Правила життя - Корчак Януш

Бувають і судді, на жаль, не завжди справедливими.

Часто егоїзм окремих осіб змінюється однаково неприємним і ницим егоїзмом партії, групи, табору. Треба вміти програвати з честю і гідно оцінювати позитивні якості супротивника.

Пригадую, діти гралися в "подвійний бік". З одного боку лишалося троє, з другого — тільки один. І тут сталася незвичайна річ: він вибив усю трійцю. М'ячик сам якось до нього відскакував, а ті розгубились і зовсім не захищалися.

Пролунали оплески. Кричали "браво" й вітали і переможці, і переможені, і свої, і противники, раділи всі. На очі мені навернулися сльози зворушення, і я не соромлюся цих сліз.

Так і має бути! Не ревнощі, не роздратування і скарги, не хвастощі й приниження противника, а лицарське усвідомлення своєї і його гідності, горда віра, незважаючи на поразку, в свої сили, переконання, що рівний змагається з рівним, повага до людини.

Багато що стало кращим. Пам'ятаю лихі прокляті часи бандитських бійок і кидання камінням. Багато бійок пере-бачив я на своєму віку. Під впливом спортивних ігор навіть бійки стали шляхетнішими.

Коли я бачу, що б'ються двоє хлопчаків однакової сили, я не перериваю, а дивлюся разом з усіма.

Краще почекати, адже якщо зразу втрутитися, запеклість наростає.

Бійка рідко виникає випадково, часто вибуху передує тривала взаємна образа. Звичайно, трапляються такі діти, які охоче штурхнули б або вдарили меншого чи слабшого, та це я суворо забороняю, та й товариші не допустять. Я знаю, навіть забіяці й злюці бійка не до смаку, якщо він знає, що йому перепаде.

Так от раніше билися так, щоб якомога більше дошкулити, тепер — тільки щоб здолати суперника. Це вже схоже на спортивні змагання.

Кінчаючи цей коротенький розділ, я дам вам важливе правило:

"Не треба соромитися гратись. Дитячих ігор не існує".

Даремно дорослі говорять, а задаваки за ними повторюють:

"Такий великий, а грається як маленький. Така велика, а грається ще в ляльки".

Важливо не те, в що гратись, а як і що при цьому думати й відчувати. Можна розумно гратися в ляльки й примітивно грати в шахи. Можна цікаво і з великою фантазією гратися в пожежу чи в поїзда, в полювання чи в індіанців і безглуздо читати книжки.

Я знав хлопчика, який не лише читав, а й сам писав гарні вірші та оповідання, а улюбленою його забавкою були солдатики: він мав цілі полки різних родів військ різних країн, і він розставляв їх на столі, підвіконні, на підлозі, стільцях і малював карти і плани.

Не соромно гратися з дівчатками і з молодшими.

Я помітив, що діти не завжди охоче розповідають про свої ігри й соромляться, якщо дррослий їх чує: бояться, аби не кепкував, тому що не вміють захищати своїх юних мрій.

Я не кажу: "Грайтесь у те й те. Грайтеся з тими, а не з цими".

Для гри потрібен надійний товариш і натхнення, а отже, свобода.

БАГАТИЙ — БІДНИЙ

Є люди, які думають, що діти не повинні нічого знати про гроші й що гроші їм не потрібні: "Підростуть, самі взнають" і "живуть у батьків на всьому готовому, а на свої гроші купують непотрібні речі й тільки розбещуються".

Звичайно, гроші дають час від часу як нагороду, коли батько чи мати в гарному настрої. Дуже рідко батьки призначають певну щотижневу суму й кажуть:

"Купуй що хочеш".

І лише один батько давав щотижня по п'ятдесят грошів. Він сказав:

— Навіть якщо ти не слухатимешся чи принесеш із школи погану оцінку, все одно будеш одержувати по п'ятдесят грошів на різні свої витрати. Я хочу, щоб ти навчився розумно витрачати гроші.

Атож: треба вміти не лише заробляти, а й витрачати.

Я знав таких: назбирається, і мають витратити на якусь дурницю. Навіть ще в борг візьмуть і не подумають віддати. І буває старший — легковажний, а завбачливий якраз молодший.

Я цілих десять років завідую позичковою касою, і якщо виявиться, що діти хочуть читати наукові книжки, напишу книжку про те, хто і як бере в борг, як віддає і на що витрачає — чи ж заощаджує, збирає, щоб купити собі щось, що дорого коштує, наприклад: ковзани, годинник, велосипед, чи на подарунок татові або мамі.

Я знав хлопчика, який півроку збирав гроші на футбольний м'яч і бутси, а потім віддав свої дванадцять злотих матері, яка захворіла.

Багато горя доводиться зазнати бідним у школі, адже навіть безплатні школи дорого коштують.

Добре учневі, якому батьки на початку навчального року купують усе необхідне: книжки й зошити, спортивні черевики, портфель і справно платять внески.

Неприємно просити, коли в батьків немає грошей.

Одні видирають із зошита аркуші, а брудний зошит викидають, і ніхто навіть і не знає; йому й діла немає, що загубив олівця. А інший пише маленькими літерами, щоб на довше вистачило.

В одних дітей є своя кімната, чи принаймні столик з шухлядою, який замикається на ключ, або полиця. Ті можуть спокійно робити уроки. А інші задубілою рукою при тьмяній лампі на кривому столі пишуть поганим пером і блідим чорнилом на дешевому папері.

Не кожен снідає перед тим, як іти до школи. Може, він навіть і не відчуває голоду, звик, тільки якийсь стомлений, сонний і голова болить.

