Координати чудес - Шеклі Роберт

Так прикро, що далі нікуди. Я доручив вам збудувати світ для одного з моїх клієнтів, а ви мені підсуваєте оце! І ви справді вважаєте себе інженерами?

Помічники не озивалися. Вони заціпеніли, як хлопчаки, що побачили березову різку.

— Їн-же-нери! — відкарбував Моделі, вкладаючи у це слово з півцентнера презирства.— "Творчо оригінальні, однак практичні науковці, здатні збудувати планету де і коли завгодно". Пригадуєте ці слова?

— З рекламного буклета, сер,— сказав Орін.

— Правильно,— підтвердив Моделі.— І ви вважаєте, що оце — гідний зразок творчої і практичної інженерної думки?

Супутники мовчали. Відтак Бруксайд бовкнув:

— Так, сер, уважаю! Ми уважно вивчили контракт. Замовлялася планета типу 34Вс4 з деякими модифікаціями. Саме це ми й збудували. Звичайно, тут лише закуток планети. Та все ж...

— Та все ж я бачу, що ви натворили, і можу дати відповідну оцінку,— урвав його Моделі.— Оріне! Який обігрівач ви сюди всунули?

— Сонце типу 05, сер,— відповів Орін.— Якраз укладається в тепловий баланс.

— Ще б пак! Укладається! Та ви затямте, що на планету існує ще й кошторис. Якщо ми не вкладемося в нього, то звідки взятися прибуткові. А система опалення коштує найдорожче.

— Це ми пам'ятаємо, сер,— сказав Бруксайд.— Нам зовсім не хотілося в однопланетну систему ставити сонце типу 05. Але технічні умови теплофікації та опромінення...

— Ви хоч чогось навчилися від мене? — закричав Моделі.— Цей тип зірки — справжнє марнотратство. Гей, ви! — він підкликав робітників.— Зніміть.

Робітники спішно поставили складану драбину. Один підтримував, а другий розсував, подовжуючи її в десять, у сто, в мільйон разів. Ще два робітники в міру розсування бігли по ній догори.

— Обережно там знімайте! — гукнув Моделі.— Не забудьте про рукавиці! Та штука гаряча!

Робітники на вершечку драбини відчепили сонце, згорнули його в рулон і засунули у футляр із написом: "Світило. НЕ КАНТУВАТИ!". Кришка закрилась, і настала пітьма.

— Має тут хто-небудь голову на плечах? — поцікавився Моделі.— Хай йому біс! Хай буде світло!

Як і мало бути,— стало світло.

— О-кей! — сказав Моделі.— Це сонце 05 — здати на склад. На такий об'єкт вистачить зірки Г-13.

— Але ж, сер,— знервовано зауважив Орін,— у ній бракує тепла.

— Знаю. Ось тут і покажіть творчий підхід! Підсуньте зірку ближче, і тепла вистачить.

— Так, сер, вистачить,— втрутився Бруксайд.— Але відстань замала для безпечного розсіювання радіації. Вони можуть винищити майбутнє населення планети.

— Ви що? Хочете сказати, що мої зірки Г-13 не відповідають вимогам техніки безпеки? — дуже повільно і з притиском запитав Моделі.

— Та ні, я не мав на увазі саме це,— поспішив Орін.— Я хотів сказати, що вони можуть стати небезпечними, як і будь-що інше у Всесвіті, коли не вдатися до відповідних застережних заходів.

— Ну, це вже ближче до суті,— погодився Моделі.

— В даному випадку,— почав пояснювати Бруксайд,— для повної безпеки необхідно, щоб мешканці планети носили свинцевий одяг вагою десь із п'ятдесят фунтів. Та оскільки середня вага представників цієї цивілізації лише вісім фунтів, то це неможливо.

— То вже їхній клопіт,— заперечно махнув рукою Моделі.— Не нам учити їх жити. Чи ж я маю відповідати, коли хтось заб'є пальчик об камінь, який я покладу на цій планеті? Крім того, їм не конче носити свинцеві скафандри. Вони можуть купити — за окрему плату, звичайно,— мій сонячний екран, що цілком відфільтровує шкідливий спектр радіації.

