Всі клопоти світу - Азімов Айзек

Всі клопоти світу

Айзек Азімов

Оповідання

Найпотужніші на Землі підприємства були об'єднані навколо Мультивака… Мультивак — велетенський комп'ю­тер — за п'ятдесят років розрісся так, що його численні від­галуження заполонили Вашінгтон, округа Колумбія, аж до передмість і простягли свої щупальця до кожного міста і міс­течка на земній кулі.

Армія державних службовців постійно вводила в нього інформацію, а інша армія співвідносила та розшифровувала видані ним результати. Корпус інженерів робив обходи його внутрішніх приміщень, а шахти і заводи надсаджувалися, підтримуючи резервний запас частин завжди комплектним, завжди відкаліброваним, завжди бездоганним з будь-якого погляду.

Мультивак керував земною економікою, допомагав земній науці, однак найважливіше було те, що він був банком усіх відомих фактів про кожного окремого мешканця Землі.

І частиною щоденних обов'язків Мультивака було переби­рати у своїх нутрощах чотири мільярди комплектів фактів про кожну окрему людську істоту і екстраполювати ці факти ще на один день. Кожен відділок Служби Запобігання на Землі отримував дані за сферами своєї юрисдикції, а підсум­кова інформація у формі велетенського переліку подавалася в Центральне Бюро Запобігання у Вашингтоні.

Бернард Галлімен відбував четвертий тиждень свого річ­ного терміну на посаді Голови Центрального Бюро Запобі­гання і вже сприймав ранкові рапорти досить звично, не від­чуваючи перед ними страху. Як правило, це був стос паперу завтовшки дюймів з шість. Тепер Галлімен уже знав, що від нього не вимагалося все перечитувати. (Жодна людина не змогла б). Але цікаво було туди просто зазирнути.

То був звичайний список з прогнозами злочинів: усіляких шахрайств, крадіжок, бешкетів, убивств, підпалів.

Він пошукав один специфічний розділ і, виявивши його, був прикро вражений, а далі відчув ще більшу прикрість, бо там було два записи. Не один, а два. Два вмисних убивства. Йому ще не доводилося бачити в один день два за весь час головування.

Він ткнув пальцем у клавішу внутрішнього відеозв'язку і чекав, доки на екрані з'явилося незворушне обличчя коорди­натора.

— Алі, — сказав Галлімен, — сьогодні у нас два умисних. Що там надзвичайного?

— Нічого, сер.— Смагляве обличчя з пронизливими чор­ними очима ніби занепокоїлося.— Обидві справи досить низької ймовірності.

— Знаю, — урвав Галлімен, — я зауважив, що жодна ймо­вірність не перевищує 15 відсотків. Але все одно, Мультивак повинен дбати про свою репутацію. Він, по суті, вимів зло­чинність, а публіка судить про це за реєстром умисних убивств, що як злочини, звісна річ, найбільше на видноті.

— Так, сер.— Алі Отмен кивнув.— Я це добре усвідом­люю.

— Сподіваюся, ви також усвідомлюєте, що я не бажаю мати жодного вбивства за час мого терміну. Якщо прослизне будь-який інший злочин, то я можу допустити виправдання, але якщо проскочить убивство, то злуплю з вас шкуру. Зро­зуміло?

— Так, сер. Повний аналіз двох потенційних убивств уже у відповідних окружних відділках. Потенційні злочинці та жертви під наглядом. Я ще раз перевірив імовірність учинен­ня злочину — вона падає.

— Чудово, — сказав Галлімен і вимкнув зв'язок.

Він знову взявся за перелік із ніяковим почуттям, що по­водився надто пихато. Одначе, з чиновниками із штатного персоналу слід триматися твердо, так, щоб вони не уявляли собі, ніби можуть тут верховодити всіма, в тім числі й Голо­вою. А надто той Отмен, який працював з Мультиваком ще тоді, коли вони обидва були значно молодшими, саме через це й тримається так зарозуміло, що аж до нестями довести може.

Для Галлімена питання злочинності було політичним шансом усього життя. Досі жоден Голова не відбув свого терміну без убивства, вчиненого десь колись на Землі. У по­переднього Голови під кінець їх було вісім, на три більше (більше, фактично), ніж у його попередника.

А от Галлімен збирався не мати жодного. Він заповзявся бути першим, за чиє головування не станеться жодного вбивства, ніде на Землі. А після цього — сприятлива репута­ція, що дозволить йому…

Решту рапорту він лише перегорнув. Прикинув на око, що туди внесено принаймні дві тисячі передбачуваних випадків побоїв жінок. Безперечно, не всі вдасться відвернути. Відсот­ків тридцять, мабуть, станеться. Але ймовірність мала тен­денцію до звуження, а кількість випадків падала навіть нижче.

Лупцювання жінок Мультивак додав до свого переліку завбачуваних злочинів років із п'ять тому, і пересічний чоло­вік ще не призвичаївся до думки, що коли він має намір від­духопелити свою половину, то це стане відомо наперед. Ко­ли ж потенційного злочинця засудить усе суспільство, то жінка попервах ходитиме з синцями рідше, а потім, зреш­тою, позбудеться їх взагалі.

До переліку входив також деякий відсоток лупцювань чоловіків — Галлімен це зауважив.

Алі Отмен вимкнув зв'язок і дивився на екран, з якого зникла товстопика, лисувата вже голова Галлімега. Потім перевів погляд на свого асистента Рейфа Лімі и сказав:

— Що ми робимо?

— Ет, не питайте. Він, бач, занепокоєний якимись там нікчемним убивством, нехай двома.

