Північне сяйво - Пулман Філіп
Ніякої помсти. Але стримуватися я також не буду. Якщо вони оборонятимуться, вони загинуть.
— Вони заховані у підвалі, в будинку священика, — сказала вона йому. — Він вважав, що в них живе дух, і намагався викликати його. Обладунки саме там.
Ведмідь підвівся на задні лапи і поглянув на захід, останні промені сонця освітили його похмуре обличчя кремово-діамантовим та жовто-білим кольорами. Ліра відчула хвилі жару від могутньої сили, яку випромінювало це створіння.
— Я мушу працювати до заходу сонця, — сказав він. — Сьогодні вранці я дав слово хазяїну. Мені потрібно відробити ще кілька хвилин.
— Там, де стою я, сонце вже сіло, — зазначила Ліра. І справді, з її боку світило зникло за скелястим мисом на південному заході.
Він став на всі чотири лапи.
— Так, — сказав він. Його обличчя тепер було в тіні, як і Лірине. — Як тебе звати, дитино?
— Ліра Белаква.
— Тоді я твій боржник, Ліро Белаква, — мовив він. Потім він повернувся і м'яко побіг по замерзлій землі.
Ліра не змогла б наздогнати його, навіть якби побігла. Вона справді почала бігти, а Пантелеймон чайкою летів угорі й говорив їй, куди рухається ведмідь.
Йорик Бернісон вибіг з воріт складу і попрямував провулком до головної вулиці міста, повз двір резиденції Сісельмана, на якій висів прапор, нерухомий у цей безвітряний вечір, і поряд з якою марширував вартовий, вниз з пагорба, минаючи вулицю, де жив відьмацький консул. Вартовий почав усвідомлювати, що трапилося, і намагався вирішити, що робити, а Йорик Бернісон вже був за рогом біля гавані.
Люди зупинялися, щоб подивитися, або розбігалися в різні боки від цього створіння, яке щодуху мчало кудись. Вартовий двічі вистрілив у повітря і побіг униз з пагорба за ведмедем, але посковзнувся на льодяному схилі і майже впав, але вхопився за найближчі поручні. Ліра була неподалік. Коли вона минала будинок Сісельмана, побачила багато людей, які вибігли у двір, аби подивитися, що сталося. Їй здалося, що вона побачила серед них Фардера Корама, але невпинно бігла, намагаючись наздогнати вартового, який уже повернув за ріг за ведмедем.
Будинок священика був старішим за інші. Три сходинки вели до парадних дверей, які тепер перетворилися на купу уламків, а зсередини чулися крики й тріск дерева. Вартовий, вагаючись, зупинився перед входом із гвинтівкою напоготові. Але коли почали збиратися люди та відчинилися вікна сусідніх будинків, він зрозумів, що повинен діяти, і вистрілив у повітря, а потім забіг усередину.
За мить здалося, що здригнувся весь будинок. Розбилися шибки одразу в трьох вікнах і з даху посипалася черепиця, з дверей вискочила налякана служниця, а за нею, лопочучи крилами, біг її деймон — курка.
Ще один постріл почувся зсередини, і гучний рик змусив служницю скрикнути. Немов куля, священик вилетів із дому разом із своїм пеліканом-деймоном, пір'я якого стирчало на різні боки, а гордість була уражена. Ліра почула голоси, які вигукували накази і, озирнувшись, побачила загін озброєних пістолетами та рушницями поліцейських, які поспішали з-за рогу, а неподалік від них бігли Джон Фаа і товстий метушливий Сісельман.
Сильний тріск змусив усіх знову подивитися на будинок. Вікно на нижньому поверсі, яке, напевно, було вікном підвалу, здригалося від дзвону шибок та хрускоту дерева. Вартовий, який переслідував Йорика Бернісона в будинку, вискочив і націлив свою гвинтівку просто на вікно. Раптом воно повністю вилетіло, і з нього виліз Йорик Бернісон — ведмідь в обладунках.
