У цьому містечку немає крадіїв - Маркес Габріель Гарсіа

Сукно через невмілу гри початківців суцільно в дірках і різнокольорових латках, і треба замінити його новим. А поки для любителів, постарілих навколо більярду, єдиною розвагою залишаються передачі з чемпіонату з бейсболу.

— Вийшло так, — закінчив Дамазо, — що ми ненавмисно накапостили всьому містечку.

— Без жодної користі для себе, — додала Анна.

— Чемпіонат закінчується на наступному тижні, — сказав Дамазо. — І це не найгірше. Найгірше — негр.

Вона лежала, поклавши голову йому на плече, як в минулі часи, і відчувала, про що він думає. Почекала, поки він докурив сигарету, а потім обережно сказала:

— Дамазо!

— Чого тобі?

— Поверни їх.

Він запалив ще одну сигарету.

— Я вже сам про це кілька днів думаю. Тільки не знаю, як це зробити.

Вони змовилися було залишити кулі в якомусь людному місці, але потім Анна зрозуміла, що, хоча це і вирішить проблему більярдної, справу з негром все одно не буде залагоджено. Поліція може по-різному тлумачити появу куль, не виправдовуючи його. Може трапитися й інше: кулі потраплять в руки людини, яка не поверне їх, а залишить собі, сподіваючись потім продати.

— Оскільки справу буде зроблено, — підсумувала Анна, — краще зробити її добре.

Вони викопали шари. Анна загорнула їх у газету так, щоб згорток не виявляв їх форми, і поклала в скриню

— Тепер дочекаємося слушної нагоди, — сказала вона.

Але поки чекали нагоду, минуло два тижні. Пізно ввечері двадцятого серпня, рівно через два місяці після крадіжки, Дамазо, прийшовши в більярдну, побачив дона Роке за стійкою; пальмовою віялом він відганяв комах. Радіо мовчало, і це ще сильніше підкреслювало його самотність.

— Я тобі казав, — вигукнув Дон Роке немов радіючі прогнозу, що справився. — Все полетіло до чортової бабусі.

Дамазо кинув монету в музичний автомат. Потужний звук і різнокольорові миготливі вогні привселюдно, як йому здалося, підтверджували його відданість більярдної. Однак дон Роке, схоже, цього не відчував. Дамазо сів поруч з ним і спробував втішити, але його аргументи звучали малопереконливо і плутано. Дон Роке слухав з байдужим виглядом, ліниво обмахуючись віялом.

-Ну що тут зробиш, — сказав він. Чемпіонат з бейсболу не міг тривати ціле життя.

"Але кульки можуть з'явитися."

"Вони не з'являться".

"Негр не міг їх з'їсти".

"Поліція скрізь обшукала", — з відчайдушною впевненістю сказав Дон Рок. . Він кинув їх у річку.

"Може статися диво".

— Покинь свої сподівання, сину, — відповів Дон Рок. Безнадійна ситуація. Ти що, віриш у чудеса?

— Іноді, — сказав Дамазо.

Коли Дамазо вийшов із закладу, глядачі з кінотеатру ще не виходили. Дивовижно гучні діалоги то вщухали, то знову розносилися над сплячим містечком. Побродивши по площі, Дамазо попрямував до танцювального залу.

Гурт грав для одного клієнта, який танцював разом із двома жінками. Інші,чинно і розсудливо сиділи біля стіни, вони ніби чекали якихось вістей.

Дамазо зайняв столик, дав знак, що бармен подав йому пиво, і випив пляшку з короткими паузами, щоб передихнути, спостерігаючи через скло за чоловіком, який танцював з двома жінками. Він був нижче за них.

Опівночі підтягнулися жінки, які були в кіно, за ними заявилась група чоловіків. Серед жінок виявилася і подруга Дамазо. Вона сіла до нього за столик.

Дамазо не звертав уваги на неї. Він випив півдюжини пива і пас очима чоловіка, який зараз танцював з трьома жінками, але не захоплений ними, а поглинений лише тим, що виробляли його ноги. Він здавався щасливим, і було зрозуміло, що був би ще щасливішим, якщо крім ніг і рук мав хвоста.

