Мацюсеві пригоди - Корчак Януш

Навіть твоє власне військо тебе, не любить.

А сам король нічого не вдіє, коли народ проти нього.

Бачать генерали, що їхні справи кепські. Зібралися на таємну нараду, без короля.

— Припустімо, що нам навіть вдасться перемогти Мацюся. Тоді на нас підуть війною інші королі. А з цілим світом не можна воювати.

Так міркує один. А другий:

— Ні, мої любі, не поб'ємо ми Мацюся. Мацюся любить його військо, а нашого короля не люблять. Ми нападаємо, а вони обороняються. Та ще й добре пам'ятають наше хазяйнування, коли ми того разу перемогли їх. Далися ми їм взнаки. Краще не говорити про перемогу, а подумати, що робити, коли програємо війну.

Аж тут підводиться якийсь огрядний генерал і каже:

— Ех, коли жодний з вас не має сміливості сказати, що він думає, то я скажу за всіх. Адже зібралися ми не для того, щоб обманювати один одного. Скажу відверто: зібралися ми на таємну нараду говорити не про перемогу. Про це можна було радитись разом з королем...— А сам аж сопе, аж очі йому рогом лізуть.— Зібралися ми на таємну нараду, щоб зрадити короля! Тож не марнуймо часу, бо інакше нас схоплять.

Генерали сердяться, що він так одверто сказав.

— Пане генерале, нема у вас права говорити за всіх. Те, що ви називаєте зрадою, хтось інший може назвати, власне, єдиним порятунком для короля.

— Ха-ха-ха,— сміється огрядний генерал,— а хіба король просив, щоб ми його рятували? Ні, панове, не треба прикидатися. Наша таємна нарада є зрадою.

— А що ж робити?

— Є два шляхи: або зв'язати молодого короля й відіслати до Мацюся, або покинути його, а самим вимітатися звідси якнайшвидше.

Генерали радяться, а молодий король уже дізнався про все. Та нічим не може зарадити: проти нього народ, солдати, генерали й усі королі.

Молодий король сідлає коня й мчить прямо до короля Мацюся.

Розділ тридцять п'ятий

Спинив молодий король коня перед окопами й почав махати білою хустинкою. Руки підніс угору — це означає, що він здається. Відвели його солдати до штабу полку, звідти до штабу дивізії. Розуміють, що полонений неабихто. Та лише в штабі армії пізнали, що це сам молодий король. І ось телефонують Мацюсеві до головної квартири.

Головною квартирою називається помешкання великих полководців і короля. Під час миру ті полководці й король живуть у палацах, а під час війни можуть жити й у звичайній хатині, але для гонору кажуть про неї, що це — квартира, та ще й головна.

Мацюсь наказав усім вийти з квартири й лишився віч-на-віч з молодим королем.

— Ваша королівська величність,— каже молодий король,— ви писали у відозві до королів, що вдячні мені, що завдяки мені набули досвіду й загартували волю. Ваша королівська величність не сердиться на мене. Отже...

Молодий король упав на коліна. І Мацюсеві стало прикро й соромно, що той боїться його й стає навколішки.

— Ваша королівська величність, підведіться. Я написав так, як думаю, і ніщо вашій королівській величності не загрожує. Я не буду мститися, а тільки боронитиму свій край.

І знову скликано міністрів на нараду. Хай передусім війська молодого короля повернуться додому. Молодий король залишиться в Мацюсевім палаці, потім буде видно, що вирішить народ.

Але ані військо, ані народ не чекали, що скаже молодий король. Військо зразу ж повернулося до свого краю, а народ оголосив республіку. Молодому королеві вирішено платити пенсію, щоб він не помер з голоду, бо працювати не вміє. Хай робить, що хоче, хай живе, де хоче; тільки заборонено йому вигадувати плітки та інтригувати.

