Казки дядечка Рімуса - Гарріс Джоель Чандлер

Братчик Вовк лише зубами клацав, бо поживитися йому було нічим. Кроленята — ті були вже надто лякливі. А Братчик Кролик такий сміливий став — чує, як біжить десь поруч Вовк, але мурашки в нього по спині вже не біжать.

Ось якось зібрався Братчик Кролик провідати Братчика Єнота, але раптом чує страшний шум і тупіт на дорозі. Він і прислухатись добре не встиг, як у двері ввірвався Братчик Вовк. Кроленята миттю заховалися в погріб.

А Вовк весь у багнюці, захеканий.

— Рятуй, рятуй мене, Братчику Кролику! — вигукнув Вовк. — Пожалій, врятуй, Братчику Кролику! Собаки за мною слід у слід женуться, ледь не розірвали. Чуєш, біжать? Заховай мене де-небудь, Братчику Кролику, щоб вони не знайшли мене!

— Ну що ж, — сказав Кролик. — Он стоїть велика скриня, стрибай у неї, Братчику Вовче, і почувайся як вдома.

Стрибнув Вовк у скриню, стукнула покришка, дзенькнув гачок — попався Братчик Вовк! А Кролик свої окуляри вдягає на носа, присуває до вогню крісло-гойдалку, узяв гарну понюшку тютюнцю. Довго сидів так Братчик Кролик, морщив лоба і все міркував.

Тут Вовк подав голос зі скрині:

— Що, собаки пішли, Братчику Кролику?

— Та ні, одна все ще принюхується тут за рогом.

Узяв Кролик чайник, налив у нього води і поставив на вогонь.

— Що ти там робиш, Братчику Кролику?

— Хочу пригостити тебе чаєм, Братчику Вовче.

А сам бере бурав і починає свердлити дірки у кришці скрині.

— Що ти там робиш, Братчику Кролику?

— Свердлю дірочки, щоб тобі не було задушливо, Братчику Вовче.

Сходив Кролик, приніс дрівець, кинув у вогонь.

Що ти там робиш, Братчику Кролику?

Більший вогонь роблю, щоб ти не змерз, Братчику Вовче.

Спустився Кролик у погріб, привів усіх своїх діток.

— Що ти там робиш, Братчику Кролику?

— Та от розповідаю дітлахам, який ти гарний сусід, Братчику Вовче.

Кроленята й роти затиснули лапками, аби не сміятися. А Братчик Кролик узяв чайник і давай лити гарячу воду на покришку скрині.

— Що там за шум, Братчику Кролику?

— Це вітер свистить у димарі Братчику Вовче.

А вода стала всередину затікати.

— Хто це щипає мене, Братчику Кролику?

— Це блохи кусають тебе, Братчику Вовче.

— Ох, і кусають же вони, Братчику Кролику!

— Повернись на інший бік, Братчику Вовче.

— Ой, щось припікає, Братчику Кролику!

— Та це все блохи, блохи, Братчику Вовче.

— Зовсім заїли, Братчику Кролику, — сказав Вовк.

А вода у дірочки — дзюр-дзюр, а вода у дірочки — дзюр-дзюр, а з окропом жартувати не варто.

Як завиє Вовк, як підскочить! І гачок відлетів разом з петлею, і Кролик шкереберть полетів зі скрині.

Вискочив Вовк та як дремене! Тільки п'яти світяться.

Відтоді живе Братчик Кролик спокійно, ніхто йому не надокучає.

А Вовк, коли зустріне його, згадає, як блохи кусали у скрині, хвіст підтисне — і обходить бочком.

Братчик Лис і жаби

Коли наступного дня Джоель прибіг до старої хижі і гукнув здалеку: "Доброго вечора, дядечку Римусе!", старий відповів йому:

— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!

Хлопчик дуже здивувався:

— Що ти сказав, дядечку Римусе?

— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!

Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!

— Що це означає?

— Це черепашача мова, друже… Пожив би ти з моє, хлопчику, та побачив стільки, скільки я побачив у своєму житті, ти усіх тварин розумів би. Ось тут один старий пацюк мешкає; коли всі ляжуть спати, він, буває, приходить, сидить там у куточку, і ми з ним базікаємо. Вже ж, звісно, те, що він каже, в букварі не знайдеш. Я зараз саме згадав, що сказав Братчик Черепаха Старому Лису, коли Лис відпустив його хвіст.

