Людина-амфібія - Бєляєв Олександр
Проте подолати Зуріту було не так-то легко. Ззаду в спину Зуріти вчепилися два матроси. Зуріта видерся з юрби і, пробігши кілька кроків, щосили перекинувся назад, на край борту.
Матроси, зойкнувши, випустили свою жертву і попадали на палубу. Зуріта випростався і почав відбиватися кулаками од нових ворогів, які насідали на нього. Він ніколи не розлучався з револьвером, та напад був такий несподіваний, що Зуріта не встиг вихопити револьвера з кобури. Він поволі відступав до фок-щогли і зненацька спритно, як мавпа, почав видиратися по вантах.
Матрос ухопив його за ногу, але Зуріта вдарив його вільною ногою по голові, і той, приголомшений ударом, упав на палубу. Зуріта піднявся до марса і сів на ньому, несамовито лаючись. Тут він міг почувати себе до певної міри безпечно. Він витяг револьвер і крикнув:
— Першому, хто насмілиться лізти до мене, я розтрощу голову.
Матроси гомоніли внизу, обмірковуючи, що робити далі.
— У капітанській каюті є рушниці! — вигукнув штурман. — Ходімо туди, виламаємо двері!..
Частина матросів кинулася до люка.
"Кінець! — подумав Зуріта. — Підстрелять!"
Він глянув на море, ніби шукаючи несподіваної допомоги. І раптом, не вірячи своїм очам, Зуріта побачив, як до "Медузи", розтинаючи гладінь океану, з нечуваною швидкістю наближається підводний човен.
"Тільки б він не поринув у воду! — думав Зуріта. — На містку стоять люди. Невже вони не помітять мене і пропливуть мимо?"
— Рятуйте! Мерщій! Убивають!.. — щосили закричав Зуріта.
На підводному човні, певно, помітили його. Човен, не стишуючи ходи, плив просто на "Медузу".
А з люка шхуни вже вибігали озброєні матроси. Вони висипали на палубу і тепер нерішуче зупинилися. До "Медузи" мчав озброєний підводний човен, — мабуть, військовий. Не можна ж було вбивати Зуріту на очах цих непроханих свідків.
Зуріта святкував перемогу. Та радість його тривала недовго. На містку підводного човна стояли Бальтазар і Крісто, а поряд з ними — високий чоловік з хижим носом і орлиними очима. Він голосно гукнув з палуби човна:
— Педро Зуріта! Ви мусите негайно віддати викраденого Іхтіандра! Даю вам п'ять хвилин, інакше я пущу вашу шхуну на дно.
"Зрадники! — подумав Зуріта, з ненавистю позираючи на Крісто й Бальтазара. — Але краще втратити Іхтіандра, ніж власну голову".
— Зараз я приведу його, — сказав Зуріта, злізаючи по вантах.
Матроси вже зрозуміли, що треба рятуватись. Вони похапцем спускали шлюпки, кидались у воду і пливли до берега. Кожен з них дбав тільки про себе.
Зуріта збіг трапом до себе в каюту, поспіхом витяг торбинку з перлами, поклав її собі за пазуху, узяв ремінці й хустку. Наступної хвилини він відчинив двері каюти Гуттієре, схопив її на руки і виніс на палубу.
— Іхтіандр не зовсім добре почуває себе. Ви знайдете його в каюті, — сказав Зуріта, не випускаючи з рук Гуттієре. Підбігши до краю шхуни, він посадив її в шлюпку, спустив шлюпку на воду і вскочив у неї сам.
Тепер підводний човен не міг переслідувати шлюпку: було дуже мілко. Але Гуттієре вже побачила Бальтазара на палубі підводного човна.
— Тату, рятуй Іхтіандра! Він у... — Та вона не скінчила, Зуріта заткнув їй рота хусткою і притьмом скрутив ременем руки.
— Пустіть жінку! — крикнув Сальватор, побачивши це насильство.
— Ця жінка — моя дружина, і ніхто не має права втручатися в мої сімейні справи! — гукнув у відповідь Зуріта, налягаючи на весла.
— Ніхто не має права так поводитися з жінкою! — роздратовано крикнув Сальватор. — Зупиніться, або ж я стрілятиму.
