Сієста у вівторок - Маркес Габріель Гарсіа

Навпаки, до цього, коли він займався боксом, він валявся у ліжку до трьох днів, знесилений ударами.

— Йому повибивали всі зуби, — сказала дівчина.

— Саме так, — підтвердила мати. Кожен шматок, який я їла у той час, відгонив зуботичинами, якими вони нагороджували сина щосуботи ввечері.

— Божа воля незбагненна, — зітхнув падре.

Але він сказав це без особливої переконливості, почасти тому, що досвід його зробив трохи скептичним і частково через спеку. Потім він порекомендував захищати голову, щоб уникнути теплового удару.

Він вказав, позіхаючи і майже повністю засинаючи, як вони повинні були зробити, щоб знайти могилу Карлоса Сентено. Коли повернуться, їм не треба було стукати. Вони мали покласти ключ під двері і покласти там, якщо вони мали, пожертву для церкви. Жінка уважно вислухала пояснення, але подякувала не посміхнувшись.

Перед тим, як відкрити двері на вулицю, священник зрозумів, що хтось дивиться всередину, притиснувши носи до металевої сітки. Це була група дітей. Коли двері повністю відчинилися, діти розсіялися. У такий час зазвичай на вулиці нікого не було. Зараз там виявилися не лише діти. Були групи дорослих під мигдальними деревами. Падре оглянув вулицю, спотворену призмою зною, а потім до нього дійшло. Знову обережно закрив двері.

— Зачекайте хвилинку, — сказав він, не глянувши на жінку.

Його сестра з'явилася із задніх дверей, у чорному жакеті поверх сорочці для сну і розпушеним волоссям на плечах. В тиші дивилася на падре.

— Що сталось? — спитав він.

— Люди розібрались.

— Краще вийдіть із дверей внутрішнього дворика, — сказав падре.

— Це те саме, — сказала його сестра. — Все місто висунулось у вікна.

Жінка ніби аж до цього нічого не зрозуміла. Намагалася побачити вулицю наскрізь металевої мережі. Потім вона забрала букет квітів у дочки і почала рухатися до двері. Дівчина пішла за нею.

— Почекайте, поки сонце спаде, — сказав падре.

— Вони розплавляться, — сказала його сестра, нерухома в глибині зали. Зачекайте і я позичу вам парасольку.

— Дякую, — заперечила жінка. Ми й так гарно пройдемось.

Вона узяла дівчину за руку і вийшла назовні.