— А що він сказав, дядечку Римусе?

— Ось це він і сказав: ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер! Пірнув на дно озера і звідти — бульбашками: ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!

Братчик Лис — той нічого не сказав, а Сестричка Жаба, що на березі сиділа, почула Братчика Черепаху і гукає у відповідь:

— Джаг-ер-ром-ком-дом! Джаг-ер-ром-ком-дом!

Тут усі жаби, скільки їх було на березі, здійняли лемент:

— Тут не гри-бо-ко! Тут не гри-бо-ко!

А Сестричка Жаба дужче від усіх:

— Брех-ня-це-брех-ня! Бре-ке-ке!

Знову бульбашки пішли від Братчика Черепахи:

— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!

Жаби галасують:

— Стри-бай, стри-бай в о-зе-ро! Стри-бай в о-зе-ро!

А Сестричка Жаба голосніше від усіх:

— Там-ін-ший-рис! Там-ін-ший-рис!

Зиркнув Братчик Лис у воду — і справді, там, у воді, інший Лис.

Потягнувся Лис, щоб потиснути йому руку, і беркиць у воду. Усі жаби галасують:

— Бер-киць! Бер-киць! Бре-ке-ке!

А Братчик Черепаха — бульбашками:

— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!

— Що ж, Лис потонув, так, дядечку Римусе?

— Та ні, не потонув, мій хлопчику, — відповів старий, — якось вже вибрався з озера. А ще б хвилька — затягнув би його на дно Братчик Черепаха, і був би Старому Лису кінець.

Як Братчик Лис полював, а здобич дісталася Братчику Кролику

Старий Лис почув, як Кролик провчив Братчика Вовка, і подумав: "Як би й мені не потрапити в халепу. Не буду його зачіпати".

Вони частенько зустрічалися, і багато-багато разів Братчик Лис міг схопити Кролика. Але щоразу, як випаде така нагода, згадував про Вовка і не займав Кролика.

Потроху почали вони товаришувати. Іноді Лис навіть заходив до Кролика на гостину; вони сиділи разом і розмовляли, ніби й не було між ними ніколи ворожнечі.

От якось прийшов Братчик Лис і запитав, чи не піде Кролик з ним на полювання. А Кролику ліньки було, от він і сказав Братчику Лису, що має в запасі рибку, тож якось обійдеться.

Братчик Лис сказав, що йому дуже шкода, але він все ж таки піде й спробує щастя самотужки. І пішов.

Полював він цілісінький день. Дуже щастило йому того дня: дичини набив повну торбу.

А Кролик, як вже вечоріло, потягнувся, розім'яв кісточки і сказав собі, що Братчику Лису вже час і додому повертатися.

Заліз він на пеньок, подивився, чи не видно кого. Зирк — чвалає Братчик Лис, виспівує на все горло.

Зістрибнув Кролик із пенька, розлігся посеред дороги, прикинувся мертвим. Іде повз нього Лис, бачить — лежить Кролик. Перекинув його, подивився та й каже:

— Якийсь мертвий кролик валяється. Схоже, він давненько здох. Дохлий, а жирний. Такого жирненького і не бачив зроду. Тільки дуже давно він здох — боюсь, чи не зашкодить це.

Братчик Кролик — анічичирк! Старий Лис облизався, але пішов геть — залишив Кролика на дорозі.

Тільки-но зник з очей Старий Лис, Кролик схопився, побіг лісочком, ліг попереду на дорозі.

Йде Братчик Лис, бачить — ще один кролик лежить, дохлий, твердий, як цурпалок.

Подивився Лис на кролика й ніби замислився. Потім відстібнув свою мисливську сумку та й каже:

— Та ба, другий! Залишу я свою торбу та збігаю за тим першим кроликом. Принесу додому двох. Всі мені будуть заздрити, який я мисливець.

Кинув під кущ свою здобич і побіг дорогою за першим кроликом.

Тільки він зник, Братчик Кролик схопився, схопив його торбу — та додому.

Наступного дня, коли зустрів Лиса, гукає йому:

— Що ти вчора роздобув, Братчику Лисе?

