З ярмарку - Шолом-Алейхем

Приїхавши якось у Київ у різних справах і добре втомившись за цілий день, я ліг спати, але мені не спалося. Тоді я встав, сів до письмового стола й написав, вірніше, вилив душу в оповіданні — спогаді дитинства, назвавши його "Ножик". Це оповідання я послав у редакцію і — забув про нього.

Якось читаючи журнал "Восход" *, я натрапив на літературний огляд Критикуса (Дубнова) *, який серед всілякого іншого мотлоху згадував і мого "Ножика". Кілька теплих слів Критикуса, присвячених мені, я прочитав із страшенним хвилюванням. Він хвалив мого "Ножика" й твердив, що автор цього оповідання виявляє певний талант і з часом дасть нашій бідній єврейській літературі гарні твори.

З слізьми вдячності й радості на очах я знову перечитав ці слова милого Критикуса й дав собі слово й далі писати в такому самому дусі. Відтоді й до сьогодні перед моїми очима завжди стоять ці теплі, щирі, дружні слова, і щоразу, коли я пишу нову річ, я себе питаю: "А що скаже на це Критикує?" Відтоді я втратив свої гроші, але в мене залишилася моя бадьорість, і я міцно тримаю перо в руці. Чи повинен я бути вдячним Критикусові, чи, боронь боже, навпаки,— це не я вирішую. Моя хвороба (письменництво) так далеко зайшла, що я вже належу не собі, не своїй сім'ї, а нашій літературі й тій великій сім'ї, яка зветься народ...