Хліб по воді - Шоу Ірвін

Але знаю, що вона шкодуватиме, коли пропустить нагоду побачити chateaux.

Леслі подарувала йому вдячну усмішку.

— Тоді вирішено!—задоволено сказав Хейзен.—І досить безглуздих суперечок, Ліндо! Коли я чогось і не люблю, то це сперечатися під час відпочинку. З мене цього й у конторі вистачає!

— А ти коли-небудь програвав у суперечках, Расселе?—лагідно запитала Лінда.

— Ні!—засміявся Хейзен. До нього повернувся добрий настрій.

— Я дуже рада, що не працюю в тебе,— сказала Лінда.

•— Я теж.— Він нахилився і поблажливо поцілував їй руку,— Отже, завтра о десятій ранку! Одягатись як у дорогу.

— Леслі,— мовила Лінда,— ви знаєте, що ми зробимо, коли позбудемося цього деспота? Хай він летить своїм літачком до Америки, а ми залишимось і вирушимо до Мужена без нього. А додому повернемось, коли нам заманеться!

— Це було б чудово!— вигукнула Леслі.— Але мені треба додому — пора готуватись до переїзду. Ми повинні бути в Данберрі до десятого вересня. Може, на той рік. Ми цього чекатимемо, правда, Аллене?

— Я вже з нетерпінням чекаю!— відповів Стренд, "Якщо той рік настане",— водночас подумав він.

Він лежав у ліжку й дивився на Леслі, що стояла в нічній сорочці перед дзеркалом і розчісувала коси.

— Гарний був вечір, правда ж?—сказав Аллен.

— Не гарний — прекрасний!— відповіла Леслі — Як, зрештою, і всі вечори. Якби тільки не ота суперечка між Расселом та Ліндою.

Хвилю він лежав мовчки, потім озвався знову:

— Скажи, я не помилився, сказавши, що ти радніше поїхала б на Луару, ніж до Ліндиного маєтку?

— Ні, не помилився,— відповіла Леслі. її рука спокійно, рівномірно піднімалася й опускалась.— Тільки це неправда. Я вже сита екскурсіями. Кілька днів у саду на півдні були б чудовим завершенням нашої подорожі.

— То чого ж ти так і не сказала?!

Леслі тихо засміялася,

— Любий,— мовила вона,— це ж його вільні дні!

Мабуть, у нас справді не було іншого вибору.

— Ані найменшого! — Вона переметала розчісуватись і оглянула с©бе в дзеркалі.— Тобі не здається, що я виглядаю молодшою, ніж два тижні тому?

— Ніж кілька років тому!— відповів Аллен.

— Я теж так думаю.— Леслі знов почала розчісуватись.—ї все ж таки я хоч краєм ока хотіла б подивитись на Середземне море.

— Ми ще прилетимо до Європи,— сказав він.— І того наступного разу оплатимо свою дорогу самі.

— Наступного разу...— повторила вона замріяно,— Хто знає, чи буде той наступний раз?!

Аллен стривожився, почувши в словах дружини відлуння власних думок. Він невиразно відчував, що цієї ночі обом їм треба якось заспокоїтись, і мало не попросив Леслі лягти сьогодні з ним, щоб він спав, обнявши її. Та Аллен промовчав. Він не знав, чи йому пишатися своєю стриманістю, чи ненавидіти себе за легкодухість. Він заплющив очі й почав засинати під шовковисті звуки, що линули в напівтемній кімнаті з-під гребінця дружини, яка все розчісувала коси...

Коли другого дня о десятій ранку Аллен, Леслі й Лінда Робертс зійшли вниз, їх чекав сюрприз. Хейзен був зі сліпучою блондинкою, яка тримала в руці гарний чорний портфель-дипломат. Одягнена вона була в строгий твідовий костюм, а взута в туфлі на низьких підборах.

— Це мадам Аркур,— сказав Хейзен. вимовивши прізвище блондинки на французький лад, без початкового "г" і кінцевого "т".— Мадам Аркур із тутешньої контори, вона відвезе нас. Мадам Аркур полетить зі мною до Саудівської Аравії, і перед відльотом нам треба залагодити деякі справи. Не хвилюйтеся, вам не доведеться розмовляти з нею по-французькому. її мати — англійка.—Він говорив поквапно, наче трохи спантеличений несподіваною появою мадам Аркур.

