Всі клопоти світу - Азімов Айзек

Бачиш, як воно працює? Як друкарська машинка. Не пробуй нічого ні писати, ні друку­вати від руки. Просто користуйся машинкою. А тепер іди в кабіну 5-Б, і якщо потребуватимеш допомоги, просто натис­ни червону кнопку, і хтось підійде. Тим проходом, синку, по праву руку.

Він стежив, як хлопець ішов проходом, аж поки не зник з очей, і посміхався. Ще ніколи нікого не проганяли від Муль­тивака. Звичайно, завжди був певний відсоток непотребу: люди ставили запитання приватного характеру про своїх су­сідів або цікавилися сороміцькими подробицями з життя знаменитих осіб; юнаки з коледжів намагалися підсікти сво­їх професорів або ж вважали дуже дотепним загнати Мультивака на слизьке парадоксом Рассела про множину всіх множин і т. ін.

Всьому цьому Мультивак міг дати раду. Допомоги він не потребував.

Тим часом усі запитання й відповіді надходили в пам'ять і складали ще один пункт у досьє на кожного без винятку. На­віть найнезначніші й найнедоречніші запитання, оскільки в них відбивалася особистість запитувача, ставали в пригоді людству, допомагаючи Мультиваку знати про людство.

Квімбі переніс свою увагу на жінку, черга якої наді­йшла, — середнього віку, виснажену й кощаву, з виразом стурбованості в очах.

Алі Огмен міряв кроками свій кабінет уздовж, розпачли­во гупаючи підборами об килим.

— Імовірність усе ще зростає. Вже 29,4 відсотка. Хай йому біс! Джозеф Меннерс у нас під арештом, а вона все зростає, — з Отмена лив піт.

Лімі відірвався від телефона.

— Досі ніякого зізнання. Психічний Зонд не виявив ні­яких ознак злочинного наміру. Він, напевно, каже правду.

— Що ж тоді — Мультивак збожеволів? — запитав От­мен.

Ожив ще один апарат. Отмен, радий якійсь переміні, шви­денько вийшов на відповідь. На екрані з'явилося обличчя офіцера Служби Запобігання.

— Сер, — почав він, — чи будуть нові вказівки щодо сім'ї Меннерсів? Чи можна їм входити і виходити, як раніше?

— Що означає раніше?

— Перший наказ стосувався домашнього арешту Джозе­фа Меннерса. Про решту сім'ї не згадувалося, сер.

— Гаразд, до надходження подальших вказівок поширте наказ на решту сім'ї.

— Сер, тут якраз заковика. Мати і старший син дома­гаються інформації про молодшого сина. Молодший син зник, а вони торочать, що його заарештували, хочуть піти в штаб, щоб усе з'ясувати.

Отмен нахмурився і запитав майже пошепки:

— Молодший син? Скільки йому?

— Шістнадцять, сер, — відповів офіцер.

— Шістнадцять, і він зник. Не знаєте, куди?

— Йому дозволили вийти, сер. Не випускати не було на­казу.

— Почекайте на лінії. Нікуди не йдіть.— Отмен поставив канал на затримку, потім обіруч учепився в своє чорне як смола волосся і пронизливо закричав: — Йолоп! Йолоп! Йолоп!

— Що за чорт? — стривожено скинувся Лімі.

— У нього шістнадцятирічний син, — витиснув із себе Отмен.— Шістнадцятирічний підліток, внесений у Мульти­вак не самостійно, а лише як частина батькового досьє.— Отмен поглядом пропікав Лімі.— Чи ж то не відомо всім, що до вісімнадцяти неповнолітній вносить відомості у Мульти­вак не сам, що це робить за нього батько? Чи ж я сам того не знав? Або ви?

— Гадаєте, Мультивак мав на увазі не Джо Меннерса? — запитав Лімі.

— Мультивак мав на увазі його молодшого сина, а хло­пець уже зник. З оточеного потрійним кордоном будинку він спокійнісінько йде собі з відомою вам метою.

