Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Волков Олександр
Тотошко приніс у зубах ще теплий її наконечник. Він був із гартованого металу, і вістря не затупилось навіть від удару об кам'яну стіну.
— Рифи і мілини! — вигукнув моряк. — З цими типами зв'язуватись небезпечно. Погано доведеться Жуванам і Мигунам, якщо команда цього підземного корабля надумає вибратися нагору! Та не гаймо часу, ходімо далі!
— Дядечку Чарлі, ми ж іще не все роздивились! Та й рудокоп полетів…
— Полетів? Гм… Подивимось.
Одноногий моряк надів шапку на свій ціпок і висунув у отвір… Шапку, пронизану влучною стрілою, мов вітром здуло.
— Бачила? Як би він не добрався впритул до вікна!..
Подорожні поспіхом залишили небезпечний майданчик. І лише, після нього, перебиваючи одне одного, заговорили про свої враження від надзвичайної пригоди.
— Це справді Країна Див! — вигукнув Чарлі і Блек. — І дива її невичерпні!
Моряк закрокував уперед, решта поспішили за ним. Через кілька сотень кроків друзі опинились перед міцними зачиненими дерев'яними дверима.
ЗУСТРІЧ ІЗ СТРАШИЛОМ ТА ЗАЛІЗНИМ ДРОВОРУБОМ
и недарма натерпілись такого страху, — радісно мовив Чарлі Блек. — Хід справді привів до в'язниці.
— Рубай двері, дядечку Чарлі, — сказала Еллі.
— Не можна, — заперечив моряк. — Нас почують.
Іззовні долинав басовитий голос дерев'яного капрала і верескливі голоси поліцейських.
Пробивати отвір треба було безшумно. Чарлі вийняв необхідні інструменти, просвердлив поряд кілька отворів, розширив дірку лезом ножа, а тоді пилкою. За півгодини було випиляно квадратний отвір, крізь який могла пролізти людина.
— Еллі, — сказав моряк, — піднімись обережно на площадку й скажи Страшилові та Дроворубу, що ми чекаємо тут на них. Але нехай вони спускаються так, щоб їх не помітила варта.
— А як же Дін Гіор та Фарамант? — спитала дівчинка. — Весь гнів Урфіна Джюса впаде на них, якщо Страшило і Залізний Дроворуб зникнуть.
Моряк Чарлі зніяковіло почухав потилицю.
— Справді, я про це не подумав. Що ти пропонуєш, Еллі?
— Мені здається, що Страшило й Дроворуб повинні ще потерпіти на тій клятій вежі, доки ми не придумаємо, як визволити із в'язниці наших вірних товаришів. Але як це зробити — я не знаю. Можливо, Страшило щось придумає?
— Твоя правда, дівчинко! І хоча мені важко підніматися по сходинках, але доведеться провести спільну раду.
Еллі повільно підіймалася крутими сходами, а за нею у темряві шкутильгав Чарлі Блек, постукуючи своєю дерев'янкою. Лева довелось залишити внизу: отвір у дверях був для нього замалий.
Ось і люк, що веде на площадку.
Дівчинка обережно висунула голову, приклавши пальця до вуст, побоюючись, аби друзі, вгледівши її, не закричали від радості.
Її пересторога була зайва. Залізний Дроворуб умів володіти собою, а Страшилові перебування у карцері коштувало дорого. Від вологості підземелля фарби злиняли на його обличчі, і він погано чув і бачив, а розмовляти міг лише пошепки. За даної ситуації це було дуже доречно.
Побачивши Еллі, Дроворуб і Страшило кинулися було до неї, та, помітивши позаду моряка, зупинились. Вони знали Чарлі Блека з розповідей ворони, однак усе ж таки зніяковіли.
Чарлі сердечно привітався з новими знайомими. У відповідь Страшило шаркнув солом'яною ніжкою, а Дроворуб скинув із залізної голови лійку і дуже ввічливо вклонився.
Чорні оченята Кагги-Карр так і сяяли від гордощів: адже це вона, ворона, виконала таке доручення, з яким навряд чи впорався б хто інший.
