Балакучий згорток - Даррелл Джеральд
Тому, згідно з нашим планом, ми маємо завдати їм стільки клопоту, щоб у них не було часу навіть подумати про це, аж поки не буде пізно. Нині вже маємо уявлення про те, на що здатні василіски, завдяки двом нашим хоробрим друзям: жабі Етельреду, присутньому тут, який із неймовірною відвагою і професійною майстерністю замаскувався під індійського заклинача змій і прокрався в їхній замок.
Почулося гучне багатоголосе "О-о-о!" і вибух оплесків, аж Етельред зашарівся.
– Скориставшись допомогою свого товариша, вужа, він продемонстрував василіскам кілька магічних трюків із заклинання змій і довідався, що василіски не знають, що саме ми готуємо, але знають, що ми щось готуємо, і це страшенно їх нервує. А потім Етельред запустив феєрверк і розповідав, що вони почали бігати по колу, збиваючи один одного з ніг.
Зала вибухнула сміхом і оплесками.
– Сьогодні рано-вранці, – й собі посміхнувся Саймон, – наш єдиний і неповторний, непереможний, незрівнянний і безстрашний добродій Папуга виказав неабияку відвагу та здійснив повітряну розвідку над замком.
Почулись вигуки: "Браво!", "Хай живе Папуга!" та гучні оплески. Папуга чемно вклонився присутнім.
– Він пролетів низько над стіною з бійницями і побачив, що василіски встановили кілька гармат і казанів із гарячою олією. Це, очевидно, будуть головні засоби їхньої оборони. Поза тим вони покладаються тільки на захист рову та великої брами. Можу додати, що добродій Папуга пролетів просто над головами вартових і закричав: "Пильнуйте, пильнуйте, ваш кінець уже близько!" І мені дуже приємно повідомити, що після цих слів двоє з них так перелякалися, що звалилися в рів.
Зала знову вибухнула сміхом і оплесками – ще гучнішими, ніж перед тим.
– Однак, – провадив Саймон, – сміх сміхом, але ми не повинні недооцінювати наших супротивників. Вони підступні, жорстокі та небезпечні, але щоб іще раз довести вам, як важливо, щоб ми перемогли, я попрошу Етельреда зачитати по пунктах нові розпорядження, які василіски мають намір впровадити в життя, коли візьмуться до керування країною.
Саймон сів, а Етельред підвівся, розгорнув пергамент і почав читати:
– Пункт перший: усі фенікси мають бути вислані з Міфології, а разом із ними і всі морські змії завдовжки понад п'ять футів.
– Яке зухвальство! – проревів Освальд.
– Пункт другий: усі дракони мають використовуватися для перевезення вантажів, зокрема, будівельних матеріалів для василісків.
– Нахаби! – вигукнула Табіта, червона від гніву.
– Пункт третій: усім єдинорогам належить обрубати ріг, після чого їх будуть використовувати як гужовий транспорт і тяглову силу для карет василісків.
ЦІ слова викликали в єдинорогів обурене іржання, гримання рогами й копитами.
– Пункт четвертий: усіх жаб належить використовувати для висиджування яєць василісків, натирання підлог і сервірування столів у замку.
Жаби аж очі вирячили від жаху.
– Пункт п'ятий: усіх русалок належить використовувати як тяглову силу для перевезення суден і плотів василісків, а також – тричі на тиждень – для очищення рову довкола замку.
– Яка неповага! Яке приниження! Очищувати якийсь рів – мені, з моїм шляхетним родоводом! – розкричалася Дездемона.
– Пункт шостий: усіх горностаїв належить використовувати як няньок, кухарів, лакеїв, садівників і таке інше у Замку Василісків.
– Себто мене? Герцога Горностайського? Як василіскову няньку? – з жахом вигукнув Венслідейл. – Це мене – лакеєм у василісків?!
– Пункт сьомий: змусити Г.Г. погодитись працювати на василісків і допомагати їм заклинаннями.