А Братчик Лис лизнув свій бік і відповідає:

— Та трішки розуму роздобув, Братчику Кролику!

Тут Кролик засміявся і каже:

— Знав би я, що ти за цим ходив, я б тобі свого дав трішки.

Чому в Братчика Опосума голий хвіст

Якось Братчик Опосум так зголоднів — ну, здається, усе віддав би за пригорщу фініків. Він був дуже лінивий, Братчик Опосум; але ось у животі в нього так забурчало і занило, що він підвівся й пішов пошукати щось їстівне. І як ти гадаєш, хто йому зустрівся дорогою? Ну, звичайно ж, Братчик Кролик!

Вони були добрими друзями, а все тому, що Братчик Опосум ніколи не дошкуляв Кролику, як інші звірі.

Сіли вони удвох край дороги, теревенять про те та про це. От Братчик Опосум і сказав Кролику, що він просто помирає з голоду.

А Кролик підстрибнув, сплеснув у долоні й сказав, що він знає, де можна розжитися на чудові фініки.

— Ну і де ж це? — поцікавився Опосум.

А Кролик сказав, що їх сила-силенна в садочку у Братчика Ведмедя.

— А хіба у Ведмедя був фініковий сад, дядечку Римусе? — запитав хлопчик.

Ну, звісно, синку. Адже Братчик Ведмідь любить поласувати бджолиним медом. От він і посадив у себе фінікові дерева: до них прилітали бджілки, а Ведмідь дивився, куди вони з садочку полетять, біжить за ними і знаходить дупла з медом. Та це все не має значення. Раз уже я кажу, що в нього був садок, значить, був; а у Братчика Опосума аж слинка потекла, коли він почув про фініки.

Кролик ще й не договорив, а той вже схопився — і бігцем у садочок Братчика Ведмедя. Він заліз на найвище фінікове дерево, яке тільки було в садку.

Але Братчику Кролику хотілося пожартувати. Він швиденько гайнув до будиночка Ведмедя і підняв лемент, що хтось бешкетує у фініках. Братчик Ведмідь з усіх ніг кинувся у свій садок.

Опосуму все здавалося, що йде Братчик Ведмідь, але він говорив собі:

— Ще один фінік, і втечу. Ще один фінік, і втечу.

Раптом він почув, що Ведмідь дійсно наближається.

— Ще один фінік, і я втечу, — сказав Опосум, і тієї ж миті Ведмідь підбіг до дерева та як трусоне його!

Братчик Опосум зірвався з дерева, як перестиглий фінік, але вже біля самісінької землі він зібрав ноги разом та як дремене!

Братчик Ведмідь — за ним. З кожним кроком Ведмідь був усе ближче, так що тільки-но Опосум встиг підбігти до паркана, Ведмідь — хап його за хвоста.

Братчик Опосум прошмигнув крізь жердини та як смикне хвоста — і протягнув його між зубами Ведмедя.

Братчик Ведмідь так міцно тримав, а Братчик Опосум так сильно тягнув, що вся шерсть залишилась у пащі Ведмедя, і він би, звичайно, задихнувся, якби Кролик не приніс йому води.

— От з того самого дня у Опосума голий хвіст, — сказав дядечко Римус, старанно вибиваючи попіл зі своєї люльки. — У Братчика Опосума і в усіх його діточок.

Братчик Кролик — риболов

Братчик Кролик і Братчик Лис — вони були дуже схожі на моїх знайомих хлопчаків, — сказав дядечко Римус, підморгуючи Джоелю, який прийшов послухати ще одну казочку. — Вони постійно ганялись один за одним і всіх турбували, всім надокучали. Тільки Кролику жилося спокійніше, бо Старий Лис побоювався з ним сваритись.

От якось взялися Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Єнот, і Братчик Ведмідь розчищати нову ділянку під грядки гороху.

А сонечко стало припікати, і Кролик стомився. Але він не припиняв працювати, бо побоювався, аби його не назвали ледарем. Він викорчовував пеньки і згрібав хмиз, а потім раптом закричав, що загнав собі в руку колючку; облишив роботу і заходився шукати прохолодну місцинку — відпочити в холодку.

Ось він набрів на криницю, а у криниці висіло відерце.

— Певно, тут прохолодно, — сказав Братчик Кролик. — А й справді, таки прохолодно.