"Мені не подобається цей парубок", — зауважив Дамазо.

— Тоді не дивись на нього, — порадила дівчина.

Вона попросила буфетника принести їй випити. Майданчик заповнювався танцюючими парами, але чоловік з трьома жінками як і раніше відчував себе так, ніби він один в залі. Під час якогось па його погляд зустрівся з поглядом Дамазо; чоловік запрацював ногами ще динамічніше і, посміхнувшись, показав свої дрібні зуби кролика. Дамазо тримав погляд, не моргаючи, аж поки чоловік став серйозним і повернувся спиною.

"Хоче показати, що він дуже щасливий", — вищирився Дамазо.

— Він і справді веселун,, — пояснила дівчина. Щоразу, коли він приїжджає до міста, він замовляє музику за свій рахунок, як і всі туристичні агенти.

Дамазо подивився на неї блукаючим поглядом.

— Тоді йди до нього, — сказав він. — Де годуються троє, вистачить і для четвертої.

Вона нічого не відповіла, а тільки повернула голову в бік майданчика для танців, сьорбаючи зі склянки маленькими ковтками. В блідо-жовтій сукні вона здавалася боязкою і нерішучою.

Вони станцювали наступну партію. Зрештою, Дамазо ставав все похмурішим.

— Я вмираю від голоду, — сказала дівчина і, схопивши його за лікоть, потягла за собою до стійки. — Тобі теж треба поїсти.

Веселун йшов зі своїми трьома жінками їм назустріч.

— Гей, — окликнув Дамазо.

Чоловік усміхнувся йому, не зупиняючись. Дамазо струсив з себе руку супутниці і перегородив тому дорогу.

"Мені не подобаються твої зуби".

Чоловік зблід, але продовжував посміхатися.

"Мені теж", — сказав він.

Перш ніж дівчина встигла перешкодити Дамазо, він вдарив чоловіка кулаком в обличчя, і той сів на середині майданчика. Ніхто з відвідувачів не втрутився. Три жінки з вереском обхопили Дамазо, намагаючись відтягнути в сторону, а дівчина стала відштовхувати його в глибину залу. Чоловік з розбитим, майже вм'ятим лицем встав на ноги, стрибнув, як мавпа, на середину майданчика і крикнув:

— Дайте музику!

До двох годин заклад став майже порожнім, і жінки без клієнтів почали вечеряти. Було жарко. Дівчина подала до столу тарілку рису з квасолею та смаженим м'ясом та стала їсти все однією ложкою. Дамазо дивився на неї у якомусь ступорі. Вона простягла йому ложку рису.

"Відкрий рота."

Дамазо утнувся підборіддям в груди і похитав головою.

"Це для жінок", — сказав він. Ми чоловіки, мачо, це не їмо.

Щоб встати, йому довелося впертися руками в стіл. Коли він зміг нарешті знайти рівновагу, то побачив, що перед ним стоїть, схрестивши руки, буфетник.

"Дев'ять-вісімдесят", — сказав він. Цей монастир не від уряду.

Дамазо відштовхнув його.

"Мені не подобаються геї", — заявив він.

Бармен схопив його за рукав, але за знаком дівчини пропустив і лише сказав услід:

— Потім зрозумієш, як багато ти втратив.

Дамазо вийшов похитуючись. Таємничий сріблястий блиск річки під місяцем прорізав в його мозку світлу доріжку, але вона тут же зникла. Коли, вже на іншому кінці міста, Дамазо побачив двері своєї кімнати, він готовий був посперечатися, що всю дорогу додому пройшов уві сні. Він потряс головою. Смутне, але сильне відчуття підказало йому, що починаючи з цієї секунди він повинен стежити за кожним своїм рухом. Тихенько, щоб не рипнули, він штовхнув двері.

