Небезпечна гра (Підступна гра) - Олдрідж Джеймс
Тоді з усім цим буде покінчено раз і назавжди.— Старий чекав відповіді, та Руперт дивився на нього, не кажучи й слова.— Ну?
— Я думаю, як.найчемніше послати вас під три чорти, хоч ви навіть цього не заслуговуєте,— озвався Руперт.— Голос його був, як і перше, спокійний.
— Дарма,— несподівано пом'якшав старий, збагнувши, що перебрав міри".— Ти спершу подумай. Фредді не поспішає кликати нас на раду, час у тебе ще є.
Руперт мовчки пішов до дверей. Ображений, злий і принижений, до того ж жадаючи крові й помсти, старий гулко висякався і пожбурив носовичка на підлогу.
— А ти?! — гримнув він на мене.
— Не сьогодні, дядечку,— кинув я й побіг доганяти Руперта.
А вже в коридорі запитав:
— А тека?
— Якщо Фредді переважить,— старий скористається нею, а Лілл тільки благословить.
— Ви збираєтесь вийти з цієї гри? — спитав я, розуміючи, що тільки так Руперт може врятувати свою честь.
— Ні,— відповів він.— Я їм не піддамся.
Розділ двадцять п'ятий
Але Руперт залежав тепер від Фредді більше, ніж будь-колц, "і мені боляче було на'це дивитись. Коли той скликав нарешті родинну раду (чого не чекав Рендолф), здавалось^ усе закінчиться формальною згодою та добором людей, які здійснюватимуть його проект. Мене й Руперта теж мали обрати, і, хоч це мені лестило, а чужий світ, якого я не створював і не отримав у спадок, дуже приваблював, я твердив собі, що все це ^ише задля Руперта. Моє майбутнє тепер міцно прикуте до нього, і мені належить підніматися й падати разом з ним — що тільки радувало мене.
Родинна рада являла собою імпозантне видовище, хоч і скидалася на випадкову зустріч цілком протилежних людей десь у кіно. Всі сміялися, розмовляли й курили. Тут зібралися чоловіки й жінки, старі й молоді, та все Ройси, близькі й далекі між собою, що не брали досі ніякої участі в будь-яких справах. Тут зустрілися всі члени родини, які діставали прибутки з підприємств фірми, і, дивлячись на Цих родичів, я почував себе серед них зовсім чужим.
Може, варто було б намалювати чийсь портрет, та мені здається, що це збіговисько Ройсів не мало ніяких індивідуальних ознак. їх можна було розділити на три групи: старих, людей середнього віку і молодь — ото й тільки. Недарма Фредді з Рендолфом твердили, що всі вони не варті й ламаного гроша. Роздивляючись їх, я зрозумів, навіщо Фредді така мужня людина, як Руперт, і така біла ворона, як я. Найдіяльнішими серед них були старі — вони хоч совались на своїх стільцях, наче діти. Решта, а особливо молоді жінки, трималися так холодно й пихато, ніби на Цих тримався світ.
Нарешті всі повсідалися; ми з Рупертом сіли поряд із Фредді.
— Що ж, почнемо,— мовив Фредді, похмуро дивлячись на родичів. Перед цим він добряче зарядився коньяком.
Гомін ущух.
— Це офіційні збори, Фредді? — раптом запитав хтось.
— Не вдаваймося в такі деталі! — владно вигукнув Фредді.— Яка різниця?
— Оце правильно! — захоплено вигукнула якась молода жінка.
Спочатку все здавалось аж надто нудним. Фредді виклав їм переваги злиття й ліквідації самостійної фірмп, навмисне підкреслюючи, які величезні прибутки матимуть вони від цього. І коли енергійні молоді дами з мертвою хваткою задиміли аж до стелГ міцними сигаретами, я знав, що Фредді не доведеться їх, довго агітувати. Вони, правда, ставили ще якісь питання, та проти самого проекту не заперечували, тільки трохи посварилися, перебиваючи одна одну: "Та замовч, Мозі, дай сказати іншим!" — що ж до решти, то вони погодились з ідеєю Фредді, який прагнув їх збагатити.
