Мандри Гуллівера - Свіфт Джонатан
Не пригадаю, щоб я коли-небудь бачив приємніший краєвид. Його ясновельможність, побачивши, що обличчя моє прояснюється, зітхнув, а потім сказав, що це починається його маєток і що так буде до самого дому; що майже всі земляки глузують з нього і дорікають йому за нікудишнє господарювання та поганий приклад, який він дає всьому королівству. А тим часом, додав він, наслідувачів у нього обмаль, і всі вони такі старі, уперті й недолугі люди, як і він сам.
Нарешті ми під'їхали до будинку, величної споруди, побудованої за найкращими взірцями стародавньої архітектури. Фонтани, сади, алеї, гаї — все це було розміщене дуже доладно і з великим смаком. Я віддав належну хвалу всьому, що бачив, але його ясновельможність не звертав ніякої уваги на мої слова аж до кінця вечері. Тільки коли ми залишилися віч-на-віч, він із сумним виглядом сказав, що йому, мабуть, доведеться зруйнувати свої будинки і тут, і в місті, перебудувати їх за сучасним зразком, знищити всі плантації та почати господарювати, як і всі, наказавши зробити те саме й своїм орендарям. В іншому разі його звинуватять у зарозумілості, химеруванні, манірності, неуцтві та свавіллі, і це, напевне, збільшить невдоволення його величності.
Він зауважив, що моє захоплення, мабуть, згасне або охолоне, коли дістану від нього деякі відомості, про які я навряд чи чув при дворі, бо там люди занадто заглибилися в свої мудрування й не бачать того, що робиться внизу.
Розповідь його зводилась ось до чого: років із сорок тому кілька жителів столиці піднялись на Лапуту — чи то в якихось справах, чи то задля розваги — і, проживши на острові п'ять місяців та поверхово ознайомившись там з математикою, вернулися назад ущерть повні легковажних ідей, що панують у тій повітряній країні. Дома ці особи почали ганити весь земний лад і забрали собі в голову переробити по-своєму і мистецтво, і науку, і мову, і техніку. Щоб здійснити свої задуми, вони домоглись у короля дозволу заснувати в Лагадо Академію прожектерів, і ця витівка стала такою популярною серед народу, що тепер у цілому королівстві немає жодного більш-менш значного міста, де не було б такої Академії. В цих закладах професори вигадують нові правила й методи рільництва та будівництва, а також не знані досі інструменти й знаряддя для всіляких ремесел та мануфактур, з допомогою яких, стверджують вони, одна людина виконуватиме роботу десятьох; протягом тижня можна буде спорудити палац з такого тривкого матеріалу, що він стоятиме вічно, не потребуючи ремонту; всі земні плоди достигатимуть тоді, коли ми того захочемо, а врожай збільшиться проти теперішнього в сто разів. І це тільки незначна частина їхніх обіцянок ощасливити людство. Та, на превеликий жаль, жоден з цих проектів ще не закінчений, а тим часом уся країна зубожіла, будинки поруйнувались, і люди ходять голодні та обідрані. Але прожектери не занепадають духом, а провадять свої витівки в п'ятдесят разів упертіше, спонукувані водночас відчаєм і надією. Щодо самого М'юноді, то, за його словами, він людина не заповзятлива; цілком задоволений старим укладом життя, він живе в будинках, споруджених його предками, і в усьому наслідує їхній приклад, уникаючи будь-яких новин. Так само, як він, живуть і ще деякі вельможі та дворяни; але всі дивляться на них скоса, із зневагою, як на ворогів науки, невігласів і шкідливих для загального добра людей, що дбають лише за свої вигоди та неробство, нехтуючи загальний поступ країни.
На закінчення його ясновельможність сказав, що ні в якому разі не хоче дальшими балачками позбавити мене приємності побачити на власні очі їхню головну Академію, куди він вирішив мене повезти. Він тільки попросив, щоб дорогою я звернув увагу на руїни під горою, милі за три від шляху. Історія їхня така. У нього за півмилі від дому був чудовий млин, що стояв на великій річці і задовольняв потреби не тільки його родини, а й багатьох його орендарів. Років сім тому до нього з'явилися члени одного клубу прожектерів і запропонували зруйнувати той млин, а натомість збудувати новий на схилі гори, прокопавши для цього на її гребені довгий канал, що правив би за водозбір, куди машини трубами подаватимуть воду для млина; вітер на вершині хвилюватиме воду й тим надаватиме їй більшого руху, тож коли вода тектиме вниз схилом, то для того, щоб крутити колесо млина, її буде потрібно вдвічі менше, ніж коли вона повільно тече у річці на рівнині. Під той час він був у незлагоді з королівським двором і за порадою приятелів погодився на таку пропозицію. По двох роках роботи, до якої було залучено сто чоловік, проект зазнав невдачі, а прожектери подались собі геть, скинувши всю провину на нього; відтоді вони весь час глузують з нього й підмовляють на таку ж спробу інших, так само гарантуючи успіх і таке ж розчарування.
Через кілька днів ми повернулися до міста; його ясновельможність, з огляду на свою погану славу в Академії, не хотів їхати туди сам, а попросив одного із своїх приятелів супроводити мене і відрекомендувати як людину, що дуже кохається в проектах, вельми допитливу й легковірну. І в цьому була частка правди, бо замолоду я й сам був трохи прожектер.
