У цьому містечку немає крадіїв - Маркес Габріель Гарсіа

Тієї ночі в кінотеатрі Дамазо не знімав руку з її плеча навіть коли на перерві спілкувався з друзями. Картину вони дивилися неуважно. Зрештою, Дамазо втратив терпіння.

— Тоді мені доведеться десь вкрасти гроші, — сказав він. Анна знизала плечима.

— Придушу першого зустрічного, — пригрозив Дамазо, просуваючи її у натовпі, що покидав кінотеатр. Тож вони візьмуть мене до в'язниці як вбивцю.

Анна про себе усміхнулася. Але продовжувала бути непохитною. Вони сварилися всю ніч, а вранці Дамазо демонстративно і загрозливо швидко одягнувся і, проходячи повз Анни, буркнув:

— Я ніколи не повернуся.

Анна не могла придушити легкий тремор.

— Щасливої дороги, — крикнула вона услід.

Дамазо прикрив за собою двері, і для нього розпочалося нескінченна пустопорожня неділя. Кричуща строкатість ринку і яскравий одяг жінок, що виходили з дітьми з церкви після меси, що починалась о восьмій, наносили веселі штрихи на площу, але повітря вже плавилось від спеки.

Він провів день у більярдній. Група чоловіків грала в карти зранку і перед обідом народу додалося,. але було очевидно, що заклад втратив свою колишню привабливість. Тільки в сутінках, коли почалася бейсбольна трансляція, більярдна наповнилася життям та хоч в якійсь мірі нагадувала себе колишню.

Після того, як вони закрили заклад, Дамазо почав безцільно маячити на площі, яка ніби кровоточила. Він спустився по вулиці паралельно порту, слідуючи на звуки веселої та віддаленої музики. В кінці вулиці стояла величезна і порожня бальна зала, прикрашена гірляндами з вицвілого паперу, а в глибині її, на дерев'яній естраді, невеликий гурт музикантів. У повітрі плив задушливий запах помади.

Дамазо влаштувався біля стойки. Коли музична п'єса закінчилася, юнак, який грав в оркестрі на тарілках, обійшов чоловіків, що танцювали і зібрав гроші.

Якась дівчина залишила свого партнера у центрі зали і підійшла до Дамазо:

— Як справи, Хорхе Негрете?

Дамазо посадив її поруч. Бармен, напудрений та з гвоздикою за вухом, запитав фальцетом:

— Що будете пити?

Дівчина звернулася до Дамазо.

—Що ми п'ємо?

—Нічого.

— За мій рахунок.

— Справа не в грошах, — сказав Дамазо. —Я голодний.

— Шкода, — зітхнув бармен. —З такими-то очима.

Вони пройшли до їдальні в задній частині зали. Судячи по фігурі, дівчина була зовсім юною, але шар рум'ян і пудри на обличчі та яскраво нафарбовані губи приховували її справжній вік. Після їжі Дамазо пішов за нею до кімнати, в глибині темного подвір'я, де відчувався подих сплячих тварин. Ліжко займала кількамісячна дитина, загорнута у кольорові ганчірки. Дівчина перенесла ганчір'я в дерев'яний ящик, туди ж поклала дитину і поставила ящик на підлогу.

— Миші можуть його з'їсти, — промовив Дамазо.

— Вони дітей не їдять, — сказала вона.

Червона сукня була замінена на більш відкриту та заношену, з великими жовтими квітами.

— Хто його тато? — спитав Дамазо.

— Поняття не маю, — зронила вона. А потім, з дверей — Швиденько повернусь.

Він почув, як вона закриває замок. Повісив одяг на стілець і викурив кілька сигарет, лежачи на спині.

Ліжко вібрувало в такт мамбо. Він не зрозумів, в який момент заснув. Коли він прокинувся, музики не було, і від цього кімната здалася йому ще більшою.

Дівчина роздягалася біля ліжка.

— Котра година?

— Наче чотири години, — сказала вона. Хіба дитина не плакала?

— Думаю, що ні, — сказав Дамазо.

