Передмова до "Людської комедії" - Бальзак Оноре де

Крім "Людської комедії", мені належать тільки "Сто грайливих оповідань", дві п'єси і кілька статей — а втім, вони всі підписані. Тут я захищаю своє невід'ємне право. Якщо я зрікаюся творів, у написанні яких я нібито брав участь, то це продиктовано не стільки самолюбством, скільки любов'ю до істини. Коли й далі мені вперто приписуватимуть книжки, що їх я не можу визнати за свої в літературному розумінні, хоча на них мені й було довірено права власності, то я залишу це без уваги з тих самих причин, з яких не відповідаю наклепникам.

Безмір мого задуму, що охоплює водночас як історію, так і критику Суспільства, дає змогу дослідити його болячки і розкрити його основи, думаю, виправдовує заголовок, під яким тепер з'являється мій великий твір: "Людська комедія". Про що він свідчить — про надмірні амбіції автора чи про його прагнення до точного вислову? Це вирішать читачі, коли твір буде завершено.

Париж, липень 1842 р.

=======================

Примітки

склав Дмитро Наливайко

Передмова була написана Бальзаком в 1842 р. у зв'язку з підготовкою до друку "Людської комедії", перший том якої вийшов того ж року. Праця над публікацією "Людської комедії" тривала до 1848 р., коли вийшов друком її сімнадцятий том, на чому здійснення грандіозного задуму письменника обірвалося. "Передмова до "Людської комедії" є найповнішим вираженням естетико-літературної програми Бальзака: в ній він проголошує свої творчі засади, формулює провідні методологічні принципи й подає проспект своєї унікальної епопеї.

Розглядаючи себе як літописця своєї епохи, "історика суспільства", Бальзак уже з першої половини 30-х рр. почав думати над циклізацією своїх творів. Сестра письменника Лора Сюрвіль повідомляла в одному з листів 1833 р., що він задумав "грандіозну споруду", для якої поки що "обтісує окремі камені". Маються на увазі двадцятитомні "Етюди про звичаї XIX ст.", над якими письменник працював у 1834-37 рр. Одночасно він видавав кількатомні "Філософські етюди". Наприкінці 1837 р. у нього виникла ідея об'єднати згадані видання під назвою "Соціальні етюди". Це були важливі віхи на шляху до "Людської комедії", в них намітилися її основний зміст і структура. У листі до Ганської від 26 жовтня 1834 р. Бальзак виклав план грандіозного видання, який, власне, є першим начерком "Людської комедії". Але сама ця назва з'являється вже на початку 40-х рр.

Важко сказати, яким був би обсяг "Людської комедії", коли б письменникові пощастило повніше здійснити задум, що весь час мінявся в процесі свого втілення. За каталогом "Людської комедії", складеним Бальзаком у 1844 р. до запланованого другого її видання, вона мала включати сто сорок чотири твори, з яких він встиг написати дев'яносто шість. Не всі частини величезної епопеї, не всі її "етюди" й "сцени" рівномірно заповнювалися письменником. З другої половини 30-х рр. основну увагу він приділяв "Етюдам про звичаї", першому ярусу "Людської комедії", на якому згодом мали зводитися "вищі" її яруси. Проте й не всі "сцени" "Етюдів про звичаї" заповнені однаковою мірою. По суті, лишилися ненаписаними "Сцени воєнного життя", до яких автор постфактум вніс роман "Шуани" й оповідання "Пристрасть у пустелі". Менш ніж наполовину написані "Сцени політичного життя". Над "Філософськими етюдами" Бальзак активно працював у першій половині 30-х рр., коли й була створена переважна більшість творів цього циклу. До третьої частини "Людської комедії", до "Аналітичних етюдів", він фактично й не приступав, лише включив до неї збірку нарисів "Фізіологія шлюбу", створених наприкінці 20-х рр.

Бальзаківська "Людська комедія" — не тільки сума творів, не тільки кількісна величина, а й нова якість, своєрідне структурне утворення. Пов'язавши написане, автор подолав статичність окремих творів як сюжетно замкнутих сфер життя, переніс центр ваги на динаміку "суспільного цілого", котра, власне, є історією суспільства. Внаслідок цього він досягнув не тільки вражаючої масштабності, а й рідкісної глибини в зображенні сучасності, її характерних процесів і колізій, переконливо розкрив не просто зміну епох, а й суспільно-історичних формацій. Бальзак різко критично ставився до буржуазних відносин, викривав і осуджував владу грошей, але це не заважало йому бачити й інші аспекти сучасності, захоплюватися її динамізмом, розмахом та інтенсивністю різнорідних процесів, що в той час відбувалися. І в "Передмові до "Людської комедії" він проголошує, що сучасне французьке суспільство грандіозне, що механізм його вражає, що нинішня епоха велика, чим і обґрунтовується необхідність твору, який би відповідав усім цим параметрам, тобто "Людської комедії". Бальзак добре розумів перетворювальний характер зображуваних процесів, хоч їхні остаточні наслідки, звичайно, залишалися для нього таємницею. Насамперед же його увагу привертав центральний процес сучасності, зміна дореволюційного, феодально-абсолютистського ладу пореволюційним, капіталістичним, і він прагнув відобразити його в різних варіаціях, в розмаїтості людських доль, в поведінці різних соціальних верств і груп, у вчинках людей різних прошарків і професій і т. д.

