Абсолютна зброя - Шеклі Роберт

Вони ступили крок, але несподівано відсахнулися.

За дверима була зала, утричі більша за ту, звідки вони прийшли. Наскільки сягав зір, її наповнювали солдати. Пишно вдягнуті, у повному озброєнні, вони стояли нерухомо, немов статуї.

Солдати не виявляли жодних ознак життя.

За дверима стояв стіл, а на ньому три предмети: куля розміром з тенісний м'яч, з каліброваним диском на ній, поруч — блискучий шолом, а далі —невелика чорна скринька з написом марсіанськими літерами.

— Це що — усипальниця? — прошепотів Едсел, з повагою розглядаючи суворо окреслені неземні обличчя марсіанських воїнів.

Парк, який стояв за ним, не відповів. Едсел підійшов до столу й узяв кулю. Обережно повернув диск на одну поділку.

— Як ти гадаєш, як це працює? — запитав він Парка. — Може...

Обоє здригнулися й позадкували. Одна лінія солдатів почала рухатися. Чоловіки в шерензі похитнулися і стали струнко. Вони більше не нагадували мертвих. Давні воїни ожили.

Один із них, одягнений у пурпурну зі сріблом форму, вийшов уперед і вклонився Едселові.

— Господарю, ваші війська готові.

Едсел від здивування не міг вимовити й слова.

— Як вам вдалося лишатися живими стільки років? — запитав Парк. — Ви марсіани?

— Ми раби марсіан, — відповів воїн.

Парк зауважив, що губи його не ворушилися. Марсіанський солдат був телепатом.

— Ми синтети, господарю.

— Кому ви підкоряєтеся?

— Активаторові, господарю. — Синтет говорив, звертаючись безпосередньо до Едсела й дивлячись на прозору кулю в його руках. — Нам не потрібна їжа чи сон, господарю. Наше єдине бажання — служити тобі й битися.

Солдати в шеренгах кивнули на знак схвалення.

— Веди нас у бій, господарю...

— Можете не турбуватися, — сказав Едсел, при-ходячи до тями. — Я вам, хлопці, покажу, що таке справжній бій, будьте певні.

Солдати тричі прокричали урочисте вітання. Едсел посміхнувся, оглядаючись на Парка.

— А що позначають інші поділки на диску? —запитав Едсел.

Солдат мовчав. Схоже, питання не було передбачене його програмою.

— Мабуть, вони активують інших синтетів, —сказав Парк. — Напевно, внизу є й інші зали із солдатами.

— Браття, — вигукнув Едсел. — Я поведу вас у бій!

Солдати ще раз урочисто прокричали вітання.

— Вимкни їх і давай обміркуємо, що робити, —сказав Парк.

Ошелешений Едсел, повернув диск назад. Солдати завмерли, знову перетворившись на нерухомі статуї.

— Ходімо звідси.

— Авжеж.

— І захопи із собою це добро, — сказав Парк, вказуючи на стіл.

Едсел узяв блискучий шолом і чорну скриньку й вийшов назовні слідом за Парком. Сонце майже сховалося за обрій, над червоною пустелею простягнулися чорні тіні. Було дуже холодно, але вони цього не помічали.

— Ти чув, Парку, що він сказав? Чув? Він сказав, що я їхній вождь! З такими солдатами...

Едсел засміявся. З такими солдатами і з такою зброєю ніщо не зможе його спинити. Так, він справді завоює собі країну — найгарніших дівчат у світі, ох і повеселиться ж він...

— Я генерал! — вигукнув Едсел, надягнувши шолом на голову.

— На кого я схожий, Парку? Я схожий на...

Він замовк, почувши у вухах голос, тихий і невиразний. Що він каже?

— ... Клятий дурень, з його мізерними мріями про королівство. Така влада — для геніальної людини, здатної змінити хід історії. Для мене!

— Хто це говорить? Ти, Парку? — Едсел раптом зрозумів, що з допомогою шолома він може читати чужі думки, але в нього вже не лишилося часу усвідомити, наскільки корисною зброєю міг би стати такий шолом для правителя світу.

Парк акуратно прострелив його ззаду. Увесь цей час він тримав у руці пістолет.

"Що за дурень! — подумав Парк, надягаючи шолом. — Королівство! У його руках влада над усім світом, а він мріє про якесь нещасне королівство".

Він обернувся й поглянув на печеру.

"З такою армією, силовим полем і зброєю я зможу підкорити увесь світ", — він думав спокійно, знаючи, що так воно й буде.

Парк повернувся, щоб іти назад, активувати синтетів, але зупинився й узяв до рук маленьку чорну скриньку, що випала з рук Едсела.

На її кришці плавним марсіанським шрифтом було викарбувано: "Абсолютна зброя".

"Що б це могло означати?" — подумав Парк. Він дозволив Едселові прожити саме стільки, скільки було потрібно для того, щоб випробувати всю зброю. Немає сенсу ризикувати зайвий раз. Шкода, що він не встиг випробувати і це.

"Утім, мені цей не потрібно, —подумав він. — І так всього більш ніж досить. Але ця остання може полегшити справу, зробити її значно безпечнішою".

Що б там не було, це йому, безперечно, допоможе.

— Що ж, — промовив він сам до себе, — подивимося, що вважали абсолютною зброєю самі марсіани, — і відкрив скриньку.

Над нею здійнявся струмінь пари. Парк відкинув скриньку подалі, побоюючись, що там отруйний газ.

Пара здіймалася струменем вгору і в боки, потім почала густішати, утворюючи темну хмару.

Хмара розширювалася, росла й набувала певної форми.

За кілька секунд вона остаточно сформувалася й застигла над скринькою, в останніх променях сонця блиснув білий метал. Раптом Парк побачив, що це просто величезний рот, а над ним застиглі очі.

— Хо-хо! — сказав рот. — Протоплазма! — Він потягнувся до тіла Едсела. Парк підняв бластер і старанно прицілився.

— Спокійна протоплазма, — сказало чудовисько, принюхуючись до тіла Едсела. — Мені подобається спокійна протоплазма, — і воно поглинуло тіло одним ковтком.

Парк вистрілив. На місці вибуху утворилася триметрова вирва. З неї, вдоволено посміхаючись, виплив гігантський рот.

— Як довго я чекав! — сказав він.

Нерви в Парка стиснулися в тугу грудку. Зусиллям волі він придушив у собі панічний жах. Стримуючи себе, Парк не поспішаючи, увімкнув силове поле, і блакитна хмара оповила його.

Усе ще посміхаючись, чудовисько пройшло крізь блакитний газ.

Парк схопив пістолет, з якого Едсел убив Факсона, відчуваючи, як зручно лягла в руку добре збалансована зброя. Він повернувся у той бік силового поля, звідки наближався рот, і натиснув спуск.

Чудовисько наближалося.

— Згинь, зникни! — заверещав Парк. Його нерви не витримали.

А воно наближалося, широко посміхаючись.

— Мені подобається спокійна протоплазма, сказало чудовисько, накриваючи Парка гігантським ротом, — але мені подобається й активна протоплазма.

Ковтнувши, воно випливло крізь іншу стінку поля, озираючись на всі боки в пошуках мільйонів одиниць протоплазми, як це бувало раніше, у старі добрі часи.