Іноді в одного є все, а вчиться він неохоче, а інший і хоче вчитись, та батьки кажуть, що годі, пора на життя заробляти.

Я довго вважав, що кожному учневі хочеться подорослішати, і лише недавно пересвідчився, що це не так. А якщо діти хочуть вирости, то для того, щоб заробляти й допомагати батькам, "щоб мама не бідкалась".

Кажуть: бідняк, бідний, убогий, незаможний, заможний, багатій, магнат.

Різні бувають ступені достатку й злигоднів. А можна ще й інакше ділити людей: на тих, у кого є стільки, скільки треба, і тих, хто витрачає більше, ніж заробляє.

Батько мало заробляє — до десяти злотих на день,— сім'я живе спокійно, а можна витрачати по п'ятдесят злотих на одних дітей, і однаково вони будуть нещасними. Бідні батьки'можуть бути веселими й говорити про приємні речі, а заможні — нервовими, дратівливими, сердитими, заклопотаними.

Точнісінько так, коли один задовольняється п'ятьма грошами на цукерку або зрідка у кіно піти, а комусь і злотого мало, і він усе думає, де б іще добути?

Можливо, тому дорослі не завжди охоче пояснюють, шо вважають це надто важким — діти, мовляв, не зрозуміють.

Помиляються дорослі! Дитина хоче знати і має право знати, адже горе батьків важче свого власного. А втім, у бідних сім'ях діти знають, чому цілий обід буває не щодня, трапляється, що й хліб та ледь підсолоджений чай; знають, скільки коштують підметки й нова шапка. Знають, що краще, коли в батька нехай менший заробіток, та надійний.

Тому що найбільше смутку там, де раз вдається одержати навіть і багато, а потім уже довго нічого й нічого. Безробіття — це велике нещастя.

Неприємно, коли ти знаєш урок, а вчитель не викликає, та набагато гірше, коли ти вмієш і хочеш працювати, а сидиш без роботи, хоча той, хто гірший, влаштувався.

Даю тепер важливе правило життя:

"Любий мій, гарний хлопчику, не пий горілки, не пий цієї отрути клятої".

Кажуть, горілку вигадав сатана. Мабуть, так воно і є.

На горілку не тільки йдуть гроші, часто останні; горілка позбавляє сил, здоров'я, глузду, вбиває волю й відчуття честі, отруює дітей, викидає тебе з роботи, розбещує душу.

Коли живеш довго, бачиш багато страшних нещасть, відвертаєшся, щоб не дивитись, серце щемить —так і біг би світ за очі й ні про що не думав.

Я бачив три війни. Бачив покалічених, яким руку, ногу відірвало, живіт розпанахало, так що кишки назовні; понівечені обличчя, голови; поранених солдатів, дорослих, дітей.

Та кажу вам: найгірше, що можна побачити, це коли п'яниця б'є беззахисну дитину або коли дитина веде п'яного батька і благає:

— Таточку, тату, ходімо додому.

Горілка тихо повзе, мов змія: починається з чарочки, а потім більше й більше. А буває, хлопчина не з горілки починає, а з цигарок.

І я курю цигарки. Шкодую, що звик. Та нічого не вдієш. І не перед людьми мені соромно, курять майже всі, а перед собою, що не можу відучитися. Та я не втрачаю надію.

Дитині соромно за п'яного батька, ніби бідолаха винна у чомусь, соромно, що ходить голодна, що вдома злигодні. Я не знаю, чому це так, не можу зрозуміти. Іноді — на зло — посміхається над своїми дірявими черевиками і приношеним одягом, а в глибині душі — смуток і образа.

Даю вам ще одне правило життя. Є діти, які люблять битись об заклад. Тільки-но що, зразу:

— Закладемось?

Багато горя і шахрайства через такі заклади. Програє, а віддати нічим.

Я помітив, коли хтось часто б'ється об заклад, потім він стає картярем. А вподобав карти, то вже не дивиться, чи є в нього гроші, чи ні, свої програє чи чужі.

Саме через горілку та через карти й потрапляють найбільше люди в тюрми!

Багато батьків не можуть працювати через хвороби. Тому люди весь час думають про те, як захистити себе від хвороб.

Уже є щеплення від віспи, різні ліки й лікарняна каса.

Я давно живу на білому світі і багато чого набачився. Я бачив хворих, яким пощастило, і вони стали багатими, а частіше — збіднілих людей, колись заможних. І саме через хвороби.

"Поки батько був здоровий, нам жилося добре..."

"Коли батько захворів і більше не міг працювати..."

Так починаються невеселі оповіді дітей.

Різниця між багатим і бідним у тому й полягає, що благополуччя бідняка ненадійне. Запасів у нього немає ніяких, і одна хвороба, одна невдача зразу валять з ніг усю сім'ю.

Знаю, на лікарняну касу скаржаться, знаю, що лікарняна каса не зовсім добра. Але й така потрібна і дає користь.

Лікарняна каса — це найрозумніша і найважливіша річ, яку вигадали люди, важливіша за аероплани.

Здорові люди платять внески, щоб мати, коли захворіють, медичну допомогу, лікаря і ліки.

Здоров'я — це найголовніше життєве благо; хворий багач — той же бідняк; тож подумай, який це скарб — здоров'я для бідняка! А без лікарняної каси бідний чоловік хворів, але не мав права хворіти. І пропадав ні за гріш. Невелике захворювання без лікарської допомоги перетворювалось на смертельну хворобу.

Дітям здається, що легко зробити, аби не було на світі бідних, несправедливості, образ.

"А чому не випускають більше паперових грошей, що таке податки, чим займається міністр фінансів і як одна країна дає в борг іншій?" Я хотів би все це пояснити, але сам до пуття не знаю.