— Коли містер Хейзен знайомить мене з американцями, він щоразу насамперед каже їм це,— мовила, всміхнувшись, жінка. Ділова суворість зникла з її обличчя. Голос вона мала низький, приємний, і, хоча розмовляла з акцентом, він був у неї не такий противний, як у англійців.— Начебто не хоче, щоб люди подумали, ніби він прихильно ставиться до французів!

— Вона юрист,— сказав Хейзен.— Я вдаюся до послуг французьких юристів тільки у крайніх випадках. Отже, речі в машині. То ходімо? — Він рушив разом з мадам Аркур із вестибюля. Решта пішли за ними.

— Це вже куди краще, ніж добряча душа Конрой, чи не так?—прошепотів Аллен.

— Принаймні з косметичного боку,— відказала Леслі.

Біля виходу їх чекав великий чорний "кадилак", і мадам Аркур сіла за кермо. Хейзен сів поруч неї.

— Машину поведе мадам Аркур,— промовив Хейзен.— Сам я не люблю водити, і я вистрибнув би з машини ще до Порт-Сен-Клу3, якби дозволив сісти за кермо Лінді. В Аллена, як я знаю, прав немає, а Леслі для французьких доріг ще надто зелена. Вам там іззаду зручно?

Хоч Хейзен і сказав усім одягтись як у дорогу, сам він був у темному костюмі й білій сорочці із застебнутим комірцем та строгою краваткою. "Цікаво,— подумав Стренд,— а що Хейзен надяг би на похорон?" Хоч у Парижі Аллен і поправився, між його борлаком та коміром сорочки лишалася ще чимала :щілина, і через це він почував себе ніяково.

— Нам тут чудово!— відповів Стренд.— Краще не буває.

Мадам Аркур запустила двигун і рушила. Вела вона майстерно, впевнено; машин на вулицях було небагато.

Ранок видався гарний, сонячний, але не спекотний, і Стренд задоволено відкинувся на сидінні, милуючись паризькими будинками, потім зеленою пагористою місцевістю, що відкрилася їм, коли проминули тунель під Сеною й поїхали на південь.

У Шартрезі зупинились і зайшли до собору. Стренд роздивлявся б тут роками — неквапом, щоб нічого не пропустити,—але Хейзена вочевидь дратував галасливий гурт німецьких туристів. Гід розповідав їм німецькою мовою, і то так гучно, ніби виступав на політичному мітингу.

— Ходімо звідси! — буркнув Хейзен, після того як вони побули там усього хвилин десять.— Я хочу їсти.—Одначе пообідати в Шартрезі відмовився.— Тут гарний собор, але не обід! — І додав, що за півгодини їзди є один чудовий ресторанчик.

Вони смачно пообідали на відкритому повітрі в садку, і Хейзен знову повеселішав, замовив до форелі дві пляшки вина, добродушно пояснивши, чому мадам Аркур не можна пити — їй, мовляв, ще вести машину, а в ній цінний вантаж! Мадам Аркур ввічливо слухала й, на відміну від решти, майже не розмовляла. Вона сиділа тихо, рівно, майже нерухомо, так нібй загальний святковий настрій її зовсім не обходив, адже вона — підлегла, а поруч її господар. Дверцята машини мадам Аркур ретельно замкнула, бо залишила на передньому сидінні свій портфель-дипломат.

Коли Аллен з Леслі верталися позад усіх до машини, Леслі кинула:

— Комедія!

— Яка комедія? — здивовано запитав Аллен.

— А та, яку ламають для нас секретарка з босом! — пояснила Леслі.

— Ох, Леслі!

— Не треба бути детективом, щоб здогадатися, за який бізнес вони візьмуться в долині Луари, перше ніж полетіти до Саудівської Аравії!

— Я цьому не вірю"— мовив Аллен, трохи вражений ворожістю, яку відчув у голосі дружини.— А якщо й так, то це не наше діло.

— Просто я не люблю, коли люди гадають, ніби мене можна отак водити за носа! — сказала Леслі й міцно стулила губи.— Мадам Аркур! Двоє нахаб, ось хто вони такі!