З усім цим пов'язана поява в "Людській комедії" персонажів, що переходять з одного твору в інший, "героїв, що повертаються". Вони є наочним свідченням того, що інтерес Бальзака як митця не замикався на окремій людській долі чи певній сім'ї, що в центрі його уваги знаходилася динаміка життя всього тогочасного суспільства. Він раз по раз повертається до вже відомих читачам героїв, бо це йому необхідно для продовження розповіді про все суспільство, для висвітлення у відповідному континуумі й взаємопов'язаності процесів, що у ньому відбуваються. З другого боку, наявність "героїв, що повертаються", надавала "Людській комедії" певних рис тематично-сюжетної єдності, що для автора, який вважав себе "літописцем епохи", мало велике значення. Адже він прагнув до того, щоб твори його своєрідної епопеї сприймалися як фрески грандіозного художнього цілого.

1. Кюв'є Жорж (1769-1832) — французький вчений-зоолог і палеонтолог. Встановив принцип "кореляції органів" у організмі, на основі якого реконструював будову багатьох вимерлих тварин. Hе визнавав зміни видів, вважаючи їх породженням біологічних катаклізмів.

2. Жофруа Сент-Ілер Етьєн (1772-1844) — французький вчений-зоолог, творець вчення про залежність будови тварин від їхнього походження і природного середовища. Критикував учення Кюв'є про незмінність видів (публічна дискусія 1830 р).

3. Сведенборг Еманюель (1688-1772) — шведський вчений і теософ-містик.

4. Сен-Мартен Луї Клод (1743-1803) — французький філософ-містик.

5. Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646-1716) — видатний німецький вчений і філософ. Створив учення про "монади" — незліченні й діяльні психічні субстанції, які перебувають у відносинах наперед встановленої гармонії.

6. Бюффон Жорж Луї Леклерк (1707-1788) — французький вчений-природознавець, розвивав вчення про єдність плану будови органічного світу. Захищав ідею змінності видів під впливом умов природного середовища.

7. Бонне Шарль (1720-1793) — швейцарський вчений-природознавець і філософ. Вивів закон спільності безстатевого розмноження, вказав на те, що статеве розмноження посилює розмаїтість органічного світу.

8. Нідгем Джон Тербевіль (1713-1781 ) —англійський природознавець, прагнув експериментально довести самозародження мікроорганізмів.

9. Якщо Бюффон створив чудовий трактат...— Мається на увазі книга Бюффона "Природна історія" (т. 1-36, 1749-88).

10. Петроній Гай (1-66 н. е.) — римський письменник, вважається автором роману "Сатирикон", в якому саркастично зображені побут і звичаї тогочасного римського суспільства. Роман дійшов до нас в уривках.

11. Бартелемі Огюст (1716-1795) — французький вчений і письменник, автор виховного роману "Подорож молодого Анахарсіса по Греції" (1788).

12. Трувер — лицарський поет у середньовічній Франції (XII-XIII ст.).

13. Дафніс і Хлоя — герої однойменного любовно-ідилічного роману давньогрецького письменника Лонга (II-III ст.).

14. Роланд — герой кращого твору французького героїчного епосу, поеми "Пісня про Роланда" (бл. 1100 р.).

15. Амадіс — герой ренесансного лицарського роману "Амадіс Галльський" (кінець XV ст.). Автор другої його редакції, щo мала велику популярність,— іспанський письменник Монтальво.

16. Панург — герой роману Франсуа Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель".

17. Манон Леско — героїня роману "Історія кавалера Де Гріє і Манон Леско" (1731) французького письменника Антуана Франсуа Прево.

18. Клариса, Ловелас — герої роману "Клариса Гарлоу" (1747-48) англійського письменника Семюела Річардсона.

19. Жіль Блас — герой роману "Історія Жіля Бласа із Сантільяни" (1715-35) французького письменника Алена Рене Лесажа.

20. Оссіан — легендарний співець і воїн давніх кельтів. У другій половині XVIII ст. шотландський поет Джеймс Макферсон опублікував підроблені "Пісні Оссіана", які завоювали величезну популярність.

21. Юлія д'Етанж — героїня роману "Юлія, або Нова Елоїза" (1761) Жана Жака Руссо.

22. Дядько Тобі — персонаж роману "Трістрам Шенді" (1760-67) англійського письменника Лоренса Стерна.

23. Рене — герой однойменної повісті французького письменника-романтика Франсуа Рене де Шатобріана (1768-1848).

24. Корінна — героїня однойменного роману французької письменниці Жермени де Сталь.

25. Адольф — герой однойменного роману французького письменника Бенжамена Анрі Констана.

26. Поль і Віргінія — герої ідилічно-сентиментального роману "Поль і Віргінія" (1787) французького письменника Жака Анрі Бернардена де Сен-П'єра.

27. Джіні Дінс — героїня роману Вальтера Скотта "Едінбурзька в'язниця".

28. Клевергаус — герой роману Вальтера Скотта "Пуритани".

29. Манфред — герой однойменної драматичної поеми Джорджа Гордона Байрона.

30. Міньйона — персонаж із роману Гете "Літа науки Вільгельма Майстера".

31. Макіавеллі Нікколо (1469-1527) — італійський політичний мислитель і письменник, автор книги "Князь", в якій виправдовував застосування неморальних засобів заради досягнення політичних цілей.

32. Гоббс Томас (1588-1679) — англійський філософ; в трактаті "Левіафан" розвивав погляд на державу як наслідок угоди між людьми заради припинення природного стану "війни всіх проти всіх".

33.