Та Зуріта продовжував гребти.
Сальватор вистрілив з револьвера. Куля вдарилась у борт шлюпки.
Зуріта підняв Гуттієре і, затуляючись нею, крикнув:
— Стріляйте!
Гуттієре пручалася в його руках.
— Небачений мерзотник! — промовив Сальватор, опустивши револьвер.
Бальтазар стрибнув з містка підводного човна і намагався вплав наздогнати шлюпку. Але Зуріта був уже біля берега. Він наліг на весла, і незабаром хвиля викинула шлюпку на піщаний берег. Педро схопив Гуттієре і зник за прибережними скелями.
Побачивши, що йому не наздогнати Зуріти, Бальтазар поплив до шхуни і виліз по якірному ланцюгу на палубу. Він зійшов трапом і почав усюди шукати Іхтіандра. Бальтазар обійшов усю шхуну аж до трюму. На шхуні нікого не лишилось...
— Іхтіандра на шхуні немає! — крикнув Бальтазар Сальваторові.
— Але ж він живий і повинен бути десь тут! Гуттієре сказала: "Він у..." Коли б цей розбійник не заткнув їй рота, ми б знали, де його шукати, — промовив Крісто.
Оглядаючи поверхню моря, Крісто помітив, що з води стирчать шпилі щогл. Мабуть, тут недавно затонув корабель. Може, Іхтіандр на цьому затонулому кораблі?
— Може, Зуріта поласився на скарби і послав Іхтіандра на затонулий корабель? — сказав Крісто.
Бальтазар підняв ланцюг, що лежав на палубі, з обручем на кінці.
— Зуріта, певно, спускав Іхтіандра на цьому ланцюгу. Без ланцюга Іхтіандр утік би. Ні, він не може бути на затонулому кораблі.
— Так, — замислено промовив Сальватор. — Ми перемогли Зуріту, але Іхтіандра ми не знайшли.
ЗАТОНУЛИЙ КОРАБЕЛЬ
Переслідувачі Зуріти не знали про події, що відбулися того ранку на "Медузі".
Матроси цілу ніч змовлялися, а на ранок вирішили при першій же слушній нагоді напасти на Зуріту, вбити його і заволодіти Іхтіандром та шхуною.
Рано-вранці Зуріта стояв на капітанському містку. Вітер ущух, і "Медуза" поволі посувалася вперед з швидкістю не більше як три вузли на годину.
Зуріта придивлявся до якоїсь цятки в океані. У бінокль він побачив радіощогли затонулого корабля.
Незабаром Зуріта помітив на поверхні рятувальний круг.
Зуріта наказав спустити шлюпку і виловити круг.
Коли круг витягли, Зуріта прочитав на ньому: "Мафальду".
"Мафальду" затонув!" — здивувався Зуріта. Він знав цей великий американський поштово-пасажирський пароплав. На такому пароплаві мало бути чимало скарбів. "Що якби Іхтіандр добув із затонулого пароплава ці скарби? Та чи вистачить довжини ланцюга? Навряд. А коли ж пустити Іхтіандра без ланцюга, він не повернеться..."
Зуріта замислився. Пожадливість і побоювання втратити Іхтіандра боролися в ньому.
"Медуза" повільно наближалася до щогл, що стирчали з води.
Матроси з'юрмилися біля борту. Вітер зовсім ущух. "Медуза" спинилась.
— Я служив деякий час на "Мафальду", — сказав один матрос. — Великий, гарний пароплав. Ціле тобі місто. А пасажири — багаті американці.
"Очевидно, "Мафальду" затонув, не встигнувши повідомити по радіо про свою загибель, — міркував Зуріта. — Може, радіостанція була пошкоджена. Інакше з усіх навколишніх портів уже помчали б швидкохідні катери, глісери, яхти, а на них представники влади, кореспонденти, фотографи, кінооператори, журналісти, підводники. Гаяти часу не можна. Доведеться рискнути і відпустити Іхтіандра без ланцюга. Іншого виходу нема. Але як примусити його повернутися назад? І якщо рискувати, то чи не краще послати Іхтіандра по викуп — перловий скарб? Але чи такий уже цінний той перловий скарб? Чи не перебільшує Іхтіандр?"
