Кракатит - Чапек Карел

Крафт кинувся тікати, щось розпачливо промурмотівши. Тепер різник швидко і спритно стягував лубки, буркочучи, що завтра накладе гіпс на цю бісову ногу. Нарешті справа дійшла кінця; хоча нога боліла ще жахливо і лежала як мертва, проте різник пішов геть. Лише Пауль походжав навшпиньках і щось мимрив м'якими губами, намагаючись полегшити йому біль.

Примчав машиною Карсон і, перескакуючи через кілька сходинок, кинувся до Прокопа. Кімната сповнилась тріскучими словами, якими він виражав своє співчуття, і враз усі підбадьорились, повеселіли. Карсон молов для потіхи щось п'яте через десяте і раптом по-приятельському погладив його скуйовджену чуприну. В цю мить Прокоп ладен пробачити своєму в'їдливому ворогові й тиранові дев'ять десятих усіх неприємностей, що були між ними. Коли це почулося, що по сходах суне щось важке. Двері розчиняються, і два лакеї в білих рукавичких вводять паралізованого князя. Князь ще від дверей махає неймовірно висхлою рукою, мабуть, щоб Прокоп від самої шаноби до нього не встав якимсь чудом і не пішов назустріч його світлості; по тому дає себе посадовити і насилу вичавлює! з себе кілька слів зичливого співчуття.

Ледве зникає ця поява, як знову хтось постукав у двері, і Пауль зашепотів з якоюсь покоївкою. Незабаром увійшла княжна, ще в білому тенісному вбранні, з каяттям і упертістю на смаглявому обличчі, бо з'явилась вона самохіть прохати пробачення за свою жахливу хлоп'яцьку вихватку. Але поки вона встигає промовити слово, суворе й грубе Прокопове обличчя роз'яснюється дитячим усміхом.

— Ну, що? — гордо питає пацієнт. — Я боюся коней чи ні?

Княжна зачервонілась так, що ніколи б цього про неї не сказали, аж їй самій стало ніяково. Проте переборола себе і зразу стала чарівною господинею палацу. Спитала, що він з'їв би, прочитав і т. ін., і оголосила, що приїде професор-хірург, наказала Паулю, щоб той двічі на день доповідав їй про стан здоров'я Прокопа; поправила щось на подушці і, кивнувши головою, вийшла.

Коли ж незабаром приїхав славетний хірург, йому довелось кілька годин почекати, хоча це йому було й дуже не до вподоби; пан інженер Прокоп зволив саме міцно заснути.

XXVIII

Звичайно, славетний хірург не визнав роботи військового різника. Він знову розтяг Прокопові зламану ногу і наклав нарешті гіпс. Проте сказав, що ліва кінцівка, як видно з усього, залишиться кривою.

Відтоді настали для Прокопа славні спокійні дні. Крафт читав йому Сведенборга , а Пауль — родинні календарі ; за розпорядженням княжни його ліжко обклали найкращими виданнями світової літератури. Нарешті Прокопові надокучили календарі, і він почав диктувати Крафтові систематизовану працю з деструктивної хімії. Найдужче він уподобав, як не дивно, Карсона. Йому імпонували його зухвальство і безцеремонність, бо він угледів під ними великі плани і шалену фанатичність принципового міжнародного мілітариста.

Пауль був безмежно щасливий: він почував себе незамінним від ночі до ночі і служив кожним своїм зітханням, кожним кроком своїх старечих ніг.

Лежиш, з усіх боків оточений матерією, подібний до зрубаного дерева; але хіба не почуваєш ти випромінювання страшних і незнаних сил в цій непорушній матерії, що тебе оточує? Спочиваєш на пухових подушках, що таять у собі силу більшу, ніж бочка динаміту; твоє тіло — спляча вибухівка; навіть тремтяча зів'яла рука Пауля більшу в собі криє вибуховість, ніж мелінітовий капсуль. Ти непорушно спочиваєш в океані невиміряних, нерозкладених, нездобутих сил; навколо тебе — не мирні стіни, не тихі люди, не шелестливі крони дерев, а склади вибухових речовин, космічна порохівня, готова повсякчас до страхітливого вибуху; стукаєш пальцем по матерії, ніби перевіряєш бочки з екразитом, наскільки вони повні.

Прокопові руки стали прозорими від нерухомості, зате набули дивної чутливості. Почували і відгадували детонаційну потенцію всього, до чого лише дотикались. Молоде тіло має величезне вибухове напруження; і навпаки, доктор Крафт, палкий ідеаліст, має відносно слабкий вибуховий потенціал, тоді як Карсонів детонаційний індекс наближається до тетранітраніліну; Прокоп із трепетом згадував холодний дотик руки княжни — він свідчив про страшенну бризантність цієї гордої амазонки. Прокоп сушив голову над тим, чи залежить потенціальна вибухова енергія організму від наявності якихось ферментів та інших речовин, чи від хімічної структури клітинних ядер, які є самі по собі зарядами par excellence .

Він був би радий побачити, як би ця чорнява пихата дівчина вибухнула.

Тим часом Пауль уже возить Прокопа в кріслі по парку. Гольц тепер зовсім зайвий, але в ньому відкрили талант масажиста, і Прокоп відчуває, як з його пружних пальців витікає благодатна вибухова сила. Буває, що пацієнта зустріне в парку княжна, заговорить до нього з бездоганною, точно відваженою ввічливістю, а Прокоп у розпачі ніяк не може зрозуміти, як це робиться: сам він або занадто грубий, або занадто щирий. Решта товариства вважає Прокопа за дивака, і це дає право ставитись до нього несерйозно, а йому дозволяє бути неввічливим, як дроворуб. Одного разу княжна зволила зупинитись біля нього з цілим своїм почтом. Залишивши всіх стояти, сіла біля Прокопа, розпитуючи про його роботу. Прокоп, намагаючись їй догодити, вдався до такого спеціального викладу, ніби читав лекцію на міжнародному конгресі хіміків. Князь Сувальський і якийсь кузен почали один одного підштовхувати й сміятись, Прокоп розсердився на них і сказав, що не їм розповідає.

