Алхімік - Коельйо Пауло
Юнак зі смаком з'їв, подякував і пішов собі далі. Йому раптом стрілило в голову, що, встановлюючи прилавок, вони розмовляли один арабською, а другий — іспанською мовами.
І чудово розуміли один одного.
"Існує мова без слів", — подумав юнак. "Я говорив нею з вівцями, а тепер — з людьми".
Він учився нових речей — таких, з якими вже нібито мав справу й які, властиво, не були новими, проте досі він на них не звертав уваги. А не звертав тому, що звик до них. "Якщо я збагну цю мову без слів, я зможу збагнути весь світ".
"Весь світ — одне ціле", — казав старий.
Юнак вирішив спокійно, не кваплячись, пройтися вузенькими вуличками Танжеру — лише так він зуміє розгадати знаки. Слід набратися терпіння — а пастухам до цього не звикати. І він знову помітив, що застосовує на чужині уроки, засвоєні біля овець.
"Весь світ — одне ціле", — казав старий.
Прокинувшись на світанку, Торговець Кришталем знову, як і щорання, відчув неспокій. Ось уже тридцять років прокидається він на тому самому місці — у крамничці на пагорбі, куди рідко навідуються покупці. Тепер уже пізно щось міняти — за ціле своє життя він навчився лише торгувати кришталем. Були часи, коли всі знали його крамницю: арабські купці, французькі та англійські геологи, німецькі вояки — і в кожного водилися гроші. Кришталь тоді продавався чудово, й він уявляв собі, як розбагатіє й заведе собі на старість чарівних жінок.
Але минув час, місто змінилося. Сусідня Севта зростала швидше від Танжеру, й торгівля занепадала. Багато хто повиїжджав, і на пагорбі залишилося кілька дрібних крамничок. Кому охота лізти туди заради них?
Але Торговець Кришталем не мав вибору. Тридцять років свого життя він торгував кришталевими виробами, і вже було пізно щось міняти.
Цілий ранок він стежив за поодинокими перехожими на вулиці. Робив це роками і знав розклад кожного. Але за кілька хвилин до обіду біля вітрини спинився незнайомий юнак. Він був непогано вбраний, але Торговець Кришталем відразу побачив, що грошей у нього нема. Проте все-таки вирішив почекати й зачинити крамницю, коли той піде.
Картка на дверях сповіщала, що тут розмовляють різними мовами. Юнак побачив чоловіка за лядою.
— Хочете, я протру вам вітрину? — запропонував хлопець. — Коли вона така брудна, ніхто нічого не купить.
Чоловік мовчки дивився на нього.
— А ви мене б за це нагодували.
Чоловік далі мовчав, і юнак відчув, що мусить сам прийняти рішення. У торбі мав кожушину, яка навряд чи йому знадобиться в пустелі. Діставши її, почав протирати нею скло. За півгодини вітрина вже сяяла, а за цей час до крамниці завітало двоє покупців, які дещо собі придбали.
Закінчивши працю, юнак нагадав про обід.
— Ходімо, — сказав Торговець Кришталем.
Він повісив на двері табличку, й вони подалися до крихітної харчевні неподалік. Коли сіли за єдиного там столика, Торговець розсміявся.
— Ти не мусив нічого чистити, — пояснив він. — Мене зобов'язує до цього Коран — нагодувати голодного.
— Чому ж тоді ви дозволили мені це зробити? — запитав хлопець.
— Бо вітрина справді була брудна, До того ж нам обом треба було очистити голови від поганих думок.
Пообідавши, Торговець звернувся до юнака:
— Я хочу, щоб ти попрацював у мене. Поки ти чистив скло, прийшло двоє покупців, а це — добрий знак.
"Люди багато говорять про знаки", — подумав хлопець. "Тільки самі не знають, про що говорять. Як і я не знав, що роками говорив з вівцями мовою без слів".
— То хочеш працювати в мене? — наполягав Торговець.