Повертається Мацюсь до столиці, але не звертає уваги ні на вивішені прапори, ні на юрми народу, не слухає ані "віватів", ані гарматних салютів. Знає, що коли щастить, то всі шанують, а справжніх друзів пізнаєш тільки в біді.

Прямо з поїзда Мацюсь їде до парламенту й заявляє, що хай тепер радять самі міністри. А він прохає, аби йому підшукали місце, найкраще на якійсь фабриці.

— Хочу працювати на себе. Найму кімнатку, ходитиму до школи.

Просять Мацюся депутати парламенту, щоб цього не робив. Обіцяють йому платити пенсію щомісяця, хай живе у королівському палаці. Але Мацюсь не згоджується.

Зрештою, хай Мацюсь пише щоденники: що робив, коли був королем. Ці книжки видрукують, і Мацюсь матиме чимало грошей. Адже таку книжку всі куплять, бо кожний любить читати про королів, про різні пригоди й про розбійників.

А Мацюсь — ні та й годі.

— Найму кімнатку, працюватиму на фабриці і вчитимуся в школі.

Один депутат парламенту мав цигаркову фабрику і захотів узяти Мацюся до себе. Адже коли всі дізнаються про це, то куритимуть тільки його цигарки. Та тут інший вихопився, дає місце Мацюсеві.

— У мене парфюмерна фабрика. На моїй фабриці гарно пахне.

Депутати забули про справи, які мали обговорювати, тільки виривають один у одного Мацюся й сваряться, просто жах:

— Ах ти шахрай,— горлає один,— на твоїй фабриці брудно!

— А на твоїй тісно і темно.

— А твої робітники такі виснажені, що ледве на ногах тримаються.

— А твої машини такі старі, що на них нічого робити не можна.

Та ось підвівся депутат-робітник і каже:

— Не сваріться, панове фабриканти, бо тут парламент, а не базар. Зробімо так: хай кожен дасть лад на своїй фабриці. Виберемо комісію, і ця комісія за місяць огляне всі фабрики: в кого буде найчистіше й найкраще, там Мацюсь і працюватиме. Виношу мою пропозицію на голосування.

— Я згоден,— каже Мацюсь,— але голосувати не треба, бо я піду туди, куди захочу.

Протягом місяця на фабриках аж вирує. Скрізь фарбують, чистять, ставлять нові грубки, щоб добре гріли, проводять електричну вентиляцію, будують нові вбиральні й душові. Майстри такі люб'язні, що аж любо глянути. І за місяць всі фабрики аж блищать. Адже кожний фабрикант хоче мати славу, що в нього працює король Мацюсь.

Проте парламентська комісія, оглянувши все, не знала, яку фабрику вважати кращою. А Мацюсь усміхається й каже:

— Щиро дякую, що ви так старалися. Та я сказав, що піду туди, куди захочу. І я вже підшукав собі місце.

І вибрав Мацюсь невелику фабрику на околиці міста. І почав там працювати. Та не знав Мацюсь, що коли працюєш на фабриканта, то не можна до школи ходити, бо бракує часу. Тому він домовився, що тимчасово працюватиме цілий день, а коли вже навчиться чогось, то намагатиметься швидше закінчити роботу й раніше повертатиметься додому. Всі погодилися, бо знали, що Мацюсь справедливий і не обдурить.

А тим часом Мацюсь найняв маленьку кімнатку на горищі й живе там тихенько. Хазяїн поставив йому залізну грубку, й Мацюсь сам готує собі сніданок.

Багато клопоту мав Мацюсь у господарстві. То йому щітка потрібна, то каструлька, то цебрик, то те, то інше. Все треба купувати, а воно дорого коштує.

Встає Мацюсь раненько, стелить ліжко, чистить черевики, одяг, запалить грубку, воду нагріє, підмете кімнатку, горобцям крихти висипле, наллє кави в баклажку на другий сніданок. Приємно, що все сам зробив. Швиденько чай вип'є — квапиться, бо незабаром гудок фабричний. І знає Мацюсь, кого зустріне дорогою, що побачить. На сходах зустріне Янека, який іде до школи, й скаже йому: "День добрий". На подвір'ї візник чистить бричку. Сторож відмикає браму. З крамнички вибіжить собака й метляє хвостом, нібито й він знає, що треба привітати Мацюся.