Анна прокинулася і почула, що він риється в скрині. В очі їй вдарило світло кишенькового ліхтарика, і вона повернулася обличчям до стіни, але раптом зрозуміла, що Дамазо не роздягався. Раптове осяяння немов підкинуло її, і вона сіла в ліжку. Дамазо зі згортком і кишеньковим ліхтариком стояв біля відкритої скрині. Він приклав палець до губ. Анна зіскочила з ліжка.

— Ти з глузду з'їхав, — прошепотіла вона і, підбігши до дверей, швидко закрила її на засув.

Дамазо сунув ліхтарик разом з ножем і загостреним напилком в кишеню брюк і зі згортком під пахвою рушив прямо на неї. Анна загородила двері спиною:

— Поки я жива, ти звідси не вийдеш.

Дамазо спробував відштовхнути її.

— Іди, — прохрипів він.

Анна вчепилася в косяк обома руками. Вони не кліпаючи дивилися один одному в обличчя.

— Ти віслюк, — прошепотіла Анна. — Бог тебе нагородив гарними очима, але обділив розумом.

Дамазо схопив її за волосся, вивернув руку і змусив нагнутися, процідивши крізь зуби:

— Сказав, відійди!

Анна подивилася на нього збоку, оком, вивернутим, як у вола під ярмом. На мить їй здалося, що вона може витерпіти будь-який біль і що вона міцніше чоловіка, але він заламував їй руку все сильніше і сильніше. Нарешті вона не витримала, до горла підступили сльози.

— Дитину вб'єш, — сказала вона.

Дамазо схопив її і переніс на ліжко. Ледве відчувши себе вільною, вона стрибнула йому на спину і, зчепившись, вони повалилися на ліжко. Обидва задихалися.

— Зараз закричу, — шепнула Анна йому на вухо. — поворухнися тільки, почну кричати.

Дамазо захрипів в глухий люті і став бити її по колінах згортком з кулями. Голосно застогнавши, Анна розтиснула ноги, але тут же, щоб не пустити його до дверей, міцно обхопила руками і почала вмовляти.

— Чесне слово, сама віднесу їх завтра, — обіцяла вона. — Вагітну мене все одно не посадять.

Дамазо вирвався.

— Тебе всі побачать, — сказала Анна. — Сьогодні світло, повний місяць — ти, дурень, навіть зрозуміти цього не можеш.

Вона спробувала знову утримати його, не дати йому вийняти засув з дверей, а потім, заплющивши очі, замолотила по його обличчю і шиї кулаками, вигукуючи:

— Звір, звір!

Дамазо спробував захиститися, і тоді вона, схопившись за дерев'яний засув, великий і важкий, вирвала його з рук Дамазо і замахнулася, цілячи йому в голову. Дамазо ухилився, і удар прийшовся по його плечу; кістка задзвеніла, як скло.

— Повія! — завив він.

Він уже не думав про те, що не треба піднімати шуму. Він вдарив Анну навідліг кулаком у вухо і почув глибокий стогін і важкий шльонок тіла об стіну, але навіть не глянув на неї і вийшов з кімнати. Двері залишилися відкритими.

Приголомшена болем, Анна лежала на підлозі і чекала: ось-ось щось станеться у неї в животі. Через стіни її покликали глухим, замогильним голосом. Вона закусила губу, щоб не розридатися. Потім піднялася і одяглася. Їй не спало на думку, як не спало на думку і в той раз, коли він йшов за кулями, що Дамазо ще чекає за дверима, розуміючи, що план його нікуди не годиться, і сподіваючись, що вона закричить або побіжить за ним, щоб втримати. Анна повторила ту ж помилку: замість того щоб кинутися наздоганяти чоловіка, вона взулась, закрила двері і сіла на ліжко чекати його.

Лише коли вона зачинила двері, Дамазо зрозумів, що повернутися назад не може. До кінця вулиці його проводжав гавкіт собак, але потім настало якесь примарне мовчання. Він йшов по бруківці, намагаючись втекти від звуку власних кроків, які здавалися чужими й гучними в тиші сплячого міста.