Після палких привітань Еллі заговорила про долю Діна Гіора і Фараманта.
— Ви можете піти з нами підземним ходом, але їм тоді не минути лиха, — пояснила дівчинка.
— Якщо вони через нас загинуть, то моє серце розірветься від горя… — зітхнув Дроворуб.
Він заплакав, сльози скотилися на щелепи, і щелепи враз заіржавіли. Дроворуб відчайдушно замахав головою, не годен вимовити й слова. На щастя, маслянка була біля його пояса. Страшило хотів змастити щелепи, та зосліпу капнув Дроворубові у вухо. Нарешті йому вдалося все зробити, як належить, і тоді Дроворуб заговорив:
— Страшило, скористайся своїм мудрим мозком, придумай що-небудь!
Страшило скрушно прошепотів:
— З моїм мудрим мозком щось негаразд. Він став вологим, поки я висів у карцері…
До розмови втрутилася Кагги-Карр:
— Фарамант і Дін Гіор сидять у підвалі на задньому дворі. До їхнього вікна веде хід з комірчини кухаря.
— Так це ж чудово! — вигукнув Чарлі Блек і злякано затулив рота долонею. — В мене є одна річ, яка допоможе невільникам визволитись. Вся заковика у тому, як її передати.
Він пошукав у рюкзаці і витягнув маленьку сталеву пилку.
— Цією пилкою можна перепиляти які завгодно грати.
— Але як її туди передати? — прошепотів Страшило. — От якби не зіпсувався мій мудрий мозок… А тепер ніщо не йде в голову, і від цього мені дуже погано…
Еллі кинулася до Страшила, почала гладити його напівстерте обличчя.
— Мій славний, не сумуй, за тебе думатиму я!
Запала гнітюча тиша. Щоб потрапити до палацу і хоча б крізь грати вікна побачити невільників, треба було вийти із тюремної вежі. Та двері ззовні охороняли дуболоми, а інший хід вів крізь підземну печеру, де чатував Шестилапий.
Хто відважиться пройти там сам?
Становище здавалось безвихідним. Невже доведеться покинути Фараманта і Діна Гіора на розправу жорстокому Урфіну?
Кагги-Карр стрепенулася.
— Я віднесу невільникам пилку! — вигукнула вона. — Мене не зупинять ні стіни, ні грати.
Пропозиція ворони видалася дуже слушною, та ба! — Кагги-Карр не могла втримати пилку у дзьобі. Інструмент був надто важкий, він переважував голову птаха донизу, а потім вислизав із дзьоба. Всі знову замислилися.
Раптом Еллі підняла палець, закликаючи друзів до уваги.
— Я придумала, — сказала вона, і всі радісно стрепенулися. — Дядечку Чарлі, ти спустиш мене звідси на мотузці.
— Ти з глузду з'їхала, дівчинко? — обурився моряк. — Хочеш одразу потрапити до лап вартових?
— Та ні ж, дядечку Чарлі, — заперечила Еллі. — Дуболоми вартують лише з того боку, де двері, а на Інший не звертають ніякої уваги. Поглянь сам!
— Але чому саме ти? Хіба не може піти туди хтось із нас?
— А хто? Ні ти, ні Страшило, ні Дроворуб.
— Та вам і не просунутися крізь грати! — переможно закінчила дівчинка.
В Елліному рюкзаці лежала сукня, яку їй подарувала добра дружина Према Кокуса. Еллі була на зріст така, як дорослі жінки Чарівної країни, і сукня прийшлася Еллі якраз. Вона була не блакитна, а зелена, бо дружина Кокуса походила родом із Смарагдового міста і не втратила любові до зеленого кольору.
Еллі переодяглась. Чарлі Блек дістав зі свого універсального рюкзака пензлик і чорну туш, намалював зморшки на її лобі, щоках і підборідді, і за три хвилини перед друзями стояла літня фермерша Смарагдової країни.
— Заприсягаюсь пальмами Куру-Кусу! — вигукнув Чарлі. — Тебе не впізнає жоден шпигун у світі… Але чекай! Тобі потрібен привід, щоб пройти у місто.
— А я вже придумала його, не хвилюйся!