Обидва помічники розгублено посміхнулися. Орін сказав несміливо:

— Боюся, сер, що ця цивілізація не з заможних. Вони навряд чи зможуть дозволити собі сонячний екран.

— Ну і що? Як не тепер, то згодом,— сказав Моделі.— Крім того, радіація не вбиває ж одразу. Навіть при ній середня тривалість життя 9,3 року. Для будь-кого досить.

— Так, сер,— понуро погодились обидва інженери.

— Далі,— мовив Моделі,— яка висота цих гір?

— В середньому 6000 футів над рівнем моря,— відповів Бруксайд.

— Принаймні 3000 футів зайвих,— сказав Моделі,— Ви що, гадаєте, гори на вербі ростуть? Вкоротити і вершини здати на склад!

Бруксайд витяг записника і занотував розпорядження. Моделі й далі походжав, дивився і хмурився.

— Скільки мають жити дерева?

— Вісімсот років, сер. Це модифікована порода яблодуба. Дає плоди, затінок, горіхи, прохолоджувальні напої, три види корисної сировини, прекрасну будівельну деревину, закріплює грунти, а ще...

— Ви що, хочете зруйнувати мене? — гримнув Мсуслі.— Двісті років з головою досить для дерева. Відсмоктати надлишок elan vital і передати на акумулятор життєвої сили!

— Тоді дерева не вийдуть на проектний асортимент,— зауважив Орін.

— Скоротіть асортимент! Досить з них затінку і горіхів. Проектом не передбачено, щоб ми робили з дерев скрині з усіляким добром! А хто порозставляв там корів?

— Я, сер,— признався Бруксайд.— Я гадав, що з ними місцевість стане, ну... трохи затишнішою, сер.

— Ви бевзь! — визвірився Моделі.— Місцевість має бути затишнішою до оплати, а не після! Ця планета продана невмебльованою. Корів — у протоплазмовий куб!

— Слухаюсь, сер,— заметушився Орін.— Даруйте великодушно, сер. Будуть іще вказівки?

— Тут ще з десяток тисяч недоробок. Сподіваюся, ви й самі їх виявите. Ось, наприклад, це що? — Він показав на Кармоді.— Скульптура, чи що? Має піснями чи віршами зустрічати новоселів?

— Сер, я не звідси,— озвався Кармоді.— Мене прислав сюди ваш друг Меліхрон. Я шукаю способу дістатися додому на свою планету...

Ці слова, мабуть, пролетіли повз вуха Моделі, бо не встиг Кармоді й закінчити, як той розпорядився:

— Хоч би що то було, в специфікаціях такого не передбачено. Туди ж його в протоплазму разом із коровами.

— Гей! — залементував Кармоді, коли робітники підхопили його під руки.— Гей, стривайте! Я не з цієї планети! Мене прислав Меліхрон! Заждіть! Спиніться! Послухайте!

— Згоріти б вам від сорому! — картав Моделі своїх помічників, маючи очевидно, на увазі недоречність зойків Кармоді.— Це хто додумався? Одна з ваших декоративних оздоб, Оріне?

— Ні, що ви! — заперечив Орін.— Я його сюди не ставив.

— Тоді це ваш витвір, Бруксайде?

— Вперше в житті його бачу, шефе.

— Гм-м,— спинився Моделі, вагаючись.— Обидва ви дурні, але брехунами ще не були. Гей! — гукнув він до робітників.— Несіть назад!

— Гаразд, заспокойтеся,— звернувся Моделі до Кармоді, якого трясло, мов у пропасниці.— Візьміть себе в руки! Немає часу на вашу істерику! Вже краще? Ну от і добре. Та як ви потрапили в мої володіння і чому я не повинен обернути вас на протоплазму?

РОЗДІЛ 12

— Розумію,— сказав Моделі, коли Кармоді закінчив свою розповідь.— Цікава історія, хоч, певне, ви занадто все драматизуєте. Отже, ви шукаєте планету, що називається Земля?