— Я можу попрацювати решту дня й цілу ніч, — відповів юнак. — До ранку я почищу весь кришталь у крамничці. За це мені потрібні гроші на дорогу до Єгипту, бо завтра я маю там бути.
Торговець розреготався.
— Навіть якби ти чистив кришталь цілий рік, навіть якби ти отримував добрі комісійні від продажу кожного виробу, тобі все одно довелося б позичати гроші на дорогу до Єгипту. Від Танжеру до Пірамід тисячі кілометрів пустелі.
Запала така глибока тиша, мовби ціле місто завмерло. Жодного звуку на базарах, жодних суперечок між купцями, ніхто не вибирався на мінарет для молитви, не існувало прекрасних мечів з коштовними держаками. Жодної надії, жодних мандрів, жодних королів і Особистих Леґенд, жодних скарбів і пірамід. Так, наче зупинився весь світ, бо замовкла душа юнака. Не відчував ані болю, ані розпуки, ані зневіри — лише тупо дивився на двері харчевні й бажав собі смерті, щоб усе закінчилося цієї миті.
Торговець стурбовано глянув на нього. Вся радість, яку він бачив на його обличчі зранку, враз щезла.
— Я можу дати тобі грошей на дорогу додому, синку, — сказав Торговець Кришталем,
Юнак мовчав. Він підвівся, осмикнув одяг і закинув торбу на плече.
— Я працюватиму з вами, — сказав він.
А після довгої паузи додав:
— Мені потрібні гроші на овець.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Вже майже місяць працював юнак у Торговця Кришталем, хоча робота не дуже його захоплювала. Торговець цілими днями бурчав за лядою, постійно нагадуючи, щоб він не розбив ненароком кришталь.
Проте він не кидав праці, бо старий бурчун поводився з ним справедливо; за кожну продану річ юнак отримував добрі комісійні й уже заощадив трохи грошей. Якось він вирахував: якщо й надалі працювати в такому темпі, він зможе купити овець не скоріше ніж за рік.
— Я хочу зробити окрему вітрину для кришталю, — сказав юнак Торговцеві. — Ми поставимо її на початку вулиці, внизу, і це привабить перехожих.
— В мене ніколи не було такої вітрини, — відповів Торговець. — Перехожі можуть її штовхнути. Розіб'ють кришталь.
— Коли я водив овець полями, вони теж могли загинути, натрапивши на змію. Таке-бо життя овець і чабанів.
Торговець обслужив відвідувача, який купив три кришталеві келихи. Йому торгувалося краще, ніж будь-коли — так, наче повернулися часи, коли ця вулиця була найлюднішою в Танжері.
— Мої справи значно поліпшились, — сказав він юнакові, коли покупець пішов. — Я добре заробляю, та й ти невдовзі зможеш повернутися до своїх овець. Чого ти ще хочеш від життя?
— Я просто реагую на знаки, — вирвалось раптово в юнака; він пожалкував, сказавши це — адже Торговець ніколи не стрічався з королем.
"Це — Закон Сприяння, фортуна початківця. Леґенду треба прожити до кінця".
Проте Торговець добре зрозумів, що мав на увазі його підручний. Знаком була вже сама присутність хлопця у крамниці, і з часом, коли гроші почали наповнювати шухляду каси, він анітрохи не шкодував, що найняв цього іспанця. Хлопчина заробляв навіть більше, ніж йому належало. Торговець, припускаючи, що великого збуту не буде, назначив юнакові дуже високі комісійні. А ще він передчував, що той незабаром вернеться до своїх овець.
— Навіщо тобі ті Піраміди? — запитав він, уникаючи розмови про вітрину.
— Бо я багато чув про них, — відповів юнак, нічого не сказавши про свій сон. Скарб залишався для нього болісним спогадом, і він намагався про це не думати.