Моряк підперезав Еллі попід пахвами широкою лямкою, а до лямки прив'язав міцну мотузку.
Еллі взяла кошик і протиснулася між прутиками, що підтримували дах.
Дроворуб спостерігав за протилежним боком: ніхто із дуболомів не збирався обходити вежу довкола.
Моряк поволі опускав Еллі, а та спиралася руками об камінці понівеченого часом і негодами боку вежі. Нарешті вона торкнулася ногами. землі.
Смілива дівчинка скинула лямку, яку моряк миттю підняв догори, послала дядькові поцілунок рукою і неквапно пішла дорогою.
Чарлі Блек слідкував за нею, затамувавши дух, і заспокоївся лише тоді, коли Еллі вийшла на дорогу, вибрукувану жовтою цеглою, і помахала йому.
Еллі не одразу пішла до міста. Вона звернула з дороги на галяву і там набрала корзинку чудових крупних ягід, а дорогоцінну пилку заховала на саме дно. Після цього рушила далі й сміливо постукала у міську браму. Кошик з ягодами, зібраними нібито для Урфіна Джюса, послужив їй перепусткою.
Еллі йшла вулицями, які колись зблискували смарагдами і були заповнені гарно вбраними людьми. Як тепер тут було порожньо, похмуро і сумно!
У палаці їй показали, як пройти на кухню. Товстун Балуоль спершу не впізнав Еллі у її новому вигляді, а коли впізнав, то страшенно зрадів.
Еллі просиділа у його комірчині до ночі, а потім кухар провів її до вікна камери, де були ув'язнені Дін Гіор і Фарамант. Вікно, на щастя, виявилось незаскленим. Еллі погукала сплячих. Добудитись їх виявилося не так уже й легко, бо люди з чистою совістю сплять міцно навіть у в'язниці. Першим прокинувся Фарамант і розбудив Діна Гіора.
Друзі страшенно зраділи, дізнавшись, що до них прийшла воля у подобі Еллі зі сталевою пилкою. Тюремник знаходився у коридорі за дверима, заважати було нікому, й ув'язнені, спираючись по черзі один одному на плечі, запрацювали пилкою. Через десять хвилин грати було перепиляно.
Першим виліз Дін Гіор, ставши на плечі Фараманта. Але як було вибратися Вартовому Брами, якщо у камері не було ні стола, ні стільця, а залізні ліжка міцно прикручені до підлоги і на них ні ковдри, ні простирадла?
— Як же бути? — шепотів Дін Гіор, нахиляючись до вікна. — Хоча б шматок мотузки…
— Шматок мотузки! — насмішкувато повторив Фарамант. — Ех ти, бородо! Про бороду свою забув?..
— Ай справді, я зовсім забув про бороду! — зраділо погодився Дін Гіор.
Він опустив пишну бороду у вікно, і Вартовий Брами, вчепившись у її пасма і впираючись ногами у стіну, поліз. Дін Гіор від напруги аж заскреготів зубами, але витримав. І друзі кинулися палко обіймати свою рятівницю Еллі.
Кухар вивів їхню компанію через задню хвіртку, і всі троє опинились на вулиці. Вийти з міста звичним шляхом не можна було, бо браму пильно охороняли дуболоми і поліція. Довелось перелізати через мур. Зайшовши на одну з ферм, Фарамант пошепотівся з господарем, і той послав двох своїх молодих і прудконогих синів на північний захід, а сам пішов до сусіда.
Зустріч усіх друзів було призначено в ярузі, де починався підземний хід. Туди й повела Еллі визволених полонених.
Коли дівчинка і її супутники порівнялись з вежею, Фарамант тричі прокричав совою, а Еллі помахала кошиком. Це був сигнал, що операція вдалася й ув'язнені на вежі друзі можуть покинути її. У відповідь долинув крик зозулі: мовляв, сигнал почули й зрозуміли.
Еллі, Дін Гіор і Фарамант прибули на місце побачення першими, щасливо уникнувши зустрічі з дуболомною охороною.
Вранці Руфу Білану стало відомо про втечу чотирьох в'язнів.