– Нізащо! – скрикнув Г.Г. – Ніколи, ніколи, ніколи!
І всі привітали його оплесками та схвальними вигуками.
– Пункт восьмий: речі, які належить заохочувати: безмежне зростання чисельності василісків, оскільки вони мають керувати країною; неухильне зростання чисельності мандрагор, вовкулак та інших розумних, інтелігентних і приємних у спілкуванні членів суспільства.
Тут здійнявся такий рев гніву та люті, такий гамір і крик, нібито вдарили громи небесні. Венслідейл настільки розхвилювався, що ненароком ударив Вініфред по голові своєю палицею із золотим окуттям. Жаби розмахували піками з таким запалом, що кілька горностаїв отримали синці попід очі, а четверо найвразливіших вогняників знепритомніли. Минуло добрих п'ять хвилин, перш ніж порядок було відновлено і Саймон знову зміг узяти слово.
– Тепер, – сказав він, – ви розумієте, чому нам так важливо перемогти?
– Так! Розуміємо! – закричали всі.
– Дуже добре, – сказав Саймон. – А зараз, сподіваюся, всі ви уважно вислухаєте, як ми збираємося провести атаку і що саме кожен із вас має робити.
Кожен зацікавлено спостерігав, як Саймон встановлює посеред столу модель Замку Василісків, щоб його всім добре було видно.
– Отже, тут маємо модель замку, – Саймон взяв указку. – І як ви бачите, він має форму весільного торта з порожниною всередині та чотирма вежами. Центральна порожнина – велике внутрішнє подвір'я. Ось тут, довкола, бачимо рів, а тут – підйомний міст і замкові ворота. Всім зрозуміло?
– Так, так! – хором відгукнулися присутні.
– А тепер розглянемо детальний план штурму, – провадив Саймон. – Ліворуч і праворуч від замку будуть напоготові два підрозділи грифонів, на озброєнні в яких буде по п'ять катапульт. Табіта розжарюватиме золоті ядра перед пострілами, щоб вони могли підпалювати все, у що влучать, і створювати василіскам якнайбільше проблем. Далі, щойно грифони дадуть перший залп, чудово натренований двоюрідний брат Етельреда на ім'я Егберт (він, до речі, на той час уже буде в замку) переріже канати, які підтримують підйомний міст. На жаль, він сам не зможе відчинити ворота, але щойно міст опуститься, як ворота потрощить і рознесе на друзки славна кавалерія єдинорогів під проводом мого брата Пітера. Як тільки ці плани здійсняться, негайно мають відбутися ще дві речі.
По-перше, панна Вільямсон Сміт-Сміт-Браун і її дівчата в супроводі нашого доброго друга Освальда увійдуть до рову та витягнуть корок. Рівень води почне падати.
По-друге, тим часом я на чолі флотилії повітряних куль із вогняниками при стерні та з кошиками, повними горностаїв, підіймуся в повітря. Ми пролетимо над замком, опустимося на внутрішньому подвір'ї та захопимо оборонні мури. Кожен горностай буде забезпечений вогнетривким одягом і пістолетом із лавандовою водою. Їхнє завдання – відволікати на себе увагу василісків і боротися з ними, скільки стане сили. Щойно рівень води в рові впаде до нуля і відкриються труби, Егберт відразу позначить дві-три з них червоними прапорцями. Це, власне, ті труби, що ведуть просто в темниці, де зберігаються Великі Книги. І тоді великий загін горностаїв разом із бригадою Смертельно Страшних Жаб Пенелопи проберуться трубами, знешкодять вартових і самі охоронятимуть Великі Книги, аж поки Замок перейде до нас.
– Ну як, усе зрозуміло?
Усі відповіли, що все ясно, як Божий день.
– Добре, – сказав Саймон, – я хотів би просити вас, щоб завтра вранці, рівно о шостій, усі були на своїх позиціях, бо рівно о шостій тридцять грифони дадуть перший залп. Це все. Бажаю успіху!