Розділ V
Авторові дозволено оглянути головну Академію в Лагадо. Докладний опис Академії. Які мистецтва досліджують професори.
Академія міститься не в одній будівлі, а в кількох суміжних будинках по обидва боки вулиці, на місці колишньої пустки, навмисне для цієї мети купленої та забудованої.
Президент прийняв мене дуже привітно, і я багато днів відвідував Академію. В кожній кімнаті — один або кілька прожектерів, а загалом я побував, мабуть, не менш як у п'ятистах кімнатах.
Перший винахідник, до якого я зайшов, був хирлявий чоловік з вимазаними сажею руками та обличчям; його довгі розкошлані патли та борода були обсмалені в багатьох місцях. Його одяг, сорочка та шкіра мали однаковий колір. Він уже вісім років працював над проектом добування сонячного проміння з огірків; переховуване в герметично закритих посудинах, це світло змогло б нагрівати повітря в хмарне, дощове літо. Від нього я довідався, що через яких-небудь вісім років він, безперечно, спроможеться постачати за недорогу ціну сонячне світло для губернаторових садів. Але він скаржився, що зараз у нього немає грошей, і просив у мене хоч яку-небудь дещицю, щоб дістати змогу продовжити дослідження, тим більше, що в цю пору огірки дуже дорогі. Знаючи їхній звичай канючити в кожного, хто до них заходить, пан М'юноді постачив мене грошима, і я зробив винахідникові невеликий подарунок.
Зайшовши до іншої кімнати, я в ту ж мить мало не вискочив з неї, бо в лице мені вдарив жахливий сморід. Але мій проводир підштовхнув мене вперед, пошепки благаючи залишитися, бо інакше ми завдамо тяжкої образи вченому, і тому я не наважився навіть затулити собі носа. Винахідник з цієї кімнати був найстаріший член Академії; обличчя й борода його були блідо-жовтого кольору, руки й одяг загиджені нечистотами. Коли мене відрекомендували йому, він міцно обійняв мене, хоч я радо уник би такої честі. Робота його від перших же днів появи в Академії полягала в перетворенні людських екскрементів знов у харчові продукти, з яких вони утворилися, шляхом вилучення деяких складових частин, знищення забарвлення, якого надає їм жовч, випаровування смороду та видалення слини. Місто щотижня виділяло йому наповнену людським послідом посудину завбільшки з брістольське барило.
Я бачив ще одного вченого, що працював над перепалюванням криги у гарматний порох. Він показав мені свій науковий трактат про ковкість вогню, який він збирався видати.
Був там надзвичайно вигадливий архітектор, що винайшов новий спосіб спорудження будинків — починаючи з даху і кінчаючи фундаментом. Свій проект він обґрунтовував посиланням на двох розумних комах — павука та бджолу, які роблять так само.
Працював в Академії і сліпий учений144 з багатьма сліпими ж таки учнями, чия робота полягала у змішуванні малярських фарб, які вони за вказівками свого вчителя навчалися відрізняти одну від одної на запах та дотик. Мені в них не пощастило, бо під час лекції студенти часто помилялися, та й сам професор рідко вгадував фарби. Проте все вчене товариство дуже поважає його і всіляко заохочує до дальшої праці.
В іншій кімнаті мене дуже потішив винахідник, що придумав новий спосіб орати землю з допомогою свиней і тим самим уникнути витрат на плуги, худобу та робітників. Метод цей такий: на акрі поля через кожні шість дюймів закопують на глибині восьми дюймів жолуді, фініки, каштани чи інші плоди, які свині дуже люблять; потім на поле випускають шістсот, а то й більше свиней, і ті, шукаючи їжі, за кілька днів переорюють весь грунт, та ще й угноюють його власним гноєм. Щоправда, проведені досліди показали, що витрат і часу така оранка потребує дуже багато, а врожай, якщо він взагалі буває, виходить мізерний. Проте ні в кого немає сумніву, що цей винахід можна ще значно вдосконалити.
У сусідній кімнаті всі стіни й стелю обснувало павутиння,145 за винятком вузького проходу для вченого. Коли я ступив на поріг, професор голосно остеріг мене, щоб я не пошкодив павутиння. Далі він почав нарікати на фатальну помилку людства, що, так здавна розводячи шовкопрядів, не використовує павуків — цих численних хатніх комах, які не тільки тчуть, а й прядуть. На його думку, застосування цих павуків повністю звільнить нас від витрат на фарбування тканин. І він цілком переконав мене в цьому, показавши силу чудових мух різної барви, якими він годував павуків і забарвлення яких передаватиметься, за його словами, виготовленій павуками пряжі. Він сподівався, що, маючи мух усіх відтінків, зможе задовольнити будь-які смаки, хай-но тільки знайде придатну для мух їжу з глею, олії чи якоїсь іншої клейкої речовини і в такий спосіб зробить павутиння цупкішим та міцнішим.
Був там і астроном, що надумав примістити сонячний годинник на великому флюгері міської ратуші і узгодити річний та добовий рух Землі і Сонця з усіма випадковими змінами напряму вітру.
Саме тоді я поскаржився, що в мене трохи заболів живіт, і мій проводир зараз же повів мене до кімнати видатного лікаря, який уславився лікуванням шлункових хвороб за допомогою двох протилежних операцій, виконуваних тим самим інструментом.