— Саме так, сер.

— Земля...— протяг Моделі, почухавши потилицю. Я, здається, пригадую таке місце.

— Справді, містере Моделі?

— Так, ну безперечно. Маленька зелена планета, а на ній мономорфічна раса гуманоїдів, схожих на вас. Правильно?

— Абсолютно так! — зрадів Кармоді.

— Таке я пам'ятаю добре,— вів далі Моделі.— Річ у тому, що це я збудував Землю.

— Справді, сер?

— Еге ж. Добре пам'ятаю, бо поки будував, то за одним заходом ще й винайшов науку. Мабуть, ця історія вас зацікавить... А вас,— Моделі обернувся до своїх помічників,— може, вона дечому навчить.

Ніхто не зазіхав на право Моделі розповідати свою історію. Отже, Кармоді та інженери-помічники обернулися на уважних слухачів, а Моделі почав розповідати.

Історія сотворіння Землі

Я був тоді ще зовсім скромним підрядником. Зводив то тут, то там якусь планетку, а деколи й перепадала сяка-така карликова зірка. Замовлень не густо, замовники, як правило, вередливі, прискіпливі і не поспішали з оплатою. Догодити в ті дні було важко, прискіпувались до кожної дрібниці: перероби тут, поміняй там, і чому це вода тече вниз, і тяжіння надто тяжке, і тепле повітря підіймається, а краще б йому опускатися! І таке інше.

В ті часи я був простосердий, намагавсь усе всім пояснити з погляду естетики і здорового глузду. Та врешті на запитання й відповіді у мене почало йти більше часу, ніж на саму роботу. Балаканина, та й годі! Треба було якось класти цьому край, а я не знав, з якого кінця підступитися. І ось саме перед проектом "Земля" мені спало на думку зовсім інакше підійти до стосунків із замовниками. Пригадую, якось я сказав собі: "Функція визначає форму", і мені сподобалось, як це звучить. А потім я запитав себе: "Чому форма повинна визначатись функцією?" — і сам собі відповів: "Бо це — непорушний закон природи і одна з основоположних аксіом прикладної науки". Це мені теж сподобалося, хоч якогось глузду в тім не було. Та глузд не багато важив. Важило те, що я зробив відкриття. Я підсвідоме наштовхнувся на мистецтво реклами і збуту, розгадав таємницю великих можливостей, тобто вчення про науковий детермінізм. Земля стала пробним каменем, і тому вона запала мені в пам'ять. Прийшов до мене замовляти планету старий бородань із пронизливим поглядом. (Ось так починалася ваша планета, Кармоді). Ну, з роботою я впорався швидко — десь днів за шість — і гадав, що справді кінець. Це було звичайне кошторисне будівництво, і я дещо подекуди урізав. Та коли послухати замовникові нарікання, то можна думати, що я обдер його як липку.

— Навіщо стільки ураганів? — допитувався він.

— Це частина вентиляційної системи атмосфери,— відповів я. (Чесно кажучи, я тоді трохи заморочився і в системі кругообігу повітря забув поставити запобіжний клапан).

— Три чверті поверхні залито водою! — скаржився він.— А я чітко зазначив у специфікації, що відношення суходолу до води — чотири до одного!

— Але таке технічно нездійсненне! — пояснював я. (А я десь подів його недорікуваті специфікації, проекти тих дурнуватих індивідуальних міні-планет у мене не трималися купи).

— І в такий шматочок суші ви понапихали і пустель, і боліт, і джунглів, і гір.

— Зате які краєвиди,— нагадав я йому.

— Чхав я на краєвиди! — загримів стариган.— Ну там один океан, десяток озер, парочка рік, один або два гірські хребти — і досить. Прикрашає місцевість, тішить душі мешканців, А ви понапихали непотребу!

— На це є причина,— боронився я. (Насправді ми не вкладалися в кошторис, і тому підсунули вживані гори і велику партію річок та океанів як наповнювач, а кілька пустель мені дешево дісталося від Урії, міжпланетного лахмітника.