Випало тобі - Моравіа Альберто

Надвечір я заснув і, коли прокинувся, то зрозумів, що кінець усьому. Лякало тільки одне — доки я буду безробітним... На щастя, через кілька днів мені пощастило влаштуватися сторожем на віддаленому будівництві в районі Мальяна.

Я пробув за містом, як сторожовий пес, безвилазно чотири місяці. Та якоїсь неділі я пішов до Рима і на площі Рісорджіменто зустрів Сільвестро. Побачивши мене, він промовив:

— Аж потім ми дізналися, чому ти пішов... Через ту дівчину... Але ти зле вчинив... Вона тебе справді кохала, і саме через те, що то був ти, а не хтось інший... Казала, що тепер покохає тільки когось із нас... Казала, що як тільки бачить чоловіка з мішком на плечах і в шапочці сміттяра, серце її аж заходиться, що для неї смітниковий віз дорожчий від розкішного автомобіля... От вона тепер і з Фердінандо.

— Як з Фердінандо?

— Авжеж, хотіла сміттяра і знайшла його... Він не соромиться свого ремесла, навіть хизується ним... Вже й заручилися.

Приголомшений, я, наче сновида, пішов геть, залишивши Сільвестро з роззявленим ротом. Мені хотілось кусати собі руки з досади. Єдиний раз у житті, як мовиться у лічилці, випало мені, а я того не зрозумів. Серед усіх на світі жінок я зустрів ту, якій сподобався, і я цього не розгледів. Ех, тільки той не помиляється у житті, хто нічого не робить.

Так і цього разу випало, але не мені.