Він метнувся до телефону, на другому кінці якого все ще чекав офіцер Служби Запобігання. Хвилинної паузи виста­чило Отменові, щоб опанувати себе і прибрати холодного та впевненого виразу. (Він ніколи не дозволяв собі істерії на очах в офіцера, хоч як добре це проганяло злість).

— Офіцере, — сказав він, — виявити місцеперебування зниклого молодшого сина. При потребі залучити до розшу­ку всіх, хто є у вашому розпорядженні. Я передам належні накази. Будь-що знайдіть хлопця.

— Слухаю, сер.

Зв'язок урвався.

— Прикиньте ще раз імовірність, Лімі, — попросив От­мен.

Через п'ять хвилин Лімі доповів:

— Зменшилася до 19,6 відсотка. Зменшилася.

Отмен зітхнув з полегшенням.

— Нарешті ми напали на слід.

Бен Меннерс сидів у кабіні 5-Б і повільно вибивав паль­цем: "Мене звати Бенджамен Меннерс, номер МБ-71833412. Мого батька Джозефа Меннерса заарештували, проте ми не знаємо, який він задумав злочин. Чи є спосіб допомогти йо­му?"

Він сидів і чекав. Нехай йому тільки шістнадцять, але цьо­го віку було досить, щоб знати, що десь ті слова закружляли в найскладнішій із структур, які будь-холи задумувала люди­на, що мільярди фактів змішуються і шикуються в одне ціле, а з цього цілого Мультивак вилучить найкращий спосіб до­помогти.

Машина клацнула, і з'явилася картка. На ній була відпо­відь Довга відповідь. Починалася вона так: "Негайно поїха­ти експресом у Вашингтон, округа Колумбія. Вийти на зу­пинці Коннектикут-Авеню. Знайти спеціальний вхід із ви­віскою "Мультивак" і з охоронником. Скажеш охоронникові, що ти спеціальний кур'єр до доктора Трамбула, і тобі дозво­лять зайти.

Пройти коридором аж до малих дверей з написом "Внут­рішня зона". Зайти і сказати людині всередині: "Пакет до­кторові Трамбулу". Тоді дозволять пройти. Йди до…"

І далі в такому ж дусі. Бен не знайшов безпосереднього зв'язку зі своїм запитанням, але він цілком покладався на Мультивака. Хлопець вибіг і подався до зупинки експреса на Вашингтон.

Слід Бена Меннерса привів офіцера Служби Запобігання на Балтиморську підстанцію через годину після Бенового від'їзду. Гарольда Квімбі приголомшила кількість високих чинів, які вхопилися за нього, як за рятівну соломинку в по­шуках шістнадцятилітнього підлітка.

— Так, хлопець, — сказав він, — але я не знаю, куди він подався, зробивши свої справи. Я не міг знати, що хтось його шукає. Ми приймаємо всіх відвідувачів. Так, я можу викли­кати запис запитання і відповіді.

Вони проглянули запис і негайно передали його через телезв'язок в Центральний штаб.

Отмен прочитав запис, закотив очі і зомлів. Майже одразу його привели до тями.

— Накажіть схопити хлопця, — заледве проказав він Лі­мі.— І нехай для мене зроблять копію відповіді Мультивака. Далі вже нікуди, нема ради. Мушу йти до Галлімена.

Ніколи раніше Бернард Галлімен не бачив Алі Отмена та­ким стривоженим — від несамовитого погляду координато­ра у нього мороз пішов поза спиною.

— Щ-що ви маєте на увазі, Отмене? — заїкаючись, вимо­вив він.— Що ви маєте на увазі, кажучи, що це г-гірше за вбивство?

— Набагато гірше, ніж просто вбивство.

Галлімен зблід як стіна.

— Ви маєте на увазі замах на урядового службовця? (В голові його майнуло, що він сам…)

Отмен кивнув головою.

— Не службовця. Урядову особу.

— Генерального Секретаря? — запитав Галлімен пере­ляканим шепотом.

— Вище. Набагато вище. Маємо справу з замахом на Мультивак!

— Щ-о-о!

