Казки дядечка Рімуса - Гарріс Джоель Чандлер

А Кролик шусть із дупла — і чимдуж додому.

Тут дядечко Римус узяв коржик, відкинув назад голову, поклав коржик до рота. Потім заплющив очі і заходився жувати, муркочучи під носа пісеньку.

Як Братчик Канюк перехитрував Братчика Лиса

— Якщо я не помиляюсь, — почав дядечко Римус, — Канюк все стеріг дупло, куди сховався Кролик і звідки він давно вже вискочив. На цьому ми спинились, Джоелю?

Братчик Канюк геть зажурився. Але він обіцяв Лису, що постереже Кролика.

"Що ж, — думає, — почекаю Братчика Лиса, вже якось обману його".

Зирк — вистрибує з лісу Лис із сокирою на плечі.

— Ну, що чути, Братчику Канюче? Братчик Кролик усе там?

— Там, звісно, — відповідає Канюк. — Причаївся — видно, задрімав.

— Ну, вже я його розбуджу, — каже Лис.

Скинув він тут свій піджак, поплював на руки, узяв сокиру. Розмахнувся та як вдарить по дереву — цюк! Щоразу, як вдарить сокира, — цюк! Канюк поряд підстрибує та все примовляє:

— Він там, Братчику Лисе! Він там, він там!

Відлетить від дерева тріска, підскочить Канюк, голову набік, кричить:

— Він там, Братчику Лисе! Я чую, він там!

А Лис знай рубає та й рубає. Вже зовсім мало лишилось рубати, поклав Лис сокиру, щоб подих перевести, раптом бачить — сидить у нього за спиною Канюк, посміхається.

Зметикував Лис, що тут справа нечиста. А Канюк знай торочить:

— Він там, Братчику Лисе! Він там, я бачу його хвостик!

Тут Лис зазирнув у дупло і кричить:

— А ну ж поглянь, Братчику Канюче, що там стирчить? Чи не нога це Братчика Кролика?

Канюк і засунув голову в дупло. А Лис його — хап за шию.

Вже Канюк і крилами лопотів, і борсався — все дарма. Лису зручно було його тримати, він притиснув його до землі, не пускає. Тут Канюк почав благати:

— Відпусти мене, Братчику Лисе! Відпусти, Братчик Кролик — він тут, зовсім близько! Ще зо два разочки вдар сокирою, і він твій!

— А чи не дуриш ти мене, Братчику Канюче?

— Та ні ж бо, він тут, він тут! Відпусти мене до моєї дружиноньки, Братчику Лисе! Він тут, Братчику Лисе, він тут!

— А чому ж тоді жмут його хутра тут, на кущі ожини, — каже Братчик Лис, — а прийшов він з іншого боку!

Тоді Канюк розповів, як усе було.

— Скільки живу, ще такого пройдисвіта не бачив, Братчику Лисе, — сказав Канюк.

А Лис на те:

— Все одно тобі відповідати за нього, Братчику Канюче. Коли я пішов, Братчик Кролик був у дуплі, а ти залишився його стерегти. Повертаюсь — ти тут, а Братчика Кролика й слід прохолов. Доведеться мені підсмажити тебе замість Кролика, Братчику Канюче.

— Якщо ти кинеш мене у вогонь, я полечу, Братчику Лисе, — каже Канюк.

— А я спершу вдарю тебе об землю, Братчику Канюче.

Так сказав Лис, схопив Канюка за хвіст, розмахнувся… А пір'я вирвалося з хвоста, і Канюк полетів вгору.

Летить і гукає:

— Дякую, що дав мені розігнатися, Братчику Лисе! Дякую тобі за це!

І полетів собі геть. А Лис лише зубами заскреготав від досади.

— А що сталося з Кроликом, дядечку Римусе?

— Та не переймайся ти Братчиком Кроликом, друже. Я все тобі про нього розповім.

Як Братчик Кролик видоїв Матінку Корову

Пам'ятаєш, як Братчик Кролик перехитрував старого Канюка і втік із дупла?

Подався він додому веселий, ну просто як сойка в гороб'ячому гнізді.

Стрибає, стрибає і раптом таку втому відчув — навіть ноги не слухаються. І так захотілося йому випити чогось! Вже він був майже вдома, коли зирк — Матінка Корова пасеться на луці. Ось він і вирішив пошукати тут щастя.