— Я не знаю нікого, кому б хотілося перетинати пустелю заради якихось Пірамід, — здивувався Торговець. — Звичайна купа каміння. Можеш сам скласти її на подвір'ї.
— Ви ніколи не мріяли про мандри, — відказав хлопець, обертаючись назустріч покупцеві, який саме заходив до крамнички.
Через два дні Торговець сам заговорив про вітрину для кришталю.
— Я не люблю змін, — сказав він. — Ми не такі багаті, як купець Гассан. Якщо він схибить, для нього не буде великої шкоди. Якщо ж схибимо ми, все наше життя піде шкереберть.
"Це правда", — подумав юнак.
— Навіщо тобі та вітрина? — запитав Торговець.
— Щоб хутчіше вернутися до своїх овець. Нам варто скористатися з того, що удача на нашому боці, й допомогти їй, як і вона допомагає нам. Це зветься Законом Сприяння. Або фортуною початківця.
Торговець на якийсь час замовк. Тоді він сказав:
— Пророк дав нам Коран і залишив усього п'ять обов'язків на ціле наше життя. Перш за все, ми зобов'язані вірити в єдиного істинного Бога. А ще — молитися п'ять разів на день, постити під час Рамадану й бути милосердними до бідних.
Тут він спинився. При згадці про Пророка в нього з'явилися сльози на очах. Він був побожним чоловіком, хоча й не завжди терплячим, і старався жити згідно з канонами Ісламу.
— А який же п'ятий обов'язок? — зацікавився юнак.
— Ти сказав два дні тому, що я ніколи не мріяв про мандри, — відповів Торговець. — П'ятим обов'язком кожного мусульманина є паломництво. Ми зобов'язані принаймні раз у житті відвідати священне місто Мекку. Мекка набагато дальше ніж Піраміди. Ще замолоду я заощадив трохи грошей на цю крамничку. Я сподівався, що одного дня розбагатію й вирушу до Мекки. Я почав добре заробляти, але не мав на кого лишити крамничку, бо кришталь — делікатна річ. Весь цей час повз мою крамницю проходили паломники, прямуючи до Мекки. Серед них були багатії зі слугами й верблюдами, але здебільшого то були бідаки, злиденніші, за мене. Всі вони однак поверталися щасливі й чіпляли на двері своїх будинків символи паломництва. Один такий, швець, який заробляє на хліб лагодячи черевики, розповідав, що майже рік ішов пустелею, але втомився менше, ніж ходячи вуличками Танжеру у пошуках шкіри.
— Чому ж ви не підете до Мекки? — запитав юнак.
— Тому, що живу задля неї. Задля неї терплю ці одноманітні дні, цей німий кришталь на полицях, ці обіди в огидній харчевні. Я боюся здійснити цю мрію, бо тоді не знатиму, для чого жити далі. Ти мрієш про овець, про піраміди. Але ти не такий, як я — ти хочеш здійснити свої мрії. Я ж волію мріяти про Мекку. Я вже тисячі разів уявляв, як переходитиму пустелю, як вийду на площу, де стоїть Священний Камінь, як сім разів обійду навколо нього, перш ніж доторкнутись. Я уявляв, які люди стоятимуть поруч і переді мною, як я розмовлятиму, як молитимусь разом з ними. Але я боюся розчарувань, тому волію тільки мріяти.
Того дня Торговець дозволив юнакові зробити вітрину. Не всі мріють однаково.
Минуло два місяці, й завдяки вітрині багато покупців відвідало крамничку з кришталем. Юнак вирахував, що через півроку, повернувшись до Іспанії, він зможе купити вже не шістдесят, а вдвічі більше овець. Менш ніж за рік він не лише подвоїв би свою отару, а й міг би розпочати торгівлю з арабами, бо вже володів їхньою дивною мовою. Від того ранку на базарі він більше не звертався до Уріма з Туммімом, бо Єгипет для нього став такою ж далекою мрією, як Мекка для Торговця.