— Вперше в історії Мультивака комп'ютер повідомив, що він сам у небезпеці.

— Чому одразу не поставили мене до відома?

— Нечуваний випадок, сер, — викручувався Отмен, — і ми мусили розслідувати справу перш, ніж насмілилися викласти її в офіційному рапорті.

— Але Мультивак, звичайно, врятували? Його врятували?

— Ймовірність заподіяння шкоди впала нижче від чоти­рьох відсотків. Я чекаю на повідомлення.

— Пакет докторові Трамбулу, — сказав Бен Меннерс чо­ловікові на високому стільці, який чаклував над чимось схо­жим на панель керування стратосферним реактивним лайне­ром, але дуже збільшеним.

— Угу, Джіме, — сказав чоловік.— Проходь.

Бен глянув у свою інструкцію і поспішив далі. Зрештою, залишалося знайти маленький тумблер і перевести його в положення "ВНИЗ" тієї миті, коли одна з лампочок засві­титься червоним. Позад себе він почув збуджений голос, по­тім ще один, і раптом двоє чоловіків підхопили його під пах­ви. Ноги відірвалися від підлоги.

Один з двох сказав:

— Ходи з нами, хлопче!

Обличчя Алі Отмена не дуже розпогодилося від новин, хоч Галлімен і промовив з величезним полегшенням:

— Якщо хлопець у наших руках, то Мультивак у безпеці.

— До часу.

Галлімен приклав до чола тремтячу долоню.

— Що я пережив за ці півгодини! Можете собі уявити, що означав би вихід Мультивака з ладу бодай ненадовго? Уря­дова криза, крах економіки! Це означало б гірше спустошен­ня, ніж…— він рвучко звів голову.— Що Ви маєте на увазі своїм "до часу"?

— Хлопець, той Бен Меннерс, не мав жодного наміру за­подіяти шкоду. Його і всю сім'ю Меннерсів треба звільнити, їм належить виплатити компенсацію за незаконне затриман­ня. Ел: лише виконував вказівки Мультивака, щоб допомогти батькові, і вийшло на його. Батько звільнений.

— Зважте, що Мультивак наказав хлопцеві переставити тумблер за ситуації, коли згоріло б достатньо контурів, щоб їх ремонтувати цілий місяць. Вважаєте, що Мультивак міг пожертвувати собою заради блага однієї людини?

— Ще гірше, сер. Мультивак не лише дав такі настанови, а й вибрав сім'ю Меннерсів насамперед через те, що Бен Мен­нерс як дві краплі води схожий на одного з посильних докто­ра Трамбула, а отже, він міг зайти в Мультивак безборонно.

— Тобто як, вибрав сім'ю?

— Гаразд, хлопець ніколи не пішов би питатися у Муль­тивака, якби його батька не заарештували. Його батька ніко­ли б не заарештували, якби Мультивак не звинуватив його в намірах зруйнувати Мультивак. Власні дії Мультивака запо­чаткували ланцюг подій, які ледь не призвели до руйнації Мультивака.

— Але ж тут брак будь-якого сенсу, — благально мовив Галлімен. Він відчув себе нікчемним і безпорадним, він фак­тично падав навколішки, благаючи Отмена, того, хто провів майже все життя своє на Мультиваку, повернути мир його душі.

Отмен миру не повертав.

— Оскільки мені відомо, — відказав він, — це перша Мультивакова спроба в цьому напрямку. В дечому задум не­поганий. Мультивак правильно вибрав сім'ю. Він ретельно уникав розрізняти між батьком і сином, щоб збити нас зі слі­ду. Проте він у цій грі був ще дилетантом. Не зміг переборо­ти власний алгоритм, який змушував його повідомляти про зростання ймовірності власного руйнування у відповідь на кожен хибний наш крок. Не зміг уникнути запису відповіді, яку він дав хлопцеві. Він ще набереться досвіду — мабуть, навчиться обдурювати. Навчиться деякі факти приховувати, а ще деякі — забувати записувати. Відтепер кожна його по­рада може містити в собі зерна його саморуйнації.