Дівчина лягла поруч і, розглядаючи його злегка затуманеними очима, почала розстібати йому сорочку. Дамазо зрозумів, що вона неабияк випила. Він хотів погасити лампу.

— Залиш її так, — сказала вона. Мені подобається дивитись у твої очі.

Кімнату наповнили сільські шуми ще від світанку. Дитя заплакало. Дівчина взяла його в ліжко, дала йому груди і стала наспівувати, не відкриваючи рота, якусь просту пісеньку. Нарешті вони всі поснули. Дамазо не чув, як близько семи годин дівчина прокинулася і вийшла з кімнати. Повернулася вона вже без дитини.

— Усі ідуть у порт, — повідомила вона.

Дамазо мав відчуття, що не спав більше години за цілу ніч.

— Навіщо?

— Побачити чорношкірого чоловіка, який вкрав кулі, — сказала вона. Сьогодні його відправляють.

Дамазо запалив сигарету.

— Біднесенький, — зітхнула дівчина.

— Нещасний, — зірвався Дамазо. — Ніхто не примушував його бути злодієм.

Вона задумалася, опустивши голову на груди, а потім сказала, знизивши голос:

— Це був не він.

— Хто сказав.

— Я точно знаю. — сказала вона. У ніч, коли забралися в більярдну, чорношкірий був у Глорії і провів у неї весь наступний день до самого вечора. А потім прийшли з кіно і розповіли, що його арештували там.

— Глорія може повідомити це поліції.

— Чорношкірий сам сказав, — пояснила вона. Алькальд прийшов до Глорії, перевернув у неї в кімнаті все догори дригом і пригрозив, що збирається відвезти її до в'язниці, як співучасницю. Врешті-решт вона заплатила двадцять песо, і все владналося.

Дамазо підвівся раніше восьми.

— Залишайся, — запропонувала дівчина, — заріжу на обід курку.

Дамазо струсив волосся з гребінця, який тримав у руці, і сунув його в задню кишеню штанів.

— Не можу.

Взявши дівчину за зап'ястя, він привернув її до себе. Вона вже вмилася і виявилася насправді дуже юною, з величезними чорними очима, що додавали їй якийсь беззахисний вид. Вона обняла його за талію.

— Залишайся, — наполягла.

— Назавжди?

Вона трохи почервоніла і відпустила його

— Обманщик.

Анна зранку почувалася виснаженою, проте загальне хвилювання передалося і їй. Швидше звичайного зібравши у своїх клієнтів білизну для прання, вона пішла на набережну подивитися, як будуть відправляти негра. У причалів, перед судами, готовими до відплиття, гула нетерпляча юрба. Був Дамазо.

Анна тицьнула його вказівним пальцем в поперек.

— Що ти тут робиш? — вигукнув Дамазо, підстрибнувши від несподіванки..

— Я прийшла попрощатися, — сказала Анна.

Дамазо постукав по дереву ліхтарного стовпа.

— Бодай тобі з такою мовою, — сказав.

Запаливши сигарету, він кинув порожній коробок в річку. Анна дістала з-за корсажа інший і поклала його в кишеньку його сорочки. Дамазо вперше посміхнувся.

— Ну й дурепа, — сказав він.

— Ха-ха, — проімітувала сміх Анна.

Незабаром з'явився негр. Його провели посередині площі — руки були зв'язані за спиною мотузкою, кінець якої тримав поліцейський. З боків йшли двоє поліцейських з гвинтівками. Негр був без сорочки, нижня губа у нього була розсічена, а брова розпухла, як у боксера. Поглядів юрби він уникав з гідністю жертви. Біля дверей більярдної, де зібралося найбільше глядачів, мовчки стояв і дивився на нього, докірливо похитуючи головою, господар закладу. Люди пожирали негра очима.

Баркас відплив одразу. Негра повели по палубі до цистерни з нафтою і прив'язали до неї за руки і за ноги. Коли на середині річки баркас розвернувся і дав останній гудок, спина негра яскраво блиснула.