Дорогою з великої банкетної зали Пенелопа підійшла до Етельреда.
– Етельреде, на мою думку, ти здійснив надзвичайно мужній вчинок, коли проник у Замок Василісків і так чудово все організував.
– Та що ви, панночко, – відповів на це Етельред, – я ж вам казав: мистецтво маскування – це мій коник.
– Усе одно, це було дуже винахідливо з твого боку, – сказала Пенелопа. – І я маю до тебе особисте прохання.
– Будь ласка, яке завгодно прохання, все що забажаєте, панночко, – палко запевнив Етельред. – Ви тільки скажіть, і я все виконаю.
– Обіцяєш?
– Аякже, панночко, звичайно, – підтвердив Етельред.
– Тоді, – вела далі Пенелопа, – ти зі своїм загоном Смертельно Страшних Жаб ідеш у Замок водогінною трубою, так?
– Саме так, панночко. Я, можна сказати, йду на чолі загону.
– Я хочу йти разом із вами.
– Що?! Ні-ні, панночко, хвилинку, – розхвилювався Етельред. – Так негарно, я не можу взяти вас із собою, слово честі. Коли щось станеться з вами, я собі цього не пробачу, й ніхто ніколи мені цього не пробачить.
– Але ж ти обіцяв? Обіцяв, – сказала Пенелопа. – Я не збираюся сидіти тут без діла, коли інші воюють. Ну будь ласка, Етельредику, я мушу піти з тобою. Я надягну вашу симпатичну червону уніформу, коси заховаю під шапочку, так що ніхто й не дізнається. Я обіцяю робити тільки те, що ти скажеш, а ти завжди мене захистиш.
– Хай йому грець, панночко, – пригнічено пробурмотів Етельред. – Якщо хтось почує про це, з мене здеруть шкіру, слово честі, здеруть.
– То ти допоможеш мені? – вигукнула Пенелопа.
– Ну, я ж обіцяв, нічого не вдієш, – зітхнув Етельред. – Значить, доведеться зробити це. Про єдине тільки прошу, панночко: будьте дуже обережні, бо на нас чекає страшенно небезпечна справа.
– Так, я буду дуже обачна, – пообіцяла Пенелопа.
Папуга обрав собі роль Генерала Наглядача за всією битвою, а відтак мусив кружляти довкола Замку, спостерігати за військовими діями і звертатися з отриманою інформацією до Г.Г., який мав перебувати в особистій повітряній кулі, прив'язаній у вигідному місці, звідки Г.Г. міг би добре бачити все, що відбувається.
Отже, наступного ранку, за десять хвилин до шостої, повітряна куля Г.Г. поволі здійнялася в небо, тягнучи вгору довгу шовкову стрічку, зіткану Дульчібеллою спеціально для нього. Г.Г. був озброєний пістолем із лавандовою водою про всяк випадок, великим пакунком із бутербродами, пляшкою небесно-морквяного інжирного пива та підзорною трубою Папуги. А Папуга примостився на краєчку кошика, готовий злетіти, щойно почнеться битва. З цього спостережного пункту – кошика, завислого в повітрі, – Г.Г. бачив під собою Замок Василісків і спостерігав за пересуваннями їхніх бойових загонів.
Рівно о шостій грифони вивели свої катапульти на бойові позиції, і біля кожної батальйон горностаїв ретельно поскладав гарматні ядра в акуратні стоси. Табіта перебігала від одного стоса до іншого та дихала вогнем на ядра, аж поки вони не розжарювалися до багряного світіння й мало не плавились.
Тим часом горностаї, жаби, русалки й Освальд переховувались у Корковому Лісі поблизу від замкового рову. А позаду невеличкої смуги пагорбів, якраз навпроти підйомного мосту, Пітер виставив свою кавалерію, а Саймон прив'язав там усі повітряні кулі.
Тепер усе було в повній бойовій готовності, всі трималися мужньо, хоч і з деяким острахом, і терпляче очікували сигналу від Г.Г.