Кролик чудово знав, що Корова нізащо не дасть йому молока: не раз вже вона проганяла його геть, навіть тоді, коли Матінка Крільчиха захворіла. Ось Братчик Кролик потупцяв, потупцяв біля паркану та й гукнув:

— Як ся маєш, Матінко Корово?

— Та потихеньку, Братчику Кролику.

— Як здоров'ячко, Матінко Корово?

— Так собі: ні погано, ані добре, Братчику Кролику. А ти як поживаєш?

— Нічого, дякую. Трішки кісточки крутить, як прокинусь, — каже Кролик.

— А дружинонька як, дітки? — питає Матінка Корова.

— Та ні погано, ні добре. А як Братчик Бик поживає?

— Так собі, — відповідає Матінка Корова.

— Ти глянь, які фініки на цьому дереві, Матінко Корово! — каже Кролик. — От би їх скуштувати!

— Але ж ти їх нізащо не дістанеш, Братчику Кролику.

— А ти будь така люб'язна, буцни дерево, струси мені кілька фініків, — просить Кролик.

Ну, Матінка Корова не хотіла відмовляти Братчику Кролику. Вона підійшла до фінікового дерева і буцнула його рогами — буц!

Та фініки були ще зелені, як трава, жоден не впав! Тоді Корова ще разочок буцнула дерево — бац! Жоден фінік не впав!

Тоді Корова розігналася трішки, підбігла до дерева — бах! А хоч би один впав!

Корова відійшла трохи далі. Відійшла, закинула хвіст на спину та як розбіжиться — бабах! — об дерево.

Так розігналась і так буцнула, що один ріг глибоченько проштрикнув дерево і застряг у ньому.

Корова — ні туди, ні сюди. А Братчику Кролику саме цього й треба було.

— Виручай мене, Братчику Кролику, — просить Матінка Корова.

— Мені ж не дістатися до твоїх ріг, — знизав плечима Кролик. — Краще я збігаю за Братчиком Биком.

І з цими словами кинувся додому. Трохи згодом повернувся з дружиною й з усіма дітлахами, скільки їх було, кожен тягнув із собою по відру. У більшеньких відра були більші, у меншеньких — відра менші.

Оточили вони Матінку Корову — і ну її доїти. Видоїли все молоко. І більшенькі доїли, і меншенькі доїли. А як видоїли, Братчик Кролик каже:

— Бувай здорова, Матінко Корово! Тобі сьогодні в полі ночувати доведеться. Не можна ж тобі недоєною ночувати! Ось я і подумав: треба видоїти тебе, щоб ти не мукала всю ніч.

Так сказав Братчик Кролик. А Матінка Корова все стояла і смикала головою, щоб вирватися, але ріг міцно-міцно застрягнув у стовбурі.

Сонечко сіло, і ніч прийшла, а Матінка Корова все стоїть. Ось вже й світає, подався ріг.

Звільнилась Матінка Корова, поскубала травички. "Ну, постривай же! — подумала Корова. — Ти, певно, прискачеш сюди подивитись на мене. Ось тоді я з тобою і поквитаюсь!"

Стало сонце підніматись; підійшла вона до дерева і знову вставила ріг у щілину.

Та, мабуть, поки паслася, вхопила Матінка Корова зайвий пучечок трави, бо, лише вставила вона ріг у дірку, зирк — а Братчик Кролик сидить на паркані й дивиться на неї.

Доброго ранку, — привітався Кролик. — Як почуваєшся, Матінко Корово?

Він стрибнув з паркана і пострибав до неї ближче: стриб-скік, стриб-скік…

— Погано, Братчику Кролику, зовсім погано, — сказала Матінка Корова. — Всю нічку промучилась. Ніяк не витягну ріг. От вхопив би ти мене за хвоста, я вже якось би й вирвалась, Братчику Кролику.

Тут Братчик Кролик підійшов трішки ближче, але не зовсім близько.

— Далі мені не можна, — сказав він. — Ти ж знаєш, я слабенький. Можу надірватися. Ну ж бо, Матінко Корово, ти тягни, а я помагатиму!

Тут Корова вирвала ріг та як побіжить за Кроликом! І понеслися вони дорогою; Кролик — вушка назад, а Корова — роги до землі, хвіст гачком. Кролик вперед дременув, та раптом з розгону — в терновий кущ. Підбігла Корова до куща, а з-під куща голова стирчить — очі великі, мов ґудзики.

— Здрастуй, Матінко Корово! Чи далеко біжиш? — поцікавився Братчик Кролик.