Та ось двері розчинилися, і і до залу вступив Рендолф.
— Це незаконні збори! — заврлав він.
Ми сторопіли. На якусь мити навіть Фредді розгубився, хоч одразу ж опанував себе й заявив:
— Дурниці, дядечку! Це ж не засідання правління.
— Але більшість його членів тут!
— І всі акціонери. Ми не збираємось підміняти правління.
Дядечко підійшов до нас. Він. тицьнув пальцем мене в плече, і я пересів на інший стілець, а Руперт і Фредді посунулись.
— А тепер слухайте мене,— гукнув він до "кіноглядачів"; кров припливла йому до голови, і мова була майже нерозбірлива.— Що це за .безглузда ідея робити фірму Ройсів якимось придатком ЮСО і "Фарбверке?" Ви поду-.ріли? Чому ви вважаєте, що фірма не втримається на власних ногах? Хіба у вас мало грошей? Та й чого ті гроші варті, коли ми втратимо право самим хазяйнувати і станемо попихачами іноземних злочинців! Ви отримуєте зараз вісім процентів...
— Тобі добре казати,— озвався дідуган із першого ряду.—в В тебе грошей хоч греблю гати, та й пожив уже собі на втіху...
— А ти собі, Стовере,— урвав Рендолф дідугана, що, як я потім довідався, був його зведеним братом.— Ти байдикував, полюючи буйволів та корчачи з себе великого мисливця. А ми тим часом заробляли тобі гроші. Помовч! А як діставалися грошики іншим? ЖоДен і пальцем не поворухнув. Я навіть не знаю, хто ви — ну, от ви... й ви — Рендолф тицяв пальцем на чиїхось дружин, на молодиків, які щулились від страху.-т— Любите вершечки, знімати! А чим ви їх заслужили? — Він аж давився від зневаги.— Не ви створили цю фірму, а ладні продати її з молотка, аби запхнути до кишені ще кілька тисяч. Восьми процентів мало вам! Гидко дивитись...
— Але ж, дядечку Рендолф...— осмілився хтось...
— Мовчи! Я знаю, що ти скажеш. Фредді — ділок! І розумний. Занадто розумний! Та коли він пішов до німців і американців на поклін за грішми, то, значить, він зсунувся з глузду, хоч би які золоті гори вам обіцяв.
Це ошпарило всіх наче окропом. Куди й поділася їхня пиха! Акціонери засовались у своїх кріслах, а я мимохіть вамилувався старим; він дуже добре вибрав момент для своєї появи і все поламав.
Та Фредді запекло сперечався. Він доводив, що світ перемінився, і не на користь Ройсів. Англія не лише втратила свої колонії, а й контроль над колоніальними ринками, ось чому фірмі доводиться шукати інших шляхів.
— А конкуренцію змете нас геть,— напирав Фредді; він почервонів і розмахував руками.— Ви ж самі знаєте,—* кричав він, як і Рендолф,— Ройси наживаються тільки під час війни, коли збільшуються фрахтові й страхові суми, а уряд і армія так потребують кораблів, що конкуренція нікому не шкодить. За другої світової війни і в Кореї ви втричі, вчетверо збільшили свій капітал і загрібаєте зараз на п'ятдесят, а то й вісімдесят процентів більше, ніж перед війною...
— Це не твоя заслуга,— зауважив Рендолф.
— Я хочу підкреслити, що не можна завжди розраховувати на війну.
— Але ж тепер немає війни, а торгівля шириться. Де ж твоя логіка? Ти нахабно брешеш! — не вгавав Рендолф.
— Зате тепер більша конкуренція. Це справжнє прокляття для комерції! Грошей вкладаємо дедалі більше, а прибутку нема. Ви отримуєте свої вісім процентів лише завдяки тому, що я запровадив раціоналізацію і модернізував наші підприємства.
— Ти що, вважаєш, що ми напередодні краху? — доскіпувався Рендолф.— Коли так, то знову брешеш! Хочеш ошукати цих недоумків.