Коли вони нарешті дійшли до машини, Аллен із полегкістю зітхнув. йому не хотілось продовжувати цю розмову.

У готелі всіх п'ятьох оселили на одному поверсі, і Аллен помітив в очах Леслі злісні іскри, коли вона побачила, що їхній номер і Лін-дин у одному кінці коридору, а номери Хейзена та мадам Аркур, яка й тут не випускала з рук портфель-дипломат,— у протилежному.

— Як ти гадаєш, що в тому "дипломаті", якого вона скрізь тягає за собою? — спитала Леслі.

— Промислові таємниці,— відповів Аллен.— Рассел казав мені, що веде переговори від імені компанії, яка вкладає гроші у будівництво атомного заводу в Саудівській Аравії.

— А я думаю, то портативний душ! — заявила вона.

— Святий боже, Леслі!

Вона тільки захихотіла й переступила поріг їхнього номера.

Леслі була стримана й холодна до тієї жінки і другого дня, коли вони відвідували Шамбор та Шанонсо. Та якщо Хейзен чи мадам Аркур це й помітили, взнаки ані той, ані та не давали.

Всі п'ятеро стояли в парку й дивилися на галерею Шанонсо, споруджену на кам'яних колонах через річку Шер. І тут Леслі, не приховуючи свого захоплення, сказала Хейзенові:

— Одна ця мить варта всієї подорожі! — і поцілувала його в щоку.

Хейзен щасливо всміхнувся.

— Я ж казав, що це краще, ніж сидіти й паритися в саду, та ще й годувати собою комарів.— Він глянув на Лінду.— Сподіваюся, іншим .разом ти поїдеш туди, куди я скажу, й мені не доведеться на тебе гримати!

— Комарі з'являються лише після дощів,— з гідністю відповіла Лінда.— А дощів не було ціле літо!

— Знову за своє! Ти ж бо знаєш, що кажеш неправду.— Хейзен звернувся до всіх: — Ви її тільки послухайте! Лише після дощів!

— Прошу вас! — втрутилася Леслі.— Годі! Хай запанують мир і злагода. Не дражніть цього бідолаху, Ліндо.

— Він так швидко закипає,— промовила та,— що мені часом аж кортить подивитися, коли ж із нього шугне пара!

— Швидко закипаю! Мадам Аркур, ми з вами знайомі багато років, і ви не раз бачили мене за скрутних обставин, за дуже скрутних обставин, під час страшенно заплутаних, крутійських судових процесів. Та ви коли-небудь бачили, щоб я закипав? — з поблажливістю в голосі запитав Хейзен.

— Ви завжди були взірцем витримки, — скромно відповіла мадам Аркур.— При мені.

— Як от ви тепер! — вигукнув Хейзен і разом з усіма засміявся.

Та коли вони повернулись у свій номер і збиралися на вечерю,

Леслі вже забула про той дружній сміх.

— Сьогодні я дещо почула про мадам Аркур,— сказала вона.

— Що саме? — Аллен нишком зітхнув. Йому та жінка подобалася дедалі дужче. Вона справляла враження скромної, розумної, веселої, а її присутність вочевидь підносила Хейзецові настрій і робила його більш товариським.

— Ніякого мосьє Аркура немає,— повідомила Леслі.— Вона розлучена.

— Звідки ти знаєш?

— Лінда розповіла. Минулого разу, коли вони з Расселом були в Парижі, ця молода юристочка теж весь час була з ним. Кажу ж тобі, розлучена!

— Розлучення — не смертельний злочин. Хтозна-скільки людей і це всім відомо— розлучені.

— Я тільки подумала, що це тебе зацікавить. Ти, здається, до тієї дами не байдужий, і тобі теж буде цікаво знати про її сімейне становище.

,— Ох, облиш, Леслі! — роздратовано кинув Аллен —Просто я з нею елементарно ввічливий.

— Усі тут такі елементарно ввічливі! — Голос у Леслі став небезпечно колючий.— "Ви завжди буди взірцем витримки, містере Хейзен"! — перекривила вона англійську вимову мадам Аркур —"При мені"! Містер Хейзен! Думаєш, у ліжку вона теж називає його містером Хейзеном?

:— Замовкни, Леслі! — різко кинув Аллен.— Ти просто смішна!

— Не перебивай мене! — закричала вона.