій Сцевола, Курцій — безстрашні римські воїни і патріоти.

С. 375. Шпиль святого Петра — так у народі прозвали єгипетський обеліск, поставлений проти собору святого Петра у Римі. Слова Дон Кіхота про попіл Юлія Цезаря, замурований там в урну,— легенда.

РОЗДІЛ IX

С. 378. Зле скінчилось для французів...— початок популярного іспанського романсу, присвяченого битві в Ронсельвальській ущелині.

...нехай би собі співав хоч і про Калаїноса...— Мавр Калаїнос — герой старовинного романсу, де оповідається, як він домагався кохання інфанти Севільї.

РОЗДІЛ X

С.