— Жахливий ризик брати цю справу на себе. Але якщо ми доповімо йому, то його вхопить грець. Ці виборні політи­ки бережуть свою шкуру, отже, він зобов'язаний плутатися під ногами і заважати.

— Все лихо, одначе, в тому, що станеться, коли ми схиби­мо? Ну, майже тобі кінець світу, розумієте?

— Якщо ми схибимо, то кому який клопіт, що з нами ста­неться? Ми просто увіллємося в загальну катастрофу.— По­тім Отмен додав трохи бадьоріше: — Та чорт з ним, імовір­ність лише 12,3 відсотка. З будь-чим іншим, крім убивства, ми даємо ймовірності трошки зрости, перш ніж взагалі за щось братися. Є ще шанси для стихійних запобігань.

— На них я не покладався б, — сухо зауважив Лімі.

— А я й не збираюся. Я просто посилаюся на факти. За цієї ймовірності, однак, я пропоную на якийсь час обмежи­тися простим наглядом. Ніхто не планує такого злочину сам-один — мають бути спільники.

— Мультивак жодного не назвав.

— Знаю. Проте…— він замовк у нерішучості.

І вони заглибилися у деталі злочину, не внесеного у пере­даний Галлімену рапорт, злочину, на який ніколи не відва­жувалися за всю історію Мультивака, і розмірковували, що ж робити?

Бей Меннерс вважав себе найщасливішим шістнадцяти­річним хлопнем у Балтіморі. Таку думку, мабуть, можна бу­ло взяти під сумнів. Але, безперечно, він був одним з найщасливіших і одним з найзбудженіших.

Він принаймні належав до жменьки допущених на ста­діонні галереї гостей під час приведення до присяги вісімна­дцятирічних. Якраз мав складати присягу його старший брат, і тому батьки подали прохання про квитки для гляда­чів, а також дозволили подати прохання Бонові. А коли Мультивак вибрав щасливців з усіх заявників, то виявилося, що тільки Бенові дістався квиток.

Через два роки Бен сам складатиме присягу, але подиви­тися тепер на свого дорослого брата Майкла були не менш утішно.

Батьки одягнули Бена (або ж, у всякому разі, наглядали за одяганням) з усією дбайливістю, бо ж він представлятиме сім'ю, і послали його з численними наказами для Майкла, який поїхав з дому на кілька днів раніше для попередніх фізичних та неврологічних іспитів.

Стадіон був на околицях міста. Бена, якого розпирало від власної значущості, провели на його місце. Тепер під ним видніли численні ряди з сотень і сотень вісімнадцятирічних (хлопці з правого, а дівчата з лівого боку), всі з другого району Балтімора. У різні пори року такі самі торжества від­бувались у всьому світі, але це ж Балтімор, що не кажіть. Там унизу (десь там) був Майк, рідний Бенів брат.

Бен перебігав поглядом по маківках голів, гадаючи, що якось зможе впізнати брата. Звісно, що не зміг, але потім пе­ред усім загалом на поміст вийшов якийсь чоловік, і Бен перестав придивлятися, почав слухати.

— Добрий день усім, хто сьогодні відбуде церемоніал по­свячення! Добрий день, гості! — почав чоловік.— Мене зва­ти Рендольф Т. Гок. Цього року я відповідальний за церемо­ніали у Балтіморі. Посвячувані вже кілька разів зустрічалися зі мною під час фізичної та неврологічної частини теперіш­нього посвячення. Нашу місію загалом уже виконано, проте найважливіше — ще попереду. Сам посвячуваний, його осо­бистість, повинні ввійти в обсяг пам'яті Мультивака.

Щороку перед вступом у зрілість молодим потрібні деякі пояснення. Дотепер, — він звертався безпосередньо до мо­лоді, й у бік галереї його очі більше не дивилися, — ви ще не були особистостями в очах Мультивака, а лише там, де вас як таких переважно вирізняли ваші батьки або ж уряд.

Дотепер, коли надходила пора щорічного подання інфор­мації, ваші батьки заповнювали за вас необхідні дані. А те­пер настав час вам самим цей обов'язок перебрати на себе. Це велика честь, велика відповідальність. Ваші батьки пові­домляли нам про вашу освіту, про хвороби, про звички та чимало інших речей. А тепер ви повинні повідомляти нам набагато більше: ваші найпотаємніші думки, ваші найприхованіші вчинки.

Це важко попервах, страшно навіть, але конче потрібно. Після ваших повідомлень Мультивак у своїй пам'яті матиме на всіх вас повний аналіз. Він розумітиме ваші і чинки й відрухи.

Таким чином Мультивак захищатиме вас. Якщо вам загрожуватиме нещасний випадок, він знатиме про це. Якщо хтось матиме щодо вас лихі наміри — він знатиме. Якщо ж вам спаде лихе на думку, він і це знатиме, вас завчасно зупинять, і не буде потреби вас карати.

Озброєний знаннями про вас усіх, Мультивак зможе допо­магати Землі регулювати економіку і закони в ім'я загально­го добробуту. Якщо у вас виникнуть особисті проблеми, ви можете звернутися з ними до Мулыивака. Знаючи про вас усе, Мультивак матиме змогу допомогти вам.

Відтепер вам потрібно буде заповнювати багато формуля­рів. Уважно міркуйте і відповідайте на всі запитання якнайсумлінніше. Хай вас не стримує сором'язливість чи обереж­ність! Ніхто ніколи не дізнається про ваші відповіді, крім Мультивака, хіба ідо з'явиться доконечна потреба вивчити ваші відповіді для вашою захисту. Навіть тоді їх знатимуть лише спеціально уповноважені урядовці.

Може статися так. ще вам заманеться в той чи інший спо­сіб трошки підправити істину. Не робіть цього. Ми все одно довідаємося.