— Ні, дядечку,— якомога спокійніше відказав Фредді.— Я лише хочу переконати, що головне — зберегти фірму, але чим більша вона, тим легше її проковтнути, ось де собаку зарито. В цьому іронія сучасного капіталізму.
— Тому-то сам і лізеш до пащеки німецьких спекулянтів та балтіморських нафтових шахраїв? У тебе гігантоманія з переляку, от і руйнуєш усе, що ми здобули.
— Руйную?!— вибухнув Фредді.— Розмах операцій ще нічого не значить, навпаки, він криє в собі небезпеку. А от коли ви зливаєтесь, щоб узяти під контроль ринок збуту, й дістаєте засоби для розширення цього ринку — то обов'язково виживете. Ваші методи застаріли, дядечку Рендолф. Британська імперія вмерла і вже не воскресне. У нас лишається єдиний вихід...
— А-а-а...— з люттю й огидою простогнав Рендолф.
— Повторюю: фрегатами тепер нічого не вдієш,— палко доводив Фредді.— Ми можемо врятуватись, лише вдавшись до міжнародного капіталу. ~
— Гаразд, гаразд! Я теж це розумію...— несподівано погодився Рендолф.
— Ми не можемо більше залишатися самотні,— наполягав Фредді. Всі нашорошились.— Давайте глянемо з іншого боку. Що зараз становить основу морських перевезень?
— Нафта,— промимрив Рендолф.
— Саме так. А спробуйте ви позмагайтеся з нафтовими концернами! Вони тепер будують власні танкери. Отож вигідний шлюб з ними — краще, ніж безглузде змагання.
Дядько Рендолф аж підскочив:
— А що буде з судноплавством? Ми ж суднобудівна компанія, а не якась нікчемна маклерська контора.
Фредді не витримав.
— Сідайте, дядечку,— мовив він, кладучи руку старому на плече. Я думав, що Рендолф одкине її геть, але він тільки набурмосився й сів.— Ми не відмовляємось від судноплавства, а поширюємо його. Але неодмінно загинемо, якщо не об'єднаємося з тими, хто може гарантувати нам перевозки...
— Чому б тоді нам не об'єднатися з ICI або з Бендіго? — запитав дядечко.
— Тому, що саме вони й проковтнуть еас. Для ЮСО та "Фарбверке" ми тим і підходимо, що ми — англійська фірма, а для Бендіго — ні.
— Ти зраджуєш національні інтереси. Це тобі скажуть і інші судновласники, коли замість того, щоб кликати їх на боротьбу з американцями, як ти робив ще тиждень тому, ти раптом об'єднаєшся з ними, аби уникнути митних обмежень, запроваджених проти англійської торгівлі.
— Будь-яка наша судновласницька фірма вчинила б так само, якби могла.
— Тоді^залишається кинути все під три чорти й підняти на щоглах їхній зоряний прапор або німецького орла.
Вони ще довго сперечалися, але ми розуміли, що Рендолф програв. Він і сам це збагнув, обірвавши свою тираду, на йівслові, і вийшов геть, проклинаючи нашу дурість і наш егоїзм.
Тоді Фредді оголосив, що кожен може замовити свій улюблений напій. Відразу ж з'явилося четверо' дівчат, обслуга винесла стільці, а натомість внесли величезні підноси з сандвічами, всілякими тістечками и шампанським.
Ми з Рупертом хотіли втекти, коли раптом помітили Кеті.
— Я й не сподівався вас тут зустріти,— звернувся до. неї Руперт.
— ^ому?
— Не думав, що ви цікавитесь такими справами.
— Л я й не цікавлюсь. Мені начхати, що буде з фірмою. ^— Ви ж теж дещо втратите. '
— Людожери ви,— стенула Кеті плечима.— Рендолф проковтнув не одного, а серед них і твого батька, поки досяг свого. Тепер Фредді хоче зжерти Рендолфа, а за ним Джека й інших дурників, схожих на вас.
Я розсміявся, хоч Кеті говорила цілком серйозно.
— Людожерству Ройсів настав кінець,— сказав Ру-пррт.— Фредді надав цю можливість іншим.
Кеті глянула на нього, ніби на дурника чи навіженого.
— Невже?..