Звичайно, треба добути і скарб, і багатство, поховане на "Мафальду". Перловий скарб не втече, його ніхто не знайде без Іхтіандра, аби тільки сам Іхтіандр лишився в руках Зуріти. А через кілька днів, а може, й через кілька годин, скарби "Мафальду" стануть уже недосяжними.
"Отже, спочатку "Мафальду", — вирішив Зуріта. Він наказав кинути якір. Потім зійшов у каюту, написав якусь записку і з цим аркушем паперу пройшов до Іхтіандрової каюти.
— Ти вмієш читати, Іхтіандре? Гуттієре передала тобі записку.
Іхтіандр швидко взяв записку і прочитав.
"Іхтіандре! Виконай моє прохання. Поряд з "Медузою" лежить затонулий пароплав. Спустися в море і принеси з цього корабля все, що знайдеш цінного. Зуріта відпустить тебе без ланцюга, але ти мусиш повернутися на "Медузу". Зроби це, Іхтіандре, заради мене, і незабаром ти будеш на волі. Гуттієре".
Іхтіандр ніколи не одержував листів від Гуттієре і не знав її почерку. Він дуже зрадів, одержавши цього листа, але одразу ж замислився. А що коли це хитрощі Зуріти?
— Чому Гуттієре сама цього не скаже мені? — спитав Іхтіандр, показуючи на записку.
— Вона не зовсім здорова, — відповів Зуріта. — Але ти побачиш її, як тільки повернешся.
— Навіщо Гуттієре цінності? — все ще недовірливо спитав Іхтіандр.
— Якби ти був справжньою людиною, ти не ставив би таких запитань. Яка жінка не хоче гарно вбратися, носити коштовні прикраси? А для цього потрібні гроші. Багато грошей лежить у затонулому пароплаві. Вони тепер нічиї, — чому б тобі не добути їх для Гуттієре? Головне — треба розшукати золоті монети. Там повинні бути поштові шкіряні мішки. Крім того, золоті речі, персні могли бути у пасажирів...
— Чи не думаєте ви, що я ще обшукуватиму трупи? — обурено спитав Іхтіандр. — І взагалі я не вірю вам. Гуттієре не жадібна, вона не могла послати мене на таку справу.
— Прокляття, — вигукнув Зуріта. Він бачив, що його задум зірветься, якщо він зараз же не переконає Іхтіандра.
Тоді Зуріта опанував собою, добродушно засміявся і сказав:
— Я бачу, тебе не обдуриш. Доводиться бути з тобою відвертим. Ну, так слухай. Не Гуттієре потрібне золото з "Мафальду", а мені. Цьому ти повіриш?
Іхтіандр мимоволі посміхнувся.
— Цілком!
— Ну й чудово! Ось ти вже починаєш мені вірити — отже, ми домовилися. Так, золото потрібне мені. І коли виявиться, що його на "Мафальду" стільки, скільки вартий твій перловий скарб, то я негайно відпущу тебе в океан, як тільки ти принесеш мені золото. Та ось у чому біда: ти не зовсім віриш мені, а я тобі. Я боюсь, що відпущу тебе у воду без ланцюга, а ти пірнеш і...
— Якщо я дам слово повернутися, я додержу його.
— Я ще не мав нагоди пересвідчитися в цьому. Ти не любиш мене, і я не здивуюсь, якщо не додержиш свого слова. Але ти любиш Гуттієре, і ти виконаєш те, про що вона попросить тебе. Правда? От я й домовився з нею. Вона, звичайно, хоче, щоб я відпустив тебе. Тому вона написала листа і дала його мені, щоб полегшити тобі шлях на волю. Тепер тобі все зрозуміло?
Все, що говорив Зуріта, здавалось Іхтіандрові переконливим і ймовірним. Проте Іхтіандр не завважив, що Зуріта обіцяє відпустити його на волю лише тоді, коли побачить, що на "Мафальду" стільки золота, скільки вартий його перловий скарб.
"Адже щоб порівняти їх, — міркував собі Зуріта, — Іхтіандр муситиме — я вимагатиму цього від нього — принести свої перли.