Без них він був грізний, у них — жахливий. Обладунки, вкриті рудою іржею, були грубо скріплені між собою: великі листи та диски із зубчастого металу, який втратив свій колір, вони скрипіли й вищали, коли терлися одне з одним. Шолом відповідав морді ведмедя, в ньому були отвори для очей та повністю відкрита нижня частина, щоби власник міг рвати й кусати.
Вартовий вистрілив кілька разів, поліцейські також підняли свою зброю, але Йорик Бернісон просто відмахувався від куль, як від крапель дощу, і рухався вперед із брязкотом та скрипом металу. Не встиг вартовий оговтатись, як ведмідь притиснув його до землі. Його деймон — ескімоська лайка — вчепився ведмедю в горло, але Йорик Бернісон не помічав його, ніби він був мухою, однією лапою він підтягнув до себе вартового і стиснув його голову між своїх щелеп. Ліра ясно бачила, що має трапитися: він розтрощить череп людини, мов яйце, а після цього відбудеться кривава бійка з новими смертями, яка затримає їхню подорож. І вони ніколи не звільняться, з ведмедем чи без нього.
Навіть не встигши подумати, Ліра кинулася уперед і засунула руку в щілину між обладунками, в отвір, який з'явився між шоломом та великим диском на його плечі, коли він схилив голову, — там вона бачила тьмяну жовто-білу шерсть між іржавими краями металу. Вона вп'ялася в неї пальцями, а Пантелеймон миттєво підлетів і, обернувшись на дикого кота, став, готовий захищати Ліру. Йорик Бернісон не рухався, і люди з гвинтівками також не поспішали стріляти.
— Йорику! — сказала вона розлючено, але тихо. — Послухай! Ти винен мені. Зараз ти можеш відплатити. Зроби, як я прошу. Не вбивай цього чоловіка. Просто розвернися і йди зі мною. Ти потрібний нам, Йорику, ти не можеш залишатися тут. Просто йди зі мною на пристань і навіть не озирайся. Фардер Корам і Владар Фаа тут: дозволь їм домовитися про все, вони все владнають. Відпусти цього чоловіка і ходімо зі мною…
Ведмідь повільно розтиснув свої щелепи. Вартовий, скривавлений, мокрий та білий як сніг, впав на землю й знепритомнів. Його деймон присів поряд із ним, намагаючись привести його до тями, а ведмідь пішов за Лірою.
Всі інші стояли, не рухаючись. Вони спостерігали, як ведмідь залишив свою жертву за наказом маленької дівчинки з деймоном-котом, а потім розступилися, даючи дорогу Йорику Бернісону, який важко шкандибав крізь натовп поряд із Лірою, прямуючи до гавані.
Її увага була спрямована лише на нього, і вона не помічала збентеження, страху і злості, які зростали, поки вона вела його. Вона йшла з ним, і Пантелеймон біг попереду, ніби очищаючи їм дорогу.
Коли вони дісталися до гавані, Йорик Бернісон схилив голову та відстібнув пазуром шолом, дозволивши йому впасти на замерзлу землю. Цигани вийшли з кафе, відчуваючи, що щось відбувається, і спостерігаючи в світлі анібаричних ліхтарів на палубі корабля, як Йорик Бернісон зняв решту обладунків і залишив їх на пристані. Без жодного слова він підійшов до води, пірнув без сплеску і зник.
— Що сталося? — запитав Тоні Коста, почувши розгнівані голоси та побачивши місцевих жителів і поліцію, які прямували в бік гавані.
Ліра розповіла йому, намагаючись висловлюватися зрозуміло.
— Але куди він подівся? — здивувався Тоні. — Це ж він залишив свої обладунки на землі? Вони знову заберуть їх, лише дістануться сюди!
Ліра теж побоювалася цього. З-за рогу з'явився перший поліцейський, потім ще, потім вийшли Сісельман, священик та двадцять чи тридцять зацікавлених місцевих. За ними йшли Джон Фаа і Фардер Корам.