— Здрастуй, Братчику Великі Очі! — сказала Матінка Корова. — Чи не пробігав тут Братчик Кролик?

— Ось тільки-но пробіг, — сказав Кролик. — Та такий втомлений, захеканий.

Тут Корова як припустить по дорозі, наче за нею собаки женуться.

А Кролик — той лежав під терновим кущем і качався від сміху, поки в нього не закололо в обох боках. Від Лиса втік, і від Канюка втік, і від Корови втік — як же тут не сміятись?

Гостина у Матінки Мідоус

Джоель знову приготувався слухати, а дядечко Римус узяв кочергу і посунув головешки, щоб вогонь палахкотів веселіше.

А потім почав:

— Ти знаєш, звичайно, що між Кроликом і Коровою не було злагоди відтоді, як він видоїв у неї молоко.

От якось, коли вона гналася за ним, та так швидко, що перебігла через власну тінь, Братчик Кролик надумав звернути зі шляху і навідатись до своїх добрих друзів — Матінки Мідоус з дівчатками.

Стриб-скік, стриб-скік, і раптом бачить Братчик Кролик — під кущем лежить Братчик Черепаха.

Зупинився Кролик і постукав у дах будиночка Черепахи. Ну, звичайно ж, у дах, бо Братчик Черепаха завжди тягає з собою свою хатинку. У дощ і вітер, у спеку й холод, коли б тобі не зустрівся Братчик Черепаха і де б ти його не знайшов — скрізь з ним його чудовий будиночок.

Кролик постукав у дах і запитав, чи вдома господар. А Братчик Черепаха відповів, що вдома.

— Як тобі живеться, Братчику Черепахо?

— А ти як поживаєш, Братчику Кролику?

Потім Кролик поцікавився:

— Куди ти повзеш, Братчику Черепахо?

А той відповідає:

— Просто гуляю, Братчику Кролику.

Тут Кролик сказав йому, що зібрався на гостину до Матінки Мідоус з дівчатками, і поцікавився, чи не хоче й Братчик Черепаха піти туди разом з ним.

— А чом би й ні, можна, — відповів Братчик Черепаха, і вони пішли удвох.

Потеревенили дорогою від душі, і ось вони вже й прийшли. Матінка Мідоус з дівчатками зустрічають їх на ґанку і просять заходити, вони й зайшли.

Братчик Черепаха такий плаский, що йому незручно було на підлозі, та й на стільці йому також надто низько. От поки всі шукали, на що б його посадити, Братчик Кролик узяв його та й поклав на полицю, де відерце стояло. Братчик Черепаха розлігся там так поважно, ніби індика проковтнув.

Звісно, почали говорити про Старого Лиса, і Кролик заходився розповідати, як він осідлав Лиса і який чудовий з нього вийшов їздовий кінь. І всі реготали дознемоги — Матінка Мідоус з дівчатками і Братчик Черепаха.

А Кролик сидів у кріслі. Прокашлявся він і каже:

— Я б і сьогодні приїхав на ньому, та три дні тому я так на ньому так гарцював, що він кульгає тепер на одну ногу. Боюсь, доведеться його взагалі позбутися.

Тоді сказав Братчик Черепаха:

— Ну що ж, якщо ти надумаєш його продавати, Братчику Кролику, продай його комусь подалі, бо дуже вже він всім набрид у наших краях. Ось лишень вчора я зустрів Братчика Лиса на дорозі, і уявіть собі, що він мені бовкнув! "Гей, — крикнув він, — ось і ти, Бруднуля-Повзуля!"

— Жах який! — вигукнула Матінка Мідоус. — Чуєте, дівчатка? Старий Лис обізвав Братчика Черепаху Бруднулею-Повзулею.

Всі аж нестямились, як це Лис насмілився образити такого добряка — Братчика Черепаху! А поки вони охали і обурювались, Лис стояв біля задніх дверей і підслуховував.

Багато неприємного почув Братчик Лис, і ось раптом він просунув голову в двері та як гукне:

— Доброго вечора, друзі! Як поживаєте? — і як стрибне до Братчика Кролика!

Матінка Мідоус з дівчатками — ті підняли крик і вереск, а Братчик Черепаха підповз до краю полиці й упав звідти — та якраз Лису на маківку! Він нібито оглушив Лиса.

А коли Лис прийшов до тями, то все, що він побачив, — це казанок з овочами, перекинутий догори дном у печі, та поламаний стілець.