Очі всіх звернулись на її світлість: вона могла б присадити невихованого плебея. Але княжна терпеливо усміхнулась і послала панів грати в теніс. І поки вона, примруживши очі, дивилась їм услід, Прокоп скоса розглядав її. Власне, він уперше розгледів її як слід. Вона була струнка, пружна, смаглява на обличчі, сказати б, не така вже й гарна. Невеликі персаг нога закинута на ногу, чудові породисті руки; на гордому чолі шрам, очі потайні й пронизливі, під гострим носом темний пушок, погордливі і тверді губи, одне слово, майже гарна. Але які ж у неї очі?

Раптом вона глянула на нього, і Прокоп зніяковів.

— Ви, кажуть, умієте дотиком угадувати характер, — сказала вона швидко. — Крафт розповідав.

Прокоп усміхнувся від цього жіночого тлумачення його незвичайної хімічної чутливості.

— Авжеж, — відповів, — можна відчути, скільки котра річ має сили; та це дурниця.

Княжна подивилась на його руку, а потім озирнулась навкруги. Не було нікого.

— Покажіть, — буркнув Прокоп і простяг пошрамовану долоню.

Вона поклала на неї гладенькі кінчики пальців. Наче блискавка пробігла по тілу Прокопа; серце закалатало, а в голові безглуздо майнуло: "Що, коли отак стиснути?" — і вмить він почав стискувати в своїй лапі її тугу розгарячену руку. П'янкий хміль ударив йому в голову. Прокоп ще бачив, як княжна прикрила очі і щось шепотіла розтуленими губами, але сам, стиснувши зуби, полетів у якусь запаморочливу темряву. Його рука гаряче й дико боролася з її тонкими пальцями, що хотіли вирватись, що вужами звивались, упивались нігтями в його шкіру і раптом знову відверто, судомно притискались до його долоні. Прокоп тремтів від насолоди, звинні пальці пекли йому руку, перед очима забігали червоні кола; зненацька рвучкий і жагучий потиск, і вузька рука вирвалась у нього з долоні.

Немов у дурмані підвів Прокоп п'яні очі; в голові важко бухала кров, він із жахом знову побачив зелено-золотий сад і мусив примружити повіки, засліплений денним сяйвом. Княжна зблідла і кусала губи гострими зубами. В щілинках її очей горіла безмежна відраза, чи що...

— Ну? — сказала вона гостро.

— Ви цнотлива, безжальна, любострасна, шалена, горда, суха і зла; ви жагуча в жорстокості, безсердечна; ви зла і сповнена пристрастями до краю, недоторканна, жадібна, сувора, сувора до себе, — лід і вогонь, вогонь і лід...

Княжна мовчки кивнула головою: так.

— ...недобра до всіх, недобра до всього; гордовита, запальна, як порох, нездатна кохати, знуджена і палка, палюча, обпечена жаром, а все навколо вас замерзає.

— Я мушу бути суворою до себе, — прошепотіла княжна: — Ви не знаєте, ви не знаєте... — Вона махнула рукою і встала. — Дякую вам. Я пришлю до вас Пауля.

Виливши отак свою особисту гірку образу, Прокоп почав трохи ласкавіше думати про княжну; йому кінець кінцем уже й не подобалось, що вона тепер видимо його уникає. І він уже намірявся при першій нагоді сказати їй щось вельми приязне, але нагоди такої не траплялось.

До замку приїхав князь Рон, званий "mon oncle" Шарль, брат небіжки княгині, освічений і елегантний блукач по світу, аматор усього прекрасного, trés grandartiste , як то говорилося, зрештою, він написав кілька історичних романів і просто був дуже милою людиною. До Прокопа він відчував особливу прихильність і проводив у нього цілі години. Прокоп багато перейняв у нього, обтесався і якось зрозумів, що на світі, крім деструктивної хімії, є й інші речі. Дядько Шарль завжди мав величезний запас анекдотів. Прокоп охоче звертав розмову на княжну і з цікавістю слухав, яке то було зле, свавільне, горде й великодушне дівча, як вона стріляла якось у свого maître de dance , а іншим разом хотіла дати вирізати собі шматок шкіри на пересадку для ошпареної няні, а коли їй це заборонили, вона в люті розбила une vitrine з рідкісним кришталем. Le bon oncle приводив до Прокопа й молодого лобуря Егона і ставив йому за приклад інженера, так його вихваляючи, що Прокоп раз у раз червонів, як і Егон.

Через п'ять тижнів він уже міг ходити з ціпком до лабораторії і працював як віл, так що аж відновився біль у нозі, і Прокоп, вертаючись додому, спирався на руку уважливого Гольца. Карсон сяяв, побачивши Прокопа в такому працьовитому і мирному настрої, і часом натякав на кракатит, але про нього Прокоп і чути не хотів.

Одного разу в замку влаштували урочисту soireè і Прокоп задумав усіх здивувати. Княжна саме стояла в групі генералів і дипломатів, коли відчинилися двері і ввійшов — без ціпка — непокірний в'язень, уперше вшанувавши своїми відвідинами князівську половину замку. Дядько Шарль і Карсон побігли йому назустріч, а княжна тільки пильно, допитливо подивилась на нього через голову китайського посла.