Але коли вони побачили людей на пристані, то зупинилися — серед циган з'явився ще дехто. На обладунках ведмедя нога за ногу сидів Лі Скоресбі, у своїй руці він тримав найдовший пістолет із тих, що колись бачила Ліра, і який неумисно був спрямований на здорове пузо Сісельмана.
— Здається, ви не досить ретельно доглядали обладунки мого товариша, — жваво сказав він. — Придивіться до цієї іржі! Я б не здивувався, якби знайшов у них міль. А зараз стійте там, де стоїте, спокійно і тихо, і не думайте поворухнутися, поки ведмідь не повернеться з мастилом. А ще краще, мені здається, ви можете піти додому почитати газету. З Богом!
— Ось він! — скрикнув Тоні Коста, показуючи на дальній край причалу, де з'явився з води Йорик Бернісон, витягаючи за собою якусь темну річ. Коли він виліз на пристань, він обтрусився, поливаючи все навкруги фонтаном бризок. Потім нахилився, взяв чорний предмет у зуби і потяг його до місця, де лежали його обладунки. Це був мертвий тюлень.
— Йорику, — сказав аеронавт, повільно підводячись і тримаючи пістолет, який вперто вказував на Сісельмана. — Як справи?
Ведмідь подивився на нього і коротко рикнув, а потім розрізав тюленя пазуром. Ліра зачаровано дивилася, як він розгорнув шкіру і вийняв трохи жиру, яким змастив всі свої обладунки, ретельно наносячи його на місця, де сходилися диски.
— Ти з цими людьми? — не припиняючи роботи, запитав ведмідь.
— Звісно. Здається, ми обидва — найманці, Йорику.
— Де ваша куля? — звернулася Ліра до техасця.
— Спакована, лежить на санях, — відповів він. — А ось і хазяїн.
Джон Фаа і Фардер Корам разом із Сісельманом підійшли до пристані у супроводі чотирьох поліцейських.
— Ведмедю! — сказав Сісельман високим різким голосом. — Тобі дозволено поїхати з цими людьми. Але мушу попередити тебе, якщо ти ще раз з'явишся у межах цього міста, тебе буде покарано безжалісно.
Йорик Бернісон не звернув жодної уваги на ці слова і продовжував змащувати обладунки. Дбайливість та обережність, з якими він це робив, нагадали Лірі про її власну відданість Пантелеймону. Ведмідь сказав усе правильно: обладунки були його душею. Сісельман та поліцейські відступили, інші також повільно почали розходитися, але кілька залишилися подивитись.
Джон Фаа приклав руки до рота і крикнув:
— Цигани!
Вони всі були готові вирушати. Вони хотіли рухатися відтоді, як розвантажили корабель. Сани були споряджені, собачі упряжки чекали напоготові.
Джон Фаа сказав:
— Час вирушати, друзі. Зараз ми всі зібралися, дорога відкрита. Пане Скоресбі, ви все зібрали?
— Готовий їхати, Владарю Фаа.
— А ви, Йорику Бернісон?
— Лише вдягнуся, — відповів ведмідь.
Він закінчив змащувати обладунки. Не бажаючи залишати м'ясо тюленя, він підняв тушу і кинув її ззаду на сани Лі Скоресбі, а потім вдягся. Було дивно бачити, як листи металу завтовшки з дюйм він надягав, ніби шовкове вбрання. Це зайняло в нього менше хвилини, і цього разу вони вже не скрипіли й не брязкали від іржі.
Отже, менш ніж за півгодини експедиція вирушила на північ. Під небом, заповненим мільйонами зірок і сяючим місяцем, сани грюкали й калатали по вибоїнах та камінню, поки не дісталися до чистого снігу за містом. Тут звук змінився на тихе скрипіння снігу й дерева, собаки пішли легше, і рух став стрімким і м'яким.
Ліра, сидячи ззаду на санях Фардера Корама, закутана так сильно, що було видно лише очі, прошепотіла Пантелеймону:
— Ти бачиш Йорика?
— Він біжить поряд із санями Лі Скоресбі, — відповів деймон, озираючись.