Спершу набридали Мацюсеві сусіди. Стануть, дивляться, пальцями показують:

— О, Мацюсь іде.

— Дивись, то король Мацюсь.

Та такі вже роззяви на світі, що довго нічим не цікавляться. Вабить їх усе, що бачать уперше. Будь-яка дурниця їх зацікавить, але тільки на короткий час. Тож і ці швидко відчепилися — вже навіть не помічають Мацюся. Велике диво: такий самий хлопчисько, як і всі інші. Так само йде на фабрику з баклажкою, а ввечері засмальцьований повертається додому.

Зате порядні люди що далі, то більше шанують Мацюся. І часто старші робітники вітають його перші, а одна дівчинка щодня приємно всміхається й лагідним голосом промовляє:

— День добрий!

Мацюсь її не знає, не чув навіть її імені. Але враження таке, начебто він давно знайомий з нею й наче та дівчинка добра й лагідна.

Пробували на фабриці давати Мацюсеві легшу роботу, але він обурився.

— Якщо я кволий, то пошукаю собі іншого місця. А так робитиму те, що й інші. Не хочу бути винятком.

Перелякалися: не хочуть втрачати Мацюся.

І так сталося, що і в будиночку, де живе Мацюсь, і на фабриці, де він працює, навіть на вулиці — всюди стараються люди, щоб не втратити Мацюся.

Раніше багато було п'яниць, злодіїв, розбишак. Поліція повсякчас мала роботу. Намовляння, крики, скарги. Тепер все затихло. Хтось у вікнах поставив горщики з квітами — і зараз же всі прикрасили вікна квітами: приємно буде Мацюсеві. І двірники чистіше підмітають вулиці. І хлопці перестали кидатися камінням.

І ось одного разу Мацюсь знайшов за клямкою дверей такого листа:

"Любий королю Мацюсь, мій тато був дуже лихий, бив матусю, бив дітей, лаявся і грошей не давав нам. А тепер став добрим і лагідним. І він каже: "Мацюсь навчив мене, як треба жити". Щиро дякую тобі. З о с я".

У конверті була картинка. Літери трохи незграбно написані. "Певно, від тієї дівчинки",— подумав Мацюсь. І справді, цілий тиждень не зустрічав її: ходить іншою вулицею, мабуть, соромиться.

Розділ тридцять шостий

З'явився якось Фелек, брудний, обідраний, худий і нещасний. Коли хтось завжди тихий і сумний, то це нічого; а ось коли людина весела за вдачею — і так раптом змінюється, то її дуже шкода.

— Фелеку, що з тобою?

А Фелек мовчить, тільки сльози котяться в нього по брудному обличчю.

— Скажи, Фелеку, чого ти такий?

Фелек знизав плечима. Не хоче говорити. Певно, соромиться. Гаразд. Треба йому допомогти.

— Маєш помешкання?

— Маю: під мостом, над річкою.

— Голодний?

Мовчить.

— Роботу маєш?

— Не вмію працювати.

— Я теж не вмів. Хто хоче, все зможе.

— Я не вмію хотіти.

— То навчишся.

І Фелек лишився в Мацгося. Живуть разом. Уранці Мацюсь устає, а Фелек лежить. "Натомився, бідолаха, хай відпочине".

Фелек відпочиває, а Мацюсь і на нього й на себе працює. Маленького заробітку не дуже-то вистачає. Продав Мацюсь батькового годинника і далі хазяйнує. Коли Мацюсь перестав бути королем, то скарбник віддав йому батьків перстень з брильянтом, материні сережки й оцей годинник, що його Мацюсь тепер продав. Для себе не продав би пам'ятку.