— Бідна людина, — пробурмотіла Анна.

— Злочинці, — сказав хтось біля неї. — Людина не може витримати таке сонце.

Дамазо повернув голову і побачив, що сказала це якась неймовірно товста жінка. Він почав пробиватися крізь натовп до площі.

— Багато говориш, — прошипів він на вухо Анні. — Ти б ще закричала на всю площу.

Вона супроводжувала його до дверей більярдної.

— Хоч би переодягнувся, — сказала вона, перш ніж піти. — А то прямо як жебрак.

Новина зібрала в закладі галасливу юрбу відвідувачів. Намагаючись всім догодити, дон Роке обслуговував відразу кілька столиків. Дамазо чекав, щоб він пройшов повз нього.

— Хочете, допоможу?

Дон Роке поставив перед ним півдюжини пляшок пива з накинутими на горлечко склянками.

— Дякую, сину.

Дамазо подав пляшки до столиків. Він прийняв кілька замовлень і продовжував приносити та ставити пляшки, поки клієнтура не пішла по домам на обід. Ранком, коли він повернувся додому, Анна зрозуміла, що він п'яний. Вона взяла його руку і приклала до свого живота.

— Помацай, — запропонувала вона. — Чуєш?

Дамазо не видав жодної ознаки ентузіазму.

— Ворушиться, — продовжила Анна. Всю ніч брикав мене ніжками.

Але він не відреагував. Сфокусований на собі, він наступного дня пішов з дому дуже рано і не повернувся до півночі. Так само пройшов тиждень. У ті рідкісні хвилини, які він проводив, лежачи в ліжку і покурюючи, він уникав розмов. Анна стала тепер до нього особливо уважною. Одного разу на початку спільного життя він поводився так само, вона не знала його характеру і набридала йому. І тоді, сівши на неї в ліжку верхом, він побив її в кров.

Тепер вона запаслася терпінням. Ще з вечора клала біля лампи пачку сигарет — знала, що йому легше винести голод і спрагу, ніж відсутність курива.

Нарешті, в середині липня Дамазо повернувся додому на заході сонця. Анна подумала, що він, напевно, вже встиг здорово перебрати, раз повернувся так рано, і стривожилася. Вигляд у нього був якийсь отупілий і пригнічений. Поїли мовчки, але, коли лягали спати, у Дамазо раптом вирвалося:

— Виїхати хочу!

— Куди?

— Куди завгодно.

Анна обвела поглядом кімнату. Журнальні обкладинки, якими вона обклеїла всі стіни, вицвіли і порвалися. Вона втратила рахунок чоловікам, які, дивлячись з її ліжка на ці фотографії кіноакторів, поступово поглинали їх колір і уносили його з собою.

— Тобі нудно зі мною, — припустила вона.

— Це не так, — сказав Дамазо. — Допекло саме це містечко.

— Це місто, як і всі.

— Неможливо продати кулі.

— Залиш ті кульки в спокої, — сказала Анна. Поки Бог дає мені сили прати, тобі не доведеться ризикувати. І обережно додала після паузи: — Дивуюся, як тобі взагалі спало на думку це зробити.

Дамазо докурив сигарету, перш ніж говорити.

— Це було так просто, що я зрозуміти не можу, чому ніхто інший не додумався.

— У сенсі грошей — так, — погодилася Анна. — Але щоб прихопити кулі — іншого дурня не знайшлося б.

— Це сталося без роздумів, — сказав Дамазо. Мені це спало на думку, коли я побачив їх в маленькій коробці за стійкою і подумав: як працював, а піти доведеться з порожніми руками.

— Недобрий був час для тебе, — сказала Анна.

Дамазо відчув полегшення.

— А нових не шлють, — сказав він. — Повідомили, що вони подорожчали, і дон Роке каже, що тепер йому невигідно. Він запалив нову сигарету і, розповідаючи, відчув, що серце його наче очищується від чогось темного.

Він повідав, що власник вирішив продати більярдний стіл, хоч багато